8 березня феміністки виходять на марш, висуваючи свої вимоги до влади. Вже традиційно однією з найважливіших є ратифікація Україною Стамбульської конвенції, яка подається не лише фемтабором, а й загалом ліволібералами як панацея від “гендерної нерівності” та “гендерно зумовленого насилля”, які є головними причинами насильства стосовно жінок.
України це, безумовно, стосується, як і всіх, але з деякими особливостями: у наших університетах не придушують дискусії, бо в них просто немає дискусій. Та й пересічний українець, друг телевізора, традиційно резистентний до впливу будь-яких інтелектуалів — що правих, що лівих. Але ми маємо свої лінії розлому, переважно національні й постколоніальні, що теж періодично загострюються на тлі зниження заощаджень.
На думку професора університету Мемфіса, історика Андрія Знаменського, «рух за громадянські прaва і боротьба з pacизмом, які шістдесят років тому були актуальні і грали позитивну роль, зараз перетворилися в застарілу американську «скріпу». Зараз багато в чому все це виродилося в індустрію скарг, яка обслуговує інтереси впливових етнічних та pacoвиx кланів, які залякують решту Америки жупелом pacизму, щоб виторгувати для себе політичні та економічні пpeфepeнції. Це дуже небезпечна тенденція»
Культивування абсолютного егоїзму різноманітних меншин та свідома інфантилізація молоді, помножені на нестерпне лівацьке бажання контролювати усі сфери життя й переслідувати своїх ідеологічних опонентів, – все це нанесло величезну шкоду поколінню молоді, яке зростало у реаліях панування неомарксистської ідеології. Це покоління вже отримало свою назву – Generation Snowflake.
З самого початку ліві боролися за «права» гомосексуалістів та введення цих «прав» в ранг соціальної норми. Для них справжня свобода – це подолання відчуження, ліквідація приватної власності, експлуатації та боротьба проти придушення пристрастей.
Можна з усією впевненістю говорити, що боротьба з гендерною ідеологією в Україні має стати одним із пріоритетів національної безпеки.