“Підліткам про головне” (О.Ромащенко, М.Буш, С.Возіанова): не про підлітків і не для підлітків

На прохання батьківської громадськості прочитала книгу видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА “Підліткам про головне” (Оксана Ромащенко, Марлена Буш, Світлана Возіанова). Стверджую: книга – не про підлітків і не для підлітків.

Оскільки наповнена численними соціально-психологічними маніпуляціями та деструктивними впливами, які позбавляють неповнолітніх здатності до формування асертивної поведінки, відповідального ставлення до свого репродуктивного здоров’я, позитивного ставлення до власної статі. Книга відверто пропагує одностатеві сексуальні контакти, утверджує контрацептивну свідомість, унормовує сексуальні відхилення.

Перед тим, як навести детальне обґрунтування вищенаведеного резюме, необхідно розкрити три основні принципи спілкування з підлітками:

  1. Обережність та турботливість у висловлюванні – збереження недоторканості інтимної сфери дитини, відповідно до її віку.
  2. Повнота та достовірність викладення інформації – дотримання академічної доброчесності. Ст. 36 Закону “Про освіту”: “Академічна доброчесність — це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень”. Дотримання академічної доброчесності передбачає: посилання на джерела інформації у разі використання ідей, тверджень, відомостей; дотримання норм законодавства про авторське право; надання достовірної інформації про результати досліджень та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність. Серед порушень академічної доброчесності: фабрикація – фальсифікація результатів досліджень, посилань, або будь-яких інших наукових даних; обман – надання завідомо неправдивої інформації стосовно власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи іншого наукового дослідження.
  3. Неприпустимість прихованого маніпулювання та деструктивного навіювання – недопущення пропаганди. Пропаганда (від лат. рropaganda, дослівно “яка підлягає поширенню”) — форма комунікації, вплив, навіювання, поширення в суспільстві світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної суспільної групи, партії чи позиції.

Ці принципи спілкування з підлітками є непорушними і в щоденному спілкуванні, й у шкільному навчанні, й у написанні книг. Дорослі несуть відповідальність за все, що “вкладається” у свідомість дитини, підлітка, неповнолітнього – за все, що в майбутньому стане частиною його/її життя.

Тепер перейдімо до конкретних рядків у книзі, що вони насправді собою представляють, яку мету переслідують автори.

Перекладання повної відповідальності за свій вибір, без апеляції до батьків, авторитетів, моральних цінностей: “Твоє життя підпорядковане лише твоїм правилам, уподобанням і визнанням справжнього…” (с.10).

Однобічне, безальтернативне подавання інформації: “…із покоління в покоління передаються типові риси, які є характерними для всього виду homo sapiens (людини розумної), до якого (згідно з теорією Чарльза Дарівна) належиш і ти” (с.12). Чому не подаються інші підходи до пізнання походження людини: антропний, релігійний, космічний тощо? Давно відомо, що теорія Чарльза Дарвіна не може бути науково обґрунтованою, оскільки не пояснює появу свідомості в людини.

Фабрикація даних – улюблений метод викладення інформації авторів книги. Наприклад: “Останнім часом все частіше спостерігається початок статевого дозрівання у більш ранньому віці – з 9-10 років ” (ст.13). Або: “Однак лаконічна та безжальна мова статистики переконує, що лише у 10% дівчат і 2% юнаків перше кохання переростає у серйозні почуття” (ст. 109). Залишається невідомо, хто і коли проводив дані соцопитування.

Звернення до ненаукових джерел як безальтернативних: “Сумісніть людей визначають за астрологічними прогнозами, відповідно до типу темпераменту, певних індивідуальних особливостей (наприклад, особливості мислення) тощо” (с.83). Суміш “бульдога й носорога”, як кажуть. Або прихована реклама астрології… Ми тепер виховуємо дітей на паранауці? Можливо, будемо запрошувати до школи гадалок на картах таро, щоб ті розповідали дітям про психологію?

Використання для коментування художніх виразів, неоднозначних за своїм тлумаченням і незрозумілих за своїм цільовим призначенням: “…закоханість, як і всі види природної любові, перед власними силами не встоїть, вона руйнівна й солодка водночас, страшна й піднесена. А її падіння по-справжньому жахливе. Добре, якщо розіб’ється без сліду. Однак воно може вижити і безжально пов’язати двох мучителів, котрі будуть брати, не даючи нічого, окрім ревнощів, підозри, прикрості. Боротись за владу і свободу, насолоджуючись суперечками (Льюїс)” (с.108). Перепрошую, це про що і з якою метою написано для підлітка? Про те, що шлюб і сім’я – це пов’язання “двох мучителів” і далі за текстом? Чи що потрібно відкинути непотрібну закоханість і просто насолоджуватися життям якимось чином?

Маніпуляція даними, представлення бажаного за дійсне. Наприклад, про “нерівні шлюби” (за віком, культурною приналежністю тощо): “Як показує життя, подружжя в нерівному шлюбі почувається переважно гармонійно й щасливо всупереч традиційним уявленням. А от «рівні» шлюби часто можуть бути недовговічними і невдалими” (с.118). Цікаво, чиє життя стало основою для такого категоричного твердження?

Довільні, ненаукові й нелогічні твердження, з використанням суміші незрозумілих понять, що формують незрозумілі визначення: “Важливим елементом ґендерної індивідуальності людини є усвідомлення власної психосексуальної особистості, тобто сексуальної ідентичності, сексуальної орієнтації” (с.126). Звідки з’явилося поняття “ґендерна індивідуальність”? Куди зникло поняття “стать”? Про що має думати підліток, прочитавши це речення, – незрозуміло.

Нелогічні висновки, які виходять з хибних засновків: “Сексуальна орієнтація – це еротична та/або емоційна залежність особистості стосовно статі та ґендерної ідентичності її сексуального партнера. Сексуальна орієнтація може проявлятися у будь-якому з елементів сексуальності та їх сукупності. Це визначення, прийняте ВООЗ, принципово виводить гомосексуальність (про яку будемо говорити нижче) за межі психо- та сексопатології” (с.126). Яким чином виведення гомосексуалізму з сексуальних патологій виходить із визначення сексуальної орієнтації – залишається незрозумілим. Але авторів це не турбує, оскільки основна їхня мета – “вкласти” підліткові необхідну інформацію, хоча й нелогічну.

Відвертий обман та нав’язування неправдивої інформації як правдивої, без розкривання справжньої сутності проблеми: “Люди, які відчувають сексуальний потяг до представників своєї статі, існували з давніх-давен, і це часто сприймалося з нерозумінням та соромом. Так, у церковній історії одностатеву любов тлумачили як «мовчазну ваду», «педерастію» або ж «содомію». Формування сексуальної орієнтації кожної людини – це складний, тривалий індивідуальний процес” (с.126). У даному випадку маніпуляції та підміни понять видно, як автори м’яко нав’язують підліткові симпатію до любові нещасних гомосексуалістів, яких даремно таврувала жорстока і зла церква. При цьому автори відверто обманюють щодо “церковної історії”, в якій ми не зустрінемо вищенаведених понять, оскільки слово “педерастія” є науковим поняттям сформованим у сексології ХІХ-ХХ століть (Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона), а “содомія” походить від відомої біблійної історії, про яку автори чомусь забули розповісти.

Відверті маніпуляції темою гомосексуалізму просто вражають. Психологічне забарвлення позитивного образу необхідній інформації, видавання бажаного за дійсне, підтасування фактів, необґрунтовані емоційні твердження – усе вказує на цілеспрямовану пропаганду гомосексуального життя для підліткової аудиторії. “Привертає увагу той факт, що термін «гомосексуальність» з’явився раніше ніж «гетеросексуальність» [що це доводить?]… Варто наголосити, що гомосексуали не піддають сумніву свою ґендерну ідентичність, вони точно знають, до якої статі належать [тут у підлітка має відбутися когнітивний дисонанс, оскільки підлітку не пояснюють, що можна знати свою стать, але водночас заперечувати її; підлітку видають це за нормальний стан]. За словами відомого сексолога, професора Ігоря Кона, в англійській, французькій і німецькій мовах смислова нерівність таких визначень простежується дещо виразніше, ніж у слов’янських [це ще більше має заплутати підлітка, залишивши його наодинці зі своїми міркуваннями, без пояснень]. У 50-их роках ХХ ст. у працях американського сексолога Альферда Кінзі відкрито дискутувалися питання, які були заборонені до обговорення. Традиційні погляди стосовно того, що гетеросексуальність та сексуальна помірність є абсолютно етичною та статистичною нормою, аналізувалися критично [речення ніби ні про що, але водночас “правильне” емоційне забарвлення ставить перед підлітком неправильні висновки: американський сексолог Кінзі – герой, а традиційні погляди – погані, мають піддаватися критиці]” (с.128). Або: “У провансальському лексиконі ХІІІ – ХІV ст. мовою трубадурів саме це слово [“гей”] означало куртуазну лицарську любов, яка нерідко була одностатевою, а також мистецтво поезії та кохання. В Англії в ХVІІ ст. словом gay називали легковажного гульвісу-плейбоя… Гей – це не лише чоловік, якого сексуально приваблюють інші чоловіки, це носій особливої самосвідомості, член відповідної субкультури, спільноти, борець за свої громадянські права та свободи” (с.130). Який підліток після такої відвертої пропаганди (ми це розуміємо, а підліток – ще ні) не захоче бути лицарем, “вільним коханцем”, “носієм особливої свідомості”, “борцем за права і свободи”?

Без наведення змісту та логіки дослідження, наводяться хибні висновки як правильні, тому що позитивно забарвлені (пряма фабрикація даних з метою пропаганди): “по-перше, гомосексуальні стосунки та гомоеротичні почуття є значно ширшими, ніж це було прийнято визнавати раніше; по-друге, сексуальна поведінка людей та їхні еротичні почуття досить часто не збігаються – людина прагне чогось одного, а робить інше; причому її бажання, поведінка можуть суттєво відрізнятись на різних етапах життя; по-третє, між гомо- та гетеросексуальністю немає «китайської стіни», це не різнопланова сутність, а полюси єдиної сфери. Почуття та поведінка однієї й тієї ж особи є неоднозначними і суперечливими… Доведено, що існує певна схильність до тієї чи іншої сексуальної орієнтації, однак лише соціальний досвід людини визначає, як саме ця схильність проявляється. Одна особа може бути виключно гетеросексуалом, інша – гомосексуалом, а ще в іншої можливі гнучкіші сексуальні переваги” (с.129). Іншими словами: “сприймайте наші безпідставні емоційні твердження за чисту монету, а традиційні, випробувані тисячоліттями, наукові судження необхідно критикуйте”.

“Контрацептивна свідомість” – проблема ХХ-ХХІ століття – позбавляє неповнолітнього здатності до асертивної (дорослої, відповідальної) поведінки, надаючи “чарівну таблетку” для вирішення усіх проблем без зусилля.

Даний вид свідомості є деструктивним для самого підлітка, але широко пропагованим сучасним ліберальним суспільством та авторами книги. Зокрема, через визначення понять сексуального та репродуктивного здоров’я. До першого відносять “звільнення” від “небажаної вагітності”, до другого – використання усіх можливих фармацевтичних засобів без огляду на їхні негативні наслідки для організму (вони згадуються в книзі, але дуже побіжно й не визначально).

Таким чином, підлітка грубо й цинічно знайомлять із поняттям “небажаної вагітності”, яке є деструктивним за своєю природою, оскільки одразу формує в неповнолітнього страх перед вагітністю як такою, спотворює саме розуміння зачаття й народження дитини, заперечує цінність людського життя.

Не менш деструктивним для підліткової свідомості є наведене в книзі визначення “репродуктивного здоров’я”: “це можливість мати безпечні статеві стосунки, спроможність до відтворення (народження дітей) і можливість приймати самостійні рішення: коли і як часто це робити. До того ж це право чоловіка й жінки на інформацію та доступ до безпечних, ефективних, недорогих і прийнятних методів регулювання народжуваності відповідно до їх вибору, який не суперечить закону” (с.133). Жодного слова про зв’язок репродуктивного здоров’я з психічним, психологічним, духовним станом людини, жодного слова про почуття любові, про відповідальність за свій вибір способу життя, за переживання іншого, жодного слова про шлюб, сім’ю, материнство/батьківство. Лише фізіологія, трішки розумового й соціального добробуту та купа різноманітних недорогих і доступних таблеток, фізичних та хімічних засобів для “регулювання народжуваності”.

А ще краще, за порадою авторів, просто помастурбувати. І взагалі без проблем. Оскільки, за неправдивими та непідтвердженими даними авторів книги, це – “природне явище”, “шлях до вивчення власного тіла, статевих органів, сексуальності”, “спосіб саморегуляції сексуальної функції” (с.133), “можливість послабити сексуальну напругу, яка іншими способами у юному віці не знімається [про спорт, творчість, громадську діяльність – ні слова], тож цього не слід боятися” (с.135). Згідно з невідомими дослідженнями авторів книги, підліткова мастурбація у хлопців “починає проявлятися з 12 років, і досягає піку в 15-16 років, коли мастурбують 80% юнаків”, а “дівчата починають мастурбувати пізніше і роблять це значно рідше”.

Вибірково наводяться слова лише тих дослідників, які підтверджують думки авторів, і не згадуються їхні опоненти. Наприклад, представляється невідома теорія з невідомих досліджень професора Георгія Васильченка, згідно з якою “більшість мастурбантів трапляється саме серед сексуально здорових чоловіків, а серед чоловіків, які ніколи не мастурбували, немало тих, які страждають розладами сексуальної потенції”, а “серед дівчат, які мастурбують до початку статевих стосунків, сексуальні розлади зустрічаються порівняно рідше, ніж серед тих, хто не мав досвіду мастурбації” (с.134). Перекручування даних та замовчування достовірних наукових досліджень (зокрема, доктора медичних наук, професора Гарніка Кочаряна, який стверджує, що мастурбація є шляхом розвитку сексуальних патологій) формує у підлітка недостовірне знання про репродуктивне здоров’я та його збереження.

Вражають також маніпуляції та відвертий обман з метою навіювання певного способу мислення авторів книги – у сфері сімейних відносин. Власне, про шлюб, сім’ю, відповідальне батьківство і материнство у книзі взагалі не йдеться. Натомість пропагується “вільне кохання без зобов’язань” (просто треба не забути випити пігулку або одягнути презерватив – і ніяких клопот): “статеві стосунки до шлюбу тепер поширені майже в усьому світі. Цивільний шлюб у сучасному суспільстві став прийнятним. Юнаки та дівчата всюди починають статеве життя раніше, а одружуються і народжують первістків пізніше порівняно з минулим. Іншими словами, молодь стає сексуально зрілою до шлюбу, а одружується після 25-29 років” (с.138). Замовчується, що “сексуальна зрілість” передбачає відповідальність за іншого у сексуальних відносинах, тобто у шлюбі. Нетривалі сексуальні відносини, до яких закликають автори книги, не передбачають відповідальності за переживання іншої людини, яка в даному випадку розглядається як сексуальний об’єкт, засіб отримання насолоди. І жодного слова про материнство/батьківство.

Неприхована пропаганда сексуальної розбещеності та безвідповідальності: “якщо тобі хочеться еротичних пестощів, значить ти готовий сприймати такі відчуття” (с.141). Декілька слів про “повагу до партнера”, але без пояснень, в чому вона проявляється. Просто “подбай про безпеку”, коли “вважаєш себе достатньо дорослим, відповідальним за розвиток подій, зокрема за початок статевих стосунків” (с.140). І жодного слова про кохання, сім’ю, шлюб. А навіщо вони? Просто одягни презерватив (про нього у книзі – дуже багато, “цікавого і позитивного”, що має вплинути на підлітка “в правильному напрямку”).

30 сторінок книги присвячено “благам” контрацептивної індустрії, критиці природного методу планування. Фармацевтичні компанії, абортарії, медичні центри штучного запліднення торжествують, отримуючи надприбутки від такої реклами, насаджуваної з підліткового віку: “Сьогодні розвиток контрацепції, системи планування сім’ї, медичної науки значно змінив стан речей. Сучасна жінка отримала більшу свободу вибору у плануванні вагітності. Однак і тепер трапляються випадки, коли в силу різних причин жінки відмовляються від материнства. Незрідка юні дівчата воліють запобігти небажаній вагітності, бо не в змозі взяти на себе відповідальність за перспективи народження дитини [звісно, не в змозі, бо ви ж не вчите їх цьому!!]” (с.142). І жодного слова про негативні наслідки такої “свободи вибору” для фізіології, психіки, психології жінки/чоловіка. Головне, на думку авторів книги, – уникнути “небажаної вагітності”, яка “може спричинити «порочне коло проблем»” (с.144). Таким чином, у підлітка формують деструктивну свідомість шляхом “страх перед вагітністю – відмова від дитини – неприйняття відповідальності”. Тому краще “користуйся засобами контрацепції” (с.144).

Отже, все дозволено, головне, щоб з хімічними препаратами/презервативами. Як гарно описана контрацепція у книзі (фармацевтична індустрія аплодує стоячи): “Це не лише захист від небажаної вагітності. Це можливість зберегти своє здоров’я і народити здорову жадану дитину саме тоді, коли ти цього захочеш. Історія контрацепції своїм корінням сягає в глибину віків – від народження людства… Людство прагнуло до вдосконалення методів контрацепції. Захист від незапланованої вагітності ніколи ще не був таким простим, зручним і безпечним, як у наші дні” (с.146). І ніяких проблем.

Звісно, автори час від часу згадують, що “вживати лікарські препарати потрібно обережено і за консультацією лікаря”. Але покажіть мені такого підлітка, який буде радитися з лікарем щодо своєї інтимної сфери, коли в книзі ясно й доступно написано про всі методи, ліки і як ними користуватися.

На вибір підлітку пропонується широкий спектр “захисту від відповідальності”: гормональний метод, різні види таблеток та схема їх використання, контрацептивний пластир, гормональне вагінальне кільце, ін’єкції, бар’єрні методи, сперміциди, внутрішньо маткова контрацепція, види невідкладної контрацепції. А природні методи планування сім’ї “є недостатньо ефективними” для підлітків, а також для дорослих жінок, “і на сьогоднішній день у багатьох країнах світу вони не використовуються” (с.156). Чергова маніпуляція, яка однозначно закликає підлітка зробити “правильний вибір”, змушує його: “прийнятний і ефективний саме для тебе метод контрацепції слід вибрати до початку статевого життя” (с.158). Інакше як пропагандою це не назвеш. Без вибору.

Таким самим маніпулятивним є визначення поняття аборту: “гінекологічна операція, мета якої є переривання незапланованої (небажаної) вагітності” [звичайна операція задля “вільного вибору жінки”] (с.165). Більше того, автори програмують підлітків на цей крок: “У дівчат віком до 17 років існує висока ймовірність ризику розвитку різних ускладнень, спричинених вагітністю та народженням дитини” (с.165). І декілька слів про ускладнення після абортів, лише фізіологічні: “маткові кровотечі”, “гнійно-запальні захворювання”, “самовільний викидень”, “розвиток безпліддя” (с.166). Жодного слова про психічні, психологічні, міжособові ускладнення.

Отже, “дайош контрацепцію!” Автори детально розглядають про зміну хімічного середовища піхви, згадують Казанову та його шматочок лимона, Клеопатру та бар’єрний спосіб контрацепції, розповідають про внутрішньоматкові засоби, екстракти та відвари рослин, шийковий ковпачок для бар’єрної контрацепції, хірургічний аборт, стерилізацію, різні види презервативів та багато іншого “цікавого” для підлітка, щоб він/вона не завагітніли.

“Якщо ти вирішуєш розпочати статеві стосунки, то обирай безпечний секс, а саме – користуйся презервативом при вагінальному, анальному та оральному контактах”, – закликають автори книги (с.210). Що це, як не пропаганда контрацептивного мислення та одностатевих стосунків?

Дуже доречно та логічно на цьому фоні згадуються маркіз Кондорсе та вчений Томас Мальтус. Перший “закликав до обмеження дітонародження і заявляв: «… Люди повинні нарешті усвідомити, що їхній обов’язок перед майбутніми поколіннями – не тільки давати їм життя, а й щастя» [не можеш дати незрозуміле щастя – не народжуй]” (с.170). Другий відомий винайденням закону скорочення народонаселення (Закон Мальтуса).

Книга Оксани Ромащенко, Марлени Буш, Світлани Возіанової “Підліткам про головне” вражає не лише своїми маніпуляціями, відвертою пропагандою деструктивного мислення. Головне – змушує кожного з нас замислитися, як вищенаведені деструктивні поняття та вирази глибоко вкорінилися в нашій свідомості.

Олеся Горгота, кандидат філософських наук