[…] Серед завдань, яким цього року необхідно приділити особливу увагу, як у церковному, так і в суспільному житті, є зміцнення сімейних зв’язків і захист справжньої ідентичності сім’ї. Тому Лист до сімей, який буде опубліковано наступного вівторка, 22 лютого, є перш за все запрошенням до молитви за сім’ї та родини. Підступним нападам на сім’ю з боку сучасної гедоністичної культури, яка, всупереч усім деклараціям прав людини, насправді суперечить її справжньому добру, можна протистояти лише молитвою, постом і взаємною любов’ю. Звичайно, є сім’ї, які моляться за себе та за інших. У нашому світі, який наражається на стільки моральних небезпек, апостольство сімей провиденційно розвивається.

На жаль, необхідно також відзначити, і саме в Рік сім’ї, ініціативи, які широко розголошуються значною частиною ЗМІ і які є фактично антисімейними. Вони ставлять на перший план те, що веде до розпаду сімей і до поразки чоловіка, жінки чи дитини. Вони полягають у тому, щоб називати добром те, що насправді є злом: поспішні розриви, подружні зради, які не тільки допускаються, але навіть схвалюються, розлучення, вільне кохання – це поведінка, яку часто представляють як взірець для наслідування. Для кого ця пропаганда? Яке його джерело? «Кожне добре дерево родить добрі плоди, — говорить Ісус, — а погане дерево родить лихі плоди» (Мт 7, 17). Таким чином, це джерело є злим деревом, яке людство носить у собі, вирощуючи його ціною великих фінансових витрат і за допомогою потужних засобів комунікації.

На цьому місці варто згадати відому резолюцію, яку нещодавно ухвалив Європарламент. Вона спрямована не лише на захист людей з гомосексуальними нахилами від несправедливої ​​дискримінації. Церква також погоджується з цією метою, більше того, вона підтримує і приймає таке ставлення, оскільки кожна людина заслуговує на повагу. Проте морально неприйнятним є санкціонування гомосексуальної практики законом. Терпіння до тих, хто грішить і не може звільнитися від цієї схильності, не рівнозначне послабленню вимог моральної норми (пор. Veritatis splendor, 95). Христос простив жінку-перелюбницю, врятувавши її від побиття камінням (пор. Йо. 8, 1-11), але водночас сказав їй: «Іди й більше не гріши!». (Івана 8:11).

Я з великим сумом кажу це, тому що ми всі дуже поважаємо Європейське співтовариство, Європейський парламент; ми знаємо, наскільки заслуженим є цей заклад. Слід, однак, сказати, що резолюція Європейського парламенту вимагає юридичного визнання морального розладу. Парламент протизаконно надав правового значення девіантній поведінці, всупереч Божому плану: ми знаємо, що людина піддається слабкості, але таким чином парламент підтримав людські слабкості.

Не визнається той факт, що справжнє право людини – це перемога над собою, яка дозволяє жити за чистою совістю. Без базового усвідомлення моральних норм людське життя та людська гідність знаходяться під загрозою розпаду та знищення. Забуваючи слова Ісуса: «правда вас визволить» (Йо. 8, 32), жителям нашого континенту намагаються показати моральне зло, відхилення, своєрідне рабство як спосіб звільнення, фальсифікуючи саму суть сім’ї.

Союз двох чоловіків або двох жінок не може бути справжньою сім’єю, а тим більше таким союзам не може бути надано право усиновлення дітей-сиріт. Цим дітям завдається серйозної шкоди, бо в такій «прийомній сім’ї» вони знаходять не тата й маму, а «двох тат» чи «дві мами».

Ми віримо, що парламенти європейських країн дистанціюватимуться від цієї пропозиції і в цьому Року сім’ї захистять родини, які складають наші суспільства та нації з давніми традиціями, від цієї фундаментальної загрози. Але безсумнівно, що тут ми зіткнулися з жахливою спокусою. Перша неділя Великого посту нагадує нам про Христа, який зіткнувся віч-на-віч із вічним спокусником людини і переміг його: ця перемога прообразувала пасхальний тріумф, який мав здійснитися через Хрест і Воскресіння. Христос говорить нам – християнам і європейцям – що таке зло можна подолати лише молитвою і постом. Так, по-іншому ми не можемо подолати це зло, цю загрозу. Єдиними інстанціями, до яких ми можемо апелювати, є права, чиста совість і почуття відповідальності націй.

[…] Церква знову прислухається до заклику Христа і приймає його, як колись апостоли. Перестаньмо бути маловірцями, а станьмо людьми молитви та покаяння! «Якщо не покаєтеся, то всі загинете» (Лк. 13, 3), — каже Христос. Ці слова були сказані не даремно: вони неодноразово підтверджувалися в минулому. Ми не знаємо ні дня, ні години (пор. Мт. 25, 13)! […] Тільки в Ньому спасіння людини.

Папа Іван Павло ІІ

З Ватикану 20 лютого 1994 року