(фрагмент книги Дебри Со “Кінець гендеру. Розвінчення міфів про стать та ідентичність”)*

Для деяких дітей з гендерною дисфорією той факт, що вони відрізняються від своїх однолітків, є очевидним від народження. Цим дітям до вподоби одягатися і поводитися як протилежна стать, і переважно вони дружать із представниками протилежної статі.

Натомість інші діти не відчувають труднощів зі своїм гендером до юності. Упродовж останніх десяти років відбулося різке зростання кількості направлень до гендерних клінік молодих дівчат, які бажають стати хлопцями. Колись отримували направлення переважно представники чоловічої статі, але сьогодні співвідношення змінилося на протилежне.

За даними Центру контролю та профілактики захворювань США, приблизно два відсотки учнів середньої школи ідентифікують себе трансгендерами. Прогресивісти пояснювали раптове вибухове зростання кількості дівчат, які здійснюють камінг-аут як трансгендери, більшою помітністю трансспільноти і переконанням, що краще розуміння й доступність підтримки привели до зменшення трансфобії в усьому суспільстві. Але, якби це було так, можна було б очікувати такої самої кількості осіб обох статей, які здійснювали б камінг-аут у новій гендерній ідентичності.

Донедавна юнацька гендерна дисфорія проявлялася лише в підлітків чоловічої статі (у формі автогінефілії). Стрімко виникаюча гендерна дисфорія (СВГД), яку здебільшого спостерігали в підлітків-дівчат і молодих жінок студентського віку, характеризувалася раптовим бажанням здійснити перехід до чоловічої статі, часто цілком неочікувано, без жодної попередньої історії гендерної дисфорії. Деякі критики назвали цю проблему, як і припинення, “міфом” – станом, який вигадали трансфобні батьки і дослідники, – чим підживили зворотну реакцію проти тих, хто вивчає його.

У серпні 2018 року немовби пекло розкрилося, коли Ліза Літтман, лікарка і старша викладачка Університету Брауна, опублікувала перше дослідження стрімко виникаючої гендерної дисфорії, у якому 256 батьків пройшли опитування з 90 запитань. За результатами дослідження вона припустила, що для декого з цих дівчат трансгендерність є формою соціального зараження.

Понад 25 відсотків дітей відкрито заявили про свою гомосексуальність, і понад третина – про бісексуальність, перш ніж ідентифікувати себе як трансгендера. У приблизно 60 відсотків дітей був щонайменше один психічний розлад, наприклад патологічна тривога чи аутизм, і багато інших у минулому завдавали собі шкоди або мали травму. Судячи з моїх розмов із батьками цих дітей, у багатьох дівчат також було діагностовано межовий  розлад особистості. Що найважливіше, як свідчить дослідження Літтман, ніхто з них не відповідав діагностичним критеріям дитячої гендерної дисфорії згідно з останніми методичними рекомендаціями DSM.

Що стосується чинника соціального зараження, то існує зв’язок між раптовим камінг-аутом як трансгендера і наявністю друга (або багатьох друзів), який також ідентифікує себе трансом. У приблизно 40 відсотків цих юнаків більш ніж половина їхніх друзів також здійснювали камінг-аут як трансгендери. Це в понад сімдесят разів перевищує кількість трансгендерних дорослих серед населення загалом.

Зазвичай бажання здійснити перехід з’являється після тривалого дослідження гендерної дисфорії в інтернеті або перегляду відео про гендерний перехід у соціальних мережах, де вихваляють блокатори статевого дозрівання і гормони для зміни статі. На окремих інтернет-форумах, до яких є доступ у дітей, навіть дають поради про те, як отримати дозвіл на гормональну терапію. Як виявилося, дуже сильно впливала увага, яку вони отримували від відкритого визнання своєї трансгендерності, і надання йому легального статусу. Дослідження вказало на деякі можливі соціальні переваги камінг-ауту як трансособи, зокрема зростання популярності серед однолітків, які раніше не допускали цю особу у своє коло спілкування. Крім того, учителі сильніше захищають таких дітей від булінгу…

Унаслідок тиску активістів і суспільного обурення це дослідження швидко засудили як “трансфобне”. Деякі ліві ЗМІ у своїх публікаціях називали його “науковим сміттям” та “антитранс” і стверджували, що батьків, які брали в ньому участь, найняли праві хейтери.

У відповідь на таку реакцію Університет Брауна випустив пресреліз цього дослідження, а науковий журнал, який опублікував його, оголосив, що здійснить післяпублікаційний перегляд його змісту і методології.

Перегляд методології дослідження, що пройшло експертну оцінку, уже після її публікації – це річ по суті, нечувана. Найбільше турбувало те, що опоненти дослідження Літтман явно його навіть не читали. Приблизно 86 відсотків батьків, які пройшли це опитування, схвалювали легалізацію одностатевих шлюбів, а 88 відсотка підтримували права трансгендерів….

*Радимо читати книгу критично, оскільки автор цілеспрямовано підтримує одностатеві шлюби, не приводячи адекватних наукових підтверджень своєї точки зору, керуючись здебільшого власними теплими почуттями до цих людей.