«8 березня» та фемінізм (частина І: світоглядні витоки)

8 березня 2026 року у воюючій Україні пройшла акція під названою під назвою «Марш жінок» [1]. Подія, як часто буває в Україні, – розділила суспільство. Такий собі воєнний політичний плюралізм.

Прибічники маршу заявили, що «права жінок завжди на часі», а їх опоненти звинуватили перших у різноманітних гріхах, від неактуальності до потуранню впровадженню в Україні ліворадикальних деструктивних ідеологій. Щось подібне буває кожного року на інших маршах, які влаштовують гендерні активісти («Місяць Гордості» та інші). Гасло майже ідентичне: «права людей завжди на часі». Прапори – ті самі, що свідчить про солідарність обох маршів.

Окремо марш 2026 був цікавий тим, що однозначну позицію зайняли різноманітні державні органи та установи. Для прикладу Міністерство оборони України у соціальних мережах підтримали подію малюнком, який є компіляцією гетьманської булави та символу, що символізує жіночу стать. Не вистачило тільки затиснутого кулаку до повної відповідності міжнародному символу феміністичного руху. Додано було і гасло: «8 березня – боротьба триває» [2]. Особисто я хотів би думати, що мова про боротьбу з рф, а не з кимось іншим.

Іншим цікавим прикладом є допис у соціальних мережах від Українського інституту національної пам’яті під заголовком: «8 березня: залишити, скасувати чи переосмислити» [3]. До речі головою Голова інституту є достатньо відомий в Україні діяч пан Олександр Алфьоров. Висновок допису від Українського інституту національної пам’яті закликає:

«Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську й пострадянську традицію «свята весни й краси». У той же час, цей день може стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час».

Отже, державна позиція зрозуміла: «відновлення первісних змістів міжнародного свята 8 березня». Припустимо, що комуністичний режим спотворив сенс «8 березня», а тому і справді спробуємо відновити первісний зміст цього дня.

Звернемось до визначень, наявних у відкритих джерелах. У 1977 року рішенням Організації Об’єднаних Націй було запропоновано святкувати Міжнародним днем боротьби за права жінок (International Women`s Day). Цікаво, що відповідно до документів ООН не встановлювалось конкретної дати, а тільки пропонувалось усім державам оголосити у відповідності до їх історичних та національних традицій і звичаїв, будь-який день цього року Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир [3.1.]. Саме тому 8 березня святкуюсь тільки декілька країн, серед яких Україна, Білорусь та росія, але про це пізніше. Рухаємось далі і читаємо у ВІКІ:

«Міжнародний день боротьби за права жінок розпочинався як соціалістичне політичне свято і є змішаним у культурі багатьох країн, насамперед у Європі, особливо в соціалістичному блоці. Протягом 20 століття його відзначали в СРСР і країнах соцтабору як державне свято. Міжнародний день боротьби за права жінок є найзначнішим із феміністичних свят.» [4].

Бачив у мережі суперечки про те, що марш жінок і сучасний фемінізм ніяк не пов’язані із соціалізмом, а лише тільки з постмодернізмом і так званим відкритим суспільством Поппера/Сороса, але факти свідчать про інше. Рухаємось далі. Історія має свічення, що саме 8 березня відбувались ряд робітничих акцій, а саме:

«8 березня 1857 року в Нью-Йорку американські текстильниці виступили з вимогами за рівну оплату праці з чоловіками»

…

8 березня 1908 року в Нью-Йорку відбулася демонстрація «соціалістичних жінок», пов’язана з текстильними страйками у 1857-58 роках.» [5]

Активність жінок-пролетарок була настільки бурхливою, що Соціалістична партія Америки оголосила 28 лютого 1909 року першим Міжнародним днем жінок. Нове пролетарське свято швидко поширилось у Європі і вже 1910 року у Копенгагені на І Соціалістичному Інтернаціоналі було затверджено це свято без фіксації конкретної дати. На територію України це свято приходить у 1917 році разом із повномасштабним наступом Червоної Армії. Того ж року у Петрограді (столиця російської імперії) жінки робітниці провели свою соціалістичну та антивоєнну акцію, і як часто буває у східних сусідів після закликів миру – росія атакувала «братський народ». Варто додати, що на території заходу України утворювались жіночі товариства, які мали ознаки суфражистських протофеменістичних рухів, але ці явища мали елітарний характер і не впливали на народні маси. У 20-х та 30-х роках на великій Україні 8 березня сприймалось, як безальтернативно соціалістичний жіночий день, іншого у розуміння у більшовицькому режимі бути не могло.

Зрозуміло, що Україна будучи окупована СРСР первинно отримало саме інтернаціональне соціалістичне розуміння міжнародного дня жінок, іншого і бути не могло. Ну бо його в принципі не було. Пізніші зміни акцентів з «агресивної внутрішньокласової статевої боротьби у розумінні соціалістичної емансипації» на «свято квітів та весни» – справа пізнього совку, а від початку було не так.

Центр ґендерних досліджень Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького у статті під назвою «Правовий статус працюючих жінок в СРСР: еволюція становлення» розглядає різні періоди та різні підходи:

«Усі офіційні радянські видання в один голос стверджували, що головним, визначальним моментом фактичної рівноправності жінки в суспільстві є її участь у суспільній праці. Праця – це основа емансипації жінки, її економічної незалежності. Праця сприяє розвитку особистості жінки, підвищує її роль у житті суспільства і сім’ї, дає їй моральне задоволення.

…

Модель рівності між статями у сфері праці, яку в Східній Європі намагались реалізувати, була сформульована Марксом, Енгельсом, а потім Леніним. В її основі лежала ідея необхідності «звільнення жінки» від домашньої експлуатації, а у сфері зайнятості – «підтягування» її становища до становища чоловіка.

…

По-перше, законодавче оформлення рівності між статтями. З цією метою протягом досить короткого періоду були видані законодавчі акти, що визначали рівність між чоловіками і жінками за основними параметрами зайнятості: 1917 р. – Постанова радянського уряду про запровадження рівної оплати чоловіків і жінок за рівну працю; 1918 р. – Декрет «Про заробітну плату робітників та службовців у радянських установах» визначив мінімум зарплати дорослому робітнику без урахування статі.

По-друге, ліквідація економічної, а багато в чому і виховної функції сім’ї, повне звільнення жінок від «дрібної, такої, що не містить у собі нічого, що хоч якось сприяло б розвитку», домашньої роботи. Це положення мало бути здійснене шляхом передачі всіх сімейно-побутових обов’язків жінки суспільному виробництву (державі). Оскільки соціалізм припускав найвищий розвиток суспільних продуктивних сил, він уважався несумісним із домашнім господарством – найменш продуктивною формою людської праці.

По-третє, максимально можливе залучення жінок у суспільне виробництво. Передбачалося, що у сфері професійної зайнятості чоловіки і жінки, звільнені від домашнього «рабства», мають рівні права, однак у періоди, пов’язані з народженням дітей, жінки мають певні пільги.» [6]

Отже, можна побачити, що у 20-х та 30-х роках відношення до жіночого труду та прав розвивалось у загальному тренді, а місцями і набагато прогресивніше. Так, загальновідомий факт, що саме у СРСР жінка стала дипломатом – перша совєцька жінка-дипломат Олександра Михайлівна Коллонтай (1872–1952) [7]. Цікаво, що О. Коллонтай була активісткою міжнародного феміністського руху і комуністкою одночасно.

Незважаючи на рішення ООН, день присвячений жінкам святкуються у різні дати. Для прикладу саме 8 березня, як міжнародний жіночий день святкують у наступних європейських країнах: Україна, Молдова, Білорусь, росія, Чорногорія, Грузія. Також саме 8 березня святкують і у таких країнах, як Буркіна-Фасо, В’єтнам, Лаос, Монголія, тощо [8]. В Україні цей день закріплений офіційно, як вихідний день у Кодексі законів про працю України [9].

Виходячи з наведеного вище можна зробити висновок, що Міжнародний (інтернаціональний) день жінок, який в Україні святкують 8 березня був привнесений у нашу культуру більшовиками саме з соціалістичного політичного середовища жіночої частини пролетаріату. Початок 20-го століття був ерою марксизму та соціалізму. У політичній боротьбі у часи визвольних змаганнях 1917-21 років в Україні приймали участь усі типи соціалістів: від соціал-демократів до радикальних соціалістів, більшість, яких перейшла на сторону їх політичних союзників більшовиків. Петлюра, Грушевський і Винниченко – всі ці українські діячи були соціалістами, хтось менш прихильним до більшовиків, хтось більше. Сама політична культура тих часів у Європі та в Україні була соціалістичною, а тому більша частина української інтелігенції також підтримала комуністів. Ліві та праві політичні філософи погоджуються у питанні того, що саме культура формує світогляд (ідеологію) і зовсім не є дивним, що навіть сьогодні під час багаторічної війни з країною, яка називає себе правонаступником більшовицького режиму у нас оспівують покоління культурних діячів, рупорів комунізму, відомих під назвою «Розстріляне відродження».

Декларація про Державний суверенітет України була прийнята не незалежним або альтернативам представницьким органом української нації, а Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки, що була частиною державної влади СРСР. Історія свідчить, що українська державність у 1917 році формувалась у соціалістичних політичних реаліях, вкінці кінців набувши найрадикальніших на той час більшовицьких форм. Отримання часткового суверенітету у 1990-1991 роках лібералізувало політичну систему, але вочевидь не змінило політичної культури. Допоки українська нація не змінитись свою хоча б політичну культуру ми приречені на відтворення соціалістичних моделей державності у різних формах радикальності, не всі з яких будуть передбачати політичну незалежність та суверенітет.

Ми стали забувати, але у 2010 червоні комуністичні прапори були нормую на адміністративних будівлях у більшості міст України і користувались неабиякої підтримкою населення, а герої з ОУН-УПА вважались нацистами. Ба більше навіть зараз в українських селах і містах досі стоять бронзові Альошкі або інші совєцькі пам’ятники і місцеві громади подекуди голосують проти їх знесення чи навіть переміщення (приклад Ірпінь, лютий 2026 року [10]).

Внутрішній зміст конкретного явища неможливо замінити лише зовнішніми декораціями, як не змінився сенс монументу «Родіна-мать» із заміною на щиті совєцького гербу на тризуб.

_____________________

[1] «Центром Києва пройшов Марш жінок» https://www.pravda.com.ua/news/2026/03/08/8024487/

[2] https://www.facebook.com/share/p/1MvCjAFN2H/

[3] https://www.facebook.com/share/p/14XESQ1pkKB/

[3.1.] https://docs.un.org/ru/A/RES/32/142

[4] https://uk.wikipedia.org/wiki/Міжнародний_жіночий_день

[5] https://uk.wikipedia.org/wiki/Міжнародний_жіночий_день

[6] «Правовий статус працюючих жінок в СРСР: еволюція становлення»

https://gender-ck.inf.ua/articles/pravovij-status-pracyuyuchih-zhinok-v-srsr-evolyuciya-stanovlennya

[7] https://uk.wikipedia.org/wiki/Коллонтай_Олександра_Михайлівна

[8] «8 березня у світі: де і як відзначають це свято»

https://24tv.ua/zakordon24/yaki-krayini-svyatkuyut-8-bereznya-perelik-traditsiyi-svyatkuvannya_n2769822