Вплив фрейдо-марксизму в сучасній ліберальній ідеології

Фрейдо-марксизм є важливим моментом у розвитку лівої ідеології, так як вводить (як і лібералізм) в соціологічну конструкцію індивіда як найважливішу соціальну фігуру (якої не було в класичному марксизмі).
Цей індивід (на відміну від економічного в лібералізмі) обґрунтовується сексуально. Тут ми бачимо серйозну зміну соціологічних пріоритетів лівої ідеології – від жорсткої і догматичної класової боротьби, де вирішальну роль відіграє базис (економічні відносини) і де діють сили класу, а не індивіди, до більш визначеної індивідуалістичної теорії, де в центрі опиняється саме індивід.
І якщо спочатку звільнення індивіду є завданням, паралельним зі звільненням всього робітничого класу, то надалі клас витісняється зовсім.
Сексуальність у фрейдо-марксизмі ототожнюється з внутрішнім змістом індивіда і ця структура береться за основу, яка поширюється на всю структуру суспільства – всупереч соціальним інститутам (сім’я, мораль та ін.), що склалися ще в часи традиційного суспільства і продовжують здійснювати вирішальний вплив на соціальні, правові та політичні інститути індустріального суспільства.
В рамках фрейдо-марксизму реалізується теза К. Маркса про принципову важливість закону єдності та боротьби протилежностей, як основного закону суспільного розвитку. Разом з тим марксистська ідея соціального і політичного розвитку досить суттєво трансформується.
Йдеться про вплив ідей З. Фройда (позбавлення комплексів, які сковують сексуальний потяг та змушують підкорятися диктатурі розуму), яка приводить фрейдо-марксистів до твердження, що розвиток політичних та правових інститутів зводиться до прагнення домінування в соціально-політичних реаліях сучасного суспільства, яке напряму пов’язане з придушенням людської свободи в сексуально-еротичному контексті.
Г. Маркузе, стверджує, що «сенс капіталістичної експлуатації полягає в обмеженні сексуальних жадань», і закликав до відмови від традиційних цінностей, бунту та революційній боротьбі за «розкріпачення» інстинктів, особливо Ероса.
Подібні «ідеологічні основи» можна прослідкувати вже в творах маркіза де Сада («садизм») та Симони де Бовуар («фемінізм»).
Фактично йдеться про те, що людина визначається як антибіологічна істота, пригнічена суспільством – зокрема його політичними та правовими інститутами.
Але в об’єднанні всіх цих соціально-марксистських та біологізаторсько-фрейдистських інтенціях залишається абсолютно незрозумілим, що є підставою чого – з однієї сторони, політичні та правові інститути є засобом для гноблення людини, і при цьому ж абсолютно неважливо, чим же все-таки є людина – соціальною істотою чи твариною з соціальними ознаками.
Інша сторона фрейдо-марксизму сконцентрована на ідеях співвідношення базису та надбудови. В класичному марксизмі базис (економічні відносини) визначає існування і основні принципи реалізації надбудови (право, політика, культура, філософія, ідеологія та ін.).
Для фрейдо-марксистів очевидним є факт того, що надбудова також здійснює фундаментальний вплив на базис, як і базис на неї.
Таким чином, політичні і правові інститути представляються не тільки в якості зовнішнього структурного утворення, який є підставою регламентації людської поведінки, а й на рівні психологічної поведінки, яка реалізується саме через репресивну функцію.
Відповідно фрейдо-марксизм розглядає політичні інститути через призму сімейних відносин, проводячи аналогію між образами сімейних відносин та політичними ролями і функціями.
Тому для них вкрай важливими стає необхідність ліквідації традиційного типу сім’ї, сімейних відносин та практики домашнього виховання, як основи формування авторитарного мислення.
Отже, ліквідація традиційних відносин, норм моралі, сім’ї, статевих ознак змінить психотип людини та призведе до соціальних трансформацій.