Більшість християн в Україні вважають непорочним зачаття від Святого Духа, позастатеве зачаття, без участі чоловіка. І пов’язують його з Ісусом Христом. Навіть у молитовнику Української Греко-Католицької Церкви “Прийдіте, поклонімся” читаємо розважання на вервиці про Благовіщення Пресвятої Богородиці як “непорочне зачаття Ісуса Христа”. Це НЕПРАВИЛЬНО.

Така боголовська плутанина в головах українців має ряд причин, серед яких: 1)неправильні переклад, тлумачення першоджерел (єврейських, грецьких, латинських), що розвинулися у народній побожності; 2)ототожнення тілесності, статевості з гріхом – крізь призму репресивної псевдо-релігійної ідеології московського патріархату; 3) нерозуміння й несприйняття догми Церкви про Непорочне Зачаття.

Неправильне визначення непорочного зачаття у нашому народі сформувало хибне твердження про “соромність” міжстатевих відносин у шлюбі, що призвело до їхньої табуйованості, до закритості цього питання. Як наслідок, маємо батьків, які не можуть говорити на цю тему зі своїми дітьми. І дітей, які з Інтернету й від своїх ровесників дізнаються про девіантну сексуальну поведінку і практикують її приховано від батьків.

Якщо непорочним вважати позастатеве зачаття, то логічно вважати порочним зачаття чоловіка й жінки. (Логічно, але неправильно!) У сучасному світі, де пропагується гендерна ідеологія, непорочним називається одностатеве зачаття (!!) А на сайтах відомих мас-медіа можна прочитати жахливі статті про “непорочне зачаття у тваринному світі”. Це не блюзнірство, а невігластво, що вийшло за межі глупоти й переросло в абсурдну, антинаукову, антилюдську ідеологію.

Почну з жахливих речей, пропагованих відомими ЗМІ.

Наприклад, стаття ВВС від 2016 року “Чи потрібен секс для продовження роду?” “Непорочне зачаття трапляється в природі частіше, ніж можна собі уявити. Так чому ми, люди, не користуємось цією можливістю, запитує оглядач BBC Future?”

Автори статті, слідом за співачкою Теммі Вайнетт, яка співала “Іноді так важко бути жінкою”, оплакують гірку долю жінки – через важке народження дитини, обмеження  репродуктивного віку, а також унеможливлення появи потомства без участі чоловіка. Робиться припущення “можливо, життя було б простіше, якби жінки могли справлятися й поодинці”. Наводиться приклад тварин, які “не потребують сексуальних стосунків для продовження роду”. Повідомляються якісь дані з наукового журналу New Scientist про те, що “непорочне зачаття є дуже поширеним у природі”.

Це про партеногенез: “самки деяких великих тварин зі складною будовою, приміром, ящіри або акули, можуть розмножуватися без участі самців”.

Уявіть, автори статті ставлять запитання: “А чи могли би жінки опанувати цей біологічний прийом і заводити дітей, коли їм заманеться, не покладаючись на чоловіків і не потребуючи їхньої участі?” І далі розгортається жахлива картина спотворення людської природи. “Звичайно, щоб завагітніти, жінці потрібна сперма. Але її джерелом зовсім не обов’язково має бути чоловік. Десять років тому японські дослідники представили світу мишу, яка мала двох матерів і жодного батька. Тварину назвали на честь японської казкової принцеси Кагуї, яка народилась у стеблі бамбука. Ідея імені виникла не випадково – мишу створили в лабораторії шляхом об’єднання генетичного матеріалу від двох самок”.

Якісь невідомі “вчені виявили, що за певних умов зі стовбурових клітин, отриманих від жіночого донора, можна виростити чоловічі статеві клітини – процес, який доволі важко уявити в живій природі. Таким чином, стає можливим народження дитини від двох матерів, від кожної з яких вона отримує по половині генетичного матеріалу”. “Звичайно, все не так просто, вважає доктор Аллан Пейсі, репродуктивний біолог з Університету Шеффілда. «Ми можемо створити клітину, яка під мікроскопом виглядає як клітина сперми, але чи запрограмована вона так само генетично, встановити поки що важко. Я не думаю, що це можна перевірити іншим способом, окрім того, щоб виростити з цієї клітини ембріон і подивитись, чи розвиватиметься він нормально. Це можна випробувати на щурах та мишах, але подібні експерименти з людиною – це дуже складний крок»”.

Знаєте чому всі тварини не користуються партеногенезом? Якийсь Аллан Пейсі пояснює: “Більшість великих тварин не розмножуються безстатевим шляхом, тому що з точки зору еволюції це не в їхніх інтересах. Вони втрачають генетичну різноманітність, що забезпечує здоров’я популяції”.

Після вищевикладеного марення з хибними засновками й сумнівними дослідженнями автори статті приходять до висновку: “Отже, створити дитину в лабораторії з генетичного матеріалу однієї жінки теоретично можливо. Але заплатити за це доведеться доволі високу ціну. Коли різноманітність генів настільки низька, ризик вроджених дефектів і інших захворювань миттєво зростає. Подібно до того, як кровозмішення зменшує генетичну різноманітність популяції, самозапліднення може знизити генетичну різноманітність потомства. Якщо в дитини буде лише один з батьків, вона матиме тільки половину генетичного різноманіття. Кожне наступне покоління, яке народжуватиметься тільки від матері, продовжуватиме цю тенденцію, а отже, ризик, що зазвичай приховані вади, почнуть виявлятися, постійно зростатиме. Таким чином, ваше потомство страждатиме від браку генетичної різноманітності набагато гірше, ніж будь-яка королівська династія”. Як це все може претендувати на роль науки?

“Це поганий шлях, – відзначає Аллан Пейсі. – Зробити таке можна лише в одному-двох поколіннях”. “Так, якщо жінка серйозно вирішить відмовитись від статевого розмноження, їй варто було б зберегти частину свого генетичного матеріалу для нащадків, які за допомогою цієї майстер-копії змогли би компенсувати генетичну різноманітність, втрачену впродовж поколінь. На жаль, ці хитрощі лише підтвердять неминуче. Одностатеве розмноження призведе до потомства, яке стане блідою копією своєї матері і вироджуватиметься дедалі швидше”, – стверджують автори статті.

Стаття на ТСН від 2016 року “Британські біологи довели можливість “непорочного зачаття””. “Британські біологи вперше створили повноцінний зародок, обійшовши фазу запліднення яйцеклітини і її злиття зі сперматозоїдом. Таким чином, це спрощує процес клонування в майбутньому, повідомляється в статті Nature Communications. “Наша робота ставить під сумнів майже 150-річну догму про те, що тільки запліднення яйцеклітини сперматозоїдом веде до формування повноцінного зародка і народження здорового потомства. Раніше ми вважали, що тільки яйцеклітина може “перепрограмувати” сперму так, щоб почався нормальний розвиток ембріона”, – заявив мікробіолог Тоні Перрі з університету Бата Великобританії.

Знову наводиться приклад партеногенезу – самозапліднення, при якому дві яйцеклітини зливаються одна з одною, утворюючи зародок, або ж жіноча статева клітина починає розвиток, незважаючи на “половинчастий” набір хромосом. Для ссавців такий спосіб розмноження зовсім не характерний, і немає жодного виду тварин, який би був здатний до цього навіть в теорії.

За словами Перрі, спроби штучно викликати партеногенез проводилися ще на початку 2000 року, коли вчені намагалися “обдурити” яйцеклітину хімічним шляхом і змусити її “запустити” програму розвитку ембріона, додавши в живильне середовище розчин хлориду стронцію. Тоді виявилося, що подібний трюк ймовірний, однак такі “половинчасті” ембріони, які вчені називають партеногенотами, неминуче вмирають вже через кілька циклів ділення. Саме тому вчені вирішили, що яйцеклітини володіють унікальними властивостями і механізмами, які дозволяють їм запустити процес народження нового життя і злиття батьківської та материнської “половинок” ДНК, їх очищення від так званих епігенетичних міток, критично важливі для розвитку зародка.

Тепер з’ясувалося, що це не так. В ході експериментів, мікробіологи виявили, що вони можуть “перепрограмувати” сперматозоїди і навіть заготовки чоловічих статевих клітин, робити їх придатними для злиття з “половинчатою” ДНК партеногенот і продовження розвитку вже у вигляді повноцінного ембріона. Вчені заявили, що подібний процес завершувався успішно і народжувалися здорові мишенята у 24%, що є дуже високим шансом на успіх при процедурі клонування. Мишенята, які були народжені подібним чином, не відрізнялися від “нормального” потомства гризунів і володіли схожою масою, розмірами, інтелектом і могли успішно розмножуватися, даючи здорове потомство при схрещуванні між собою або зі “звичайними” особинами протилежної статі. Єдиною їхньою відмінністю від “природних” мишей було те, як часто “зчитувалися” їхні гени – партеногенез.

Успіх цього експерименту, відкриває дорогу для створення технологій “самозапліднення” людини, які цікавлять медиків тому, що вони дозволяють отримувати “чисті” лінії ембріональних стовбурових клітин, не викликаючи при цьому етичних проблем, пов’язаних зі знищенням життєздатних зародків. Крім того, партеногенез може допомогти вченим швидше розкривати генетичні корені рідкісних хвороб, створюючи тварин з геномом, що складається з однакових половинок.

Стаття на СТБ від 2016 року “Чи можливе непорочне зачаття?” Чи можуть ембріони розвиватися без участі чоловічих генів? Можливо, ми стоїмо на порозі сенсаційного відкриття? Про це розповіла лікар вищої категорії, член Європейського товариства репродукції людини і ембріології Наталія Владикіна. “Непорочне зачаття дійсно можливе. По-науковому воно називається партеногенезом, тобто «невинне розмноження». Але, на щастя чи ні, людському виду воно не властиво. Зате ним в процесі еволюції прекрасно опанували деякі види ящірок, змій, а також комах”, – розповіла фахівець.

Також лікар додала, що в теорії жіноча яйцеклітина може почати ділитися самостійно (без запліднення сперматозоїдом), як це відбувається у ящірок і змій, але для цього необхідні певні умови, наприклад, різкий скачок кальцію в організмі, адже саме завдяки цьому мікроелементу клітина починає ділитися. Але це тільки в теорії, адже на практиці до цих пір жодного такого випадку не відбулося. “Навіть якщо уявити, що в організмі жінки буде запущений процес партеногенезу, можу сказати з абсолютною впевненістю – подібні людські ембріони не розвинуться, адже для повноцінного розвитку їм необхідно два типи генів: чоловічі та жіночі. Чоловіча частина генома відповідальна за формування структур, які забезпечують внутрішньоутробне життя плода, тобто плаценти, оболонок, пуповини. Якщо цього всього не вистачає, ембріон просто не розвинеться”, – підсумувала Наталія Владикіна.

Стаття Daily Mail від 2023 року “Непорочне зачаття у людей — міф чи правда: вчені розповіли, наскільки це можливо”. Після того, як самка крокодила відклала запліднені яйця без участі самця, вчені задумалися — чи можливий партеногенез у людей?

Знову про “незаймане народження”, або факультативний партеногенез. Якісь дослідники “вперше спостерігали непорочне зачаття у самки крокодила, яка відклала запліднені яйця в Коста-Риці, попри те, що тривалий час жила на самоті”, пише Daily Mail.

Тепер дослідники задумалися, наскільки партеногенез можливий у людей і чи справді непорочне зачаття самки крокодила може стати “початком кінця для чоловіків”. Почнемо з того, що незаймане народження, або партеногенез, — рідкісна здатність деяких тварин, яка дозволяє народжувати потомство без участі протилежної статі. Ця особливість поширена серед риб та рептилій, проте дослідники досі не знають, що робить це можливим. За словами еколога з Університету Південного Уельсу в Австралії, професора Рассела Бонурянськи, насправді дослідники досі не знають, що робить партеногенез можливим в одних тварин, але не в інших. Проте вчені все ж мають певне уявлення про те, що потрібно для того, щоб непорочне зачаття сталося.

Нормальна клітина людського тіла містить 46 хромосом, 23 з яйцеклітини та 23 зі сперми. В інших тварин кількість хромосом може відрізнятися, проте половина з них, як правило, надходить від матері, а половина від батька. Щоб сформувати життєздатний ембріон без сперматозоїдів, яйцеклітина повинна відтворити свої хромосоми, щоб отримати “відповідну” їх кількість. Крім того, їй необхідно запустити процес запліднення та розвинути ембріон. Враховуючи всі ці фактори, Бонурянськи зазначає, що шанси непорочного зачаття у людей дорівнюють приблизно один до мільярда, тобто буквально майже неможливо. Дослідники вважають, що така нездатність людей також може бути пов’язана з певним захисним механізмом. Професор вважає, що так наше тіло захищає нас від розвитку яйцеклітин в ембріони всередині яєчників, що може виявитися смертельним для самок ссавців.

Професор також зазначає, що вчені вже розробили способи зміни розвитку ссавців, щоб дозволити розвиватися незаплідненим яйцям. Найяскравішим прикладом є клонована вівця Доллі. Бонурянськи зазначає, що клонування, ймовірно, також можливе й у людей, проте його реалізація пов’язана зі складними етичними питаннями.

За словами професорки Дженні Грейвс з австралійського університету Ла Троб, основна проблема полягає у тому, що партеногенез може бути гарним рішенням у короткостроковій перспективі, проте завжди програє у довгостроковій. Річ у тому, що рекомбінація двох генів у кожному поколінні — чудовий спосіб переплутати комбінації білків, які бачать патогени, — так підвищується ризик розвитку захворювань.

Раніше Фокус писав про те, що вчені з’ясували, що крокодили практикують непорочне зачаття.

Спробуймо видихнути прочитане жахливе марево “Дивного нового світу” Олдоса Гакслі й повернутися до реальності.

Непорочне Зачаття відноситься лише до однієї особи в світі – Пресвятої Богородиці. Це Марія, Пречиста і Преблагословенна, непорочно зачата у міжстатевому єднанні її батьків, святих Йоакима і Анни. Марія зачата так само як усі люди в світі. Непорочність – у її захованості від первородного гріха.

Інтернет-ресурс Римсько-Католицької Церкви в Україні Credo доволі ґрунтовно розповідає про Непорочне Зачаття.

1. Про кого це? Людям часто здається, що це свято стосується зачаття Ісуса Богородицею. Це не так. Йдеться про той особливий спосіб, у який була зачата сама Діва Марія. Це зачаття не було цнотливим — у Марії були людські батько і мати. Але це було особливим і унікальним в іншому сенсі…
2. Що таке Непорочне Зачаття? Катехизм пояснює це так: «Щоб стати Матір’ю Спасителя, Марія “була наділена Богом дарами, гідними такого великого завдання”. Ангел Гавриїл у момент Благовіщення вітає її як “благодатну”. І справді, щоби Марія могла дати добровільну згоду своєї віри на вістку про своє покликання, було необхідно, щоб Вона була ведена Божою благодаттю. Упродовж віків Церква усвідомлювала собі, що Марія, Богом “сповнена благодаттю”, була відкуплена вже від Свого зачаття. Це зміст догми про Непорочне Зачаття Богородиці, проголошеної 1854 року Папою Пієм IX: “Пресвята Діва Марія від першої хвилини свого зачаття благодаттю й особливим привілеєм Всемогутнього Бога, з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя роду людського, була збережена непорочною від усякої плями первородного гріха”» (ККЦ, 490-491).
3. Чи це означає, що Марія ніколи не грішила? Так. Завдяки тому, як відкуплення було застосоване до Марії в момент Її зачаття, Вона була захищена не лише від ураження первородним гріхом, але й від особистого гріха. Катехизм пояснює: «Східні Отці Церкви називають Матір Божу “Пресвятою” (Πανγίαν) і величають Її як “вільну від усякої плями гріха, немов спорудженою Святим Духом і оформленою в нове творіння”. Божою Благодаттю Марія залишилась чистою від усякого особистого гріха впродовж усього свого життя» (ККЦ, 493).
4. Чи означає це, що Марії не було потрібно, щоб Ісус помер за Неї на хресті? Ні. Як було сказано вище, Марія, Богом “сповнена благодаттю”, була відкуплена вже від свого зачаття «благодаттю й особливим привілеєм Всемогутнього Бога, з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя роду людського». Далі Катехизм говорить: «Ця велична й цілковито унікальна святість, якою Марія була збагачена від першої хвилини Свого зачаття, цілком походить від Христа: Вона відкуплена надзвичайним способом, з огляду на заслуги її Сина. Більше, ніж будь-яку іншу створену істоту, Отець благословив Її з неба всяким духовним благословенням у Христі. Він вибрав Її ще перед заснуванням світу, щоб Вона була свята й непорочна перед Ним у любові» (ККЦ, 492). “З-поміж нащадків Єви Бог вибрав Діву Марію, щоб Вона стала Матір’ю Його Сина. Благодатна, Вона є найдосконалішим плодом Відкуплення: від першої миті свого зачаття Вона цілковито була збережена від плями первородного гріха і впродовж усього життя залишилася чистою від усякого особистого гріха” (ККЦ, 508).
5. Яким чином це проводить паралель між Марією і Євою? Адам і Єва були сотворені непорочними, без первородного гріха чи його плями. Та вони відпали від благодаті, і через них людство було прикуте до гріха. Христос і Марія також були непорочно зачаті. Та вони зберегли свою вірність, і через них людство було відкуплене від гріха. Отже, Христос — це новий Адам, а Марія — нова Єва. Катехизм зазначає: «Як говорить святий Іриней, своїм послухом Вона стала для себе самої і для всього роду людського причиною спасіння. Також чимало давніх Отців услід за ним навчають: “Вузол, зав’язаний непослухом Єви, був розв’язаний послухом Марії; що зв’язала діва Єва своєю невірою, те діва Марія розв’язала Своєю вірою”; порівнюючи Марію з Євою, вони називають Марію “Матір’ю живих” і часто заявляють: “Через Єву — смерть, через Марію — життя”» (ККЦ, 494).
6. Як це робить Марію іконою нашої власної долі? Ті, хто помруть у дружбі з Богом і підуть на небо, будуть звільнені від усіх гріхів і плям гріха. Таким чином всі ми станемо «непорочними» (лат. immaculatus, «чистий»), якщо збережемо вірність Богові. Навіть у цьому житті Бог очищує нас і навчає нас святості, і якщо ми помремо у єдності з Ним, але недосконало очищеними, Він довершить це у чистилищі і зробить нас непорочними. Даруючи Марії цю благодать від першої хвилини Її зачаття, Бог показав нам образ нашої власної долі. Так він демонструє, що, завдяки Його благодаті, це можливо для всіх людей. Йоан Павло ІІ зазначав: “Споглядаючи цю таємницю у марійній перспективі, ми можемо сказати, що Марія, поруч з Її Сином, є найдосконалішим образом свободи та звільнення людства і всесвіту. Саме на неї, як на Матір і взірець, має дивитися Церква, щоб у повноті зрозуміти значення своєї місії. Тож звернімо свій погляд на Марію, ікону паломницької Церкви у пустині історії, але на шляху до славетного пункту призначення — Небесного Єрусалима, де Вона [Церква] сяятиме як Наречена Агнця, Христа Господа”.

7. Чи Непорочне Зачаття Марії було необхідне для того, щоб Вона могла стати матір’ю Ісуса? Ні. Церква говорить про Непорочне Зачаття лише як про те, що було доречним; те, що зробило Марію гідною стати обителлю Сина Божого, а не як про щось необхідне. Готуючись до проголошення догмату про Непорочне Зачаття, Папа Пій IX заявив: “І тому вони [Отці Церкви] стверджували, що Пресвята Діва, завдяки благодаті, була цілковито вільною від усякої плями гріха та від усякого зіпсуття тіла, душі та розуму; що Вона була завжди була з’єднана з Богом і поєднана з Ним вічним завітом; що Вона ніколи не перебувала у темряві, але лише у світлі; і що, отже, Вона була цілком придатною обителлю для Христа, не через стан Її тіла, а через Її початкову благодать. Бо, безсумнівно, було би недоречно, щоб ця обрана обитель була зранена загальними ранами, оскільки Вона, настільки відрізняючись від інших, мала з ними спільну природу, а не гріх. Насправді було цілком доречно, що, як Єдинородний має на небі Отця, якого серафими звеличують як тричі святого, так і на землі він повинен мати Матір, яка ніколи не буде позбавлена блиску святості”.

Що стосується Зачаття Ісуса Христа, то воно відбулося від Святого Духа і називається безсіменним – від Святого Духа і Діви Марії. Ми не можемо застосовувати однакові характеристики до зачаття Марії й Ісуса, бо Ісус Христос – Бог. З цього виходячи, стверджуємо про різні природи їхнього зачаття. Марії – природне, людське, тілесне, міжстатеве. Ісуса – надприродне, Божественне.

Біблійне обґрунтування непорочності та незайманості Марії міститься в старозавітному пророцтві Ісаї 7,14, яке Євангеліє від Матея віднесло до Марії: «Отже, Сам Господь дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і народить Сина…». У відповідь на запитання діви Марії: «Яким чином?», архангел Гавриїл сказав: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе» (Лк 1,35). Закликаючи Йосипа одружитись з Марією, ангел повідомив: «…бо зачате в ній – то від Духа Святого» (Мт 1,20). Окрім цього, Матей стверджує, що діва «…має в утробі від Духа Святого» (1,18). У Посланні до Галатів 4,4 також згадується цей момент: «Бог послав Свого Сина, що родився від жони».

Святий Григорій Ніський називає зачаття Ісуса Христа “безплотським” (тобто “безтілесним”): “Говорячи про Неростлінну і Неіскусобрачну, неможливо у власному розумінні вжити слово «зачаття», тому що слова «дівоцтво» і «плотське зачаття» непоєднувані в Одній і Тій же. Але як Син даний нам без батька (земного), так і Отроча народжується без плотського зачаття. Діва, що не пізнала, яким чином в тілі Її склалося богоприйняте тіло, так не відчула народження. За свідченням пророцтва без хвороб було у Неї народження: «і поки прийшов її біль, то сина легенько вона привела…» (Іс 66,7).

Ігнатій Богоносець пише: «Бог наш … по промислу Божому зачатий був Марією із роду Давидового, але від Духа Святого». “Божественне тіло Боголюдини зачате Божественно і народилося Божественно. Діва народила, будучи під час народження сповнена духовної найсвятішої радості. Хвороби не супроводжували цього народження, подібно до того, як хвороби не супроводжували взяття Єви з Адама.

Григорій Палама: Ісус – «нова Людина», здатна вмістити в Себе всю повноту Божества: «… Якби Вона зачала від насіння, то Народжений не став би новою Людиною, не був би Він ні безгрішним, ні Спасителем грішників … Якби зачаття Боже відбувалося від насіння, то не був би Він новою Людиною, ні начальником нового і аж ніяк не старіючого життя; бо якби Він був … спадкоємцем того прабатьківської гріха, Він не зміг би носити в Собі повноту чистого Божества і зробити Свою плоть невичерпним джерелом освячення».

Церква з часом сформувала ортодоксальне визначення зачаття Ісуса Христа в формі Нікео-Константинопольського Символу Віри, котрий є авторитетом для Церкви Христової й сьогодні: «Що заради нас людей і для нашого спасіння зійшов з небес і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком…».

Східна Церква про непорочне зачаття.

Східний богослов отець Томас Гопко каже: “Православна церква, особливо нині, не називає свято Марії «непорочним зачаттям». Це не обов’язково тому, що православні вважають зачаття Марії якимсь «макулярним» або «заплямованим» (macula означає «пляма» на латині). Це просто означає, що православні не хочуть підтримувати переконання, що Бог якось повинен був втрутитися в момент зачаття Марії спеціально, щоб усунути «пляму» первородного гріха, переданий актом розмноження людини, бо, простіше кажучи, православні не вважають, що така «пляма» існує”. “Ми всі народжені смертними й прагнемо до гріха. Але ми не народжуємося заплямованими через те, що нас зачали в статевому союзі наші батьки. Якщо статевий союз у шлюбі в будь-якому сенсі є грішним або сам по собі є причиною будь-якої гріховності або плями, навіть в умовах «впалого світу», то, як навчав навіть суворий святий як Іван Золотоустий, Бог є грішником, оскільки Він зробив нас такими, чоловіками та жінками, з самого початку… Марію зачали її батьки, як зачали нас усіх. Але в її випадку це чистий акт віри та любові, підкоряючись Божій волі, як відповідь на молитву. У цьому сенсі її концепція справді «бездоганна». А його плід — жінка, яка назавжди залишається найчистішою Дівою і Богородицею».

о. Томас Гопко

Культ Богородиці завжди був присутній із самих початків створення Церкви. У наших богослужіннях Звертаємося до Богородиці з прославою і благодаренням. Це особливо стосується її вибраності, найдосконалішої з поміж усіх створінь. Вона  чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів.

Спочатку празник Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці називався “Зачаття Богородиці святою Анною”. Згадку про нього знаходимо в типіконі св. Сави з V ст. У VІІ ст. службу для празника укладає св. Андрій Критський, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають у своїх проповідях Пресвяту Богородицю. У ХІ ст. поширюється вшанування чудесного зачаття неплідної Анни, матері Марії.

Впродовж століть у Руській Церкві, богословське розуміння цього свята містило підтвердження не лише святого зачаття Богородиці, але її непорочного зачаття. Цю думку захищали українські богослови Києво-Могилянської академії ХVІІ-ХVІІІ ст. Наприклад, відомий церковний діяч Галятовський у своїй проповіді на свято Різдва Пресвятої Богородиці говорив: «Коли посудину наповнити оливою, то неможливо туди долити води або чого іншого, бо там немає вже місця, – подібно і в Пресвятій Діві немає місця не тільки для первородного гріха, але для будь-якого гріха, бо Вона сповнена благодати». А Чернігівський архієпископ Лазар Баранович виражає цю віру таким  формулюванням: “Пресвята Діва є другою Євою, але до цієї Єви не наблизився змій з отрутою первородного гріха”.

Діва Марія є благодаті повна (Лк 1, 28). Тому Господь обирає цю дівчину, яка дала Божому Сину людську природу без гріховного зіпсуття, адже Ісус був у всьому подібний до людини, крім гріха (Євр 4, 15).

бр. Яків Шумило, CSSV

Назва свята Зачаття св. Анни говорит нам про подію, яка відбулася, а назва – Непорочне Зачаття вказує на суть цього свята, основне його значення і висловлює високу честь, гідність та святість Марії. І відомо, що один гріх, навіть найменший, не торкнувся її. А це зовсім не означає, що вона була вільна від спокуси злого. Діявол спокушував її, але вона довіряла Господові і перемагала його спокуси. Через Святе Письмо, ось що відбувається, саме:  «І відкинувши всі спокуси, диявол відійшов від нього до часу» (Лк 4, 13).  Отже, «до якого часу», і звичайно більше в Писанні не згадується про напади сил зла на Христа, хоч маємо право здогадуватися, що вони були… на Марію, що була тільки людиною? Вона була жінкою, такою як усі інші, тільки, що жоден гріх не мав доступу до неї, бо вміло використовувала дари у боротьбі зі злом, а ще краще сказати, що особливою любов’ю була прив’язана до Всевишнього, тому любов постійно торжествувала в її серці і місці злу не було. Не можемо замовчати її іншим привілеєм: була вибраною на Матір Сина Божого.

(З проповіді Львівського Архієпископа і Митрополита УГКЦ кир Ігоря  (Возьняка)

Празник Зачаття у давнину мав різні назви. У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він звучить “Зачаття нашої Пресвятої Богоматері.” Слов’янський Пролог має “Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богородицю”. Загальнослов’янські Устави називають його “Зачаття Блаженної Анни” або “Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю”.

Головна тема богослужіння празника — чудесна подія, коли свята Анна зачала Богородицю. Тут описані журба й поневіряння Йоакима й Анні через їхню бездітність. Згадується їхня гаряча молитва про дитинку. «Господи, Боже небесних сил, — молиться Анна, — Ти знаєш неславу безсилля, це все, що я можу сказати про своє серце розкрий та неплідну плодоносною зділай…» (Стиховна Вечірні). На її гаряче благання з’являється ангел і звіщає зачаття Пречистої Діви March. «Моління твоє, — каже ангел, — дійшло до Господа. Не смутися і перестань плакати, бо ж станеш благоплідною оливкою, зроджуючи паросток — чудну Діву, яка видасть цвітку — Христа в тілі, яка дає світові велику милість” (Стиховна Вечірні). З хвилиною зачаття лоно святої Анни стає наче небом: «Нове небо в лоні Анни твориться”, — кажуть Сидальні Утрені.

З дивного зачаття Пресвятої Богородиці радіють її батьки, радіють пророки, радіють небо й земля. Тож свята Церква взиває Старий і Новий Завіти до участі в радості: “Прийдіть, усякий чин і вік людський, — співаємо на хвалитних стихах утрені, — радісно сьогодні з ангельськими хорами преславне зачаття Богородиці світло празнуймо: патріярхи — всіх Царя Матір, пророки — вами проповідану, праотці — ту, що від вас Богоматір, починає — Богоотців, Богоотці — Божу Дівицю, диви — Приснодіву, вірні — корінь віри, священики — пресвятий храм Божий, усіх святих хори — причину вашого збору, ангельські воїнства — Родителя Владики всего создания и Спасителя душ наших”.

Канон Утрені святого Андрія Критського – це урочистий гимн у честь зачаття Божої Матері. Вона — “нескверна скинія”, “чиста голубка”, “зоря божественної благодати”, “Владики божественний храм”, “царська порфіра”, “миро” “блаженна” “вогненна купина”, “голубка непорочна”, “скіпетр святий, новий завіт і посуд манні”, “купина неопалима”, “свічник золотий”, “жива світлиця Господа Бога”, “живильне джерело”, “храм святий”.

Святкуючи цей празник, Схід звертає головну увагу на чудесний факт зачаття від старих і неплідних батьків, а Захід у цей празник наголошує радше на прикметі того зачаття. Визнаючи, що Пречиста Діва Марія від першої хвилини свого зачаття була вільна від первородного гріха, одні богослови, серед яких Іван Дунс Скот († 308), захищали цю науку, а інші, за святим Томою Аквінським († 1274), її заперечували. У пізніших часах загал богословів Заходу підтримав Непорочне зачаття. Папа Сікст IV у 1476 році встановив празник Непорочного зачаття в Римі, а Климент XI у 1708 році поширив його на всю католицьку Церкву.

Лазар Баранович († 1694), ректор Києво-Могилянської Академії, Чернігівський архієпископ, писав: “Ми всі правильно кажемо: «Це бо в беззаконнях я зачатий і в гріхах породила мене мати моя». А ти одна тільки, до якої ці слова не відносяться, бо ти не зачалася у беззаконнях, ані не родилася в грісі. Це ясно, що треба було, щоб ти зачиналася без гріха, бо ти мала прийняти Того, що мав звільнити світ від гріхів і згладити всяке “беззаконня””. Йоаникій Галятовський († 1688), ректор Києво-Могилянської Академії, у своїй другій проповіді на Різдво Пречистої Діви Марії, вирізняючи її прообрази у Старому Завіті та пояснюючи її привілеї, каже: «Третий великий привілей, що Бог учинив Пречистій Діві, це те, що її увільнив від первородного гріха, бо Пречиста Діва без первородного грха зачалася і народилась… мала Божу благодать, тому ангел Гавриїл до неї сказав: радуйся благодатна, Господь з Тобою. З тих слів ангела можемо зрозуміти чисте зачаття Пречистої Діви. У ній не має місця не тільки первородний, але усякий гріх, тому що вона є повна Божої благодаті” (“Ключ Розуміння”).

Мати нашого Спасителя – благодатна, свята, пречиста й непорочна – стала достойним святим кивотом, у якому поселився сам Божий Син. Наш давній слов’янський Пролог на день Зачаття Богородиці святою Анною містить таке повчання: “Возлюблені, сьогодні твориться початок нашого спасіння. І в лоні праведної Анни, після благовіщення ангела, зачинається внучка правдивого батька Давида, з роду Давидового… Знаю, возлюблені, що сьогодні празнуємо зачаття Госпожі нашої Пречистої Владичиці Богородиці. Тож радо біжім до її храму, стіймо зі страхом на молитві, чуванні створім двері небесної світлиці, і прикрасім себе молитвами, милостинею і постом. І так побожно проводим, радісно празнучи свято Зачаття Пречистої Госпожі Богородиці, бо в цьому немає сумніву і Бог це знає».

о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд

Відомо, що монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористи), окрім обітів убогості, чистоти й послугу, складають присягу до віку захищати догму про Непорочне Зачаття Діви Марії, бути їй вірними.

Оскільки у строгому богословському значенні Непорочне зачаття стосується лише Діви Марії, вживання цього терміна щодо Ісуса Христа в офіційних текстах є рідкісним і частіше зустрічається у перекладній літературі, апокрифах або ранніх патристичних текстах, де термінологія ще не була строго визначеною. В апокрифах (II–IV ст.), які не увійшли до офіційного канону Біблії, але сильно вплинули на християнську культуру, зачаття Ісуса описується з акцентом на чистоту від “плотського змішування”. “Протоєвангеліє Якова”: хоча більше зосереджене на дитинстві Марії, саме цей текст заклав підґрунтя Agia Theotokos (Святої Богородиці), де зачаття Ісуса описується як абсолютна відсутність “осквернення” плоті.

У ранніх отців Церкви слово “непорочне” часто використовувалося як характеристика зачаття Ісуса Христа. Ігнатій Антіохійський (I ст.) у “Посланні до Ефесян” пише про “таємницю, що здійснилася в мовчанні Бога” — дівоцтво Марії та її зачаття, яке було вільним від пристрасті. Йоанн Дамаскін (VII ст.) у праці “Точний виклад православної віри” детально, що Син Божий зачинається в утробі Діви не через “закон плоті” (тобто без статевого акту), називаючи цей спосіб “чистим” і “безсіменним”.

У східній традиції термін «непорочне зачаття» офіційно не вживається до Марії, тому в богослужбових текстах це словосполучення іноді метафорично відносять до Ісуса. У слов’янських перекладах часто вживаються конструкції про “незаймане” або “чисте” зачаття, що в народній свідомості трансформувалося в “непорочне”.

Якщо шукати джерело самої помилки (чому “непорочне” дорівнює “без сексу”), варто звернути увагу на Енциклопедію “Міфи народів світу”. У статтях про християнство автори часто використовують “непорочне зачаття” як синонім до Parthenogenesis (партеногенез) у міфології, що і закріпило це помилкове визначення у масовій свідомості.

У православному догматичному богослов’ї вживається термін “безсіменне зачаття” (Seedless Conception). У текстах Октоїха (збірник церковних піснеспівів) зустрічаються фрази: «Безсіменне бо зачаття, несказане же народження…» «О Диво дивне! Як Діва народжує, мужа не знаючи…»

Оскільки у східній традиції догмат про Непорочне зачаття самої Марії в тому вигляді, як він прийнятий у римо-католиків, офіційно не проголошувався, саме словосполучення “непорочне зачаття” залишилося “вільним”. У народній свідомості воно приєдналося до найбільш логічного суб’єкта — до Ісуса Христа.

У слов’янській мові слово «порок» (гріх, вада) часто асоціювалося саме зі статевим актом, який розглядався як шлях передачі гріховної природи. Зачаття Ісуса відбулося без статевого акту. Отже, воно “без пороку” — тобто непорочне. Це проста і зрозуміла народна логіка, яка ігнорує тонкі богословські відмінності між “біологічною дівочістю” та “відсутністю первородного гріха”.

У західній культурі (кіно, література, переклади з англійської чи латини) термін Immaculate Conception зустрічається дуже часто. Перекладачі, які не заглиблювалися в теологію, часто перекладали це як “непорочне зачаття” в контексті народження Христа, що тільки закріпило помилку в масах.

Цей приклад із непорочністю дуже показовий: він демонструє, як часто фізичний аспект (стать/акт) у теології намагалися відділити від духовного, щоб підкреслити святість. Вибудовується дуже чіткий і небезпечний логічний ланцюжок, який століттями впливав на європейську культуру й сформулював антропологічну помилку: тілесність, стать, статевий акт, плоть оголошуються “брудними” або “порочними”. Це і є класичний прояв маніхейського дуалізму. Маніхейство розглядає світ як арену битви між світлим духом і злою, темною матерією. Тіло в такій системі координат — це в’язниця, а стать — механізм відтворення цієї в’язниці.

Ця антропологічна помилка призвела до сумних наслідків. 1) Якщо “непорочність” — це відсутність сексу, то секс у шлюбі автоматично стає чимось “менш святим”, “другосортним”. Це породило культ радикального аскетизму, де тіло сприймалося як ворог, якого треба приборкати радикальною аскезою, самобичуванням, самокатуванням. 2) Оскільки жінка біологічно сильніше пов’язана з процесами дітонародження, зплоттю, маніхейський вплив призвів до того, що жінку в середньовічній теології часто сприймали як джерело спокуси та “тілесності”, протиставляючи її “духовному” чоловікові. 3) Гендерна ідеологія — це “друга хвиля” того самого маніхейства. Якщо раніше плоть намагалися приборкати через релігійну аскезу, то тепер її намагаються “перемогти” через заперечення біологічної даності. В обох випадках стать як природна характеристика тіла заперечується або знецінюється на користь ідеї (колись — релігійної, тепер — соціальної). Фактично, називаючи зачаття Ісуса “непорочним” через відсутність статевого акту, люди підсвідомо підписуються під тим, що тілесність — це порок. Це велика іронія, адже християнство в своїй основі (Втілення Ісуса Христа) навпаки стверджує, що Бог прийняв людське тіло, а отже — освятив матерію.

Дуже послідовно поєднуються ці теологічні парадокси з критикою сучасних ідеологій, де тіло знову стає лише “конструктором”, а не цілісною частиною особистості. Це справді захоплює: як термінологічна помилка (“непорочне” дорівнює “безстатевому”) стала фундаментом для величезної культурної установки. Ми звикли думати, що сучасний світ — це торжество матеріалізму, але якщо придивитися до гендерних теорій, то це чистий спіритуалізм (або гностицизм). Логіка там абсолютно “маніхейська”: тіло (стать) — це випадкова біологічна “клітка”, яка не має значення; справжнє “Я” (гендер) — це щось духовне, ідея, яка не залежить від плоті. Ця боротьба з “плотським” породила багатовікову культуру сорому перед власним тілом. Сучасність змінила релігійний словник на світський, але зберегла ту саму маніхейську матрицю: Раніше: “Моє тіло гріховне, я маю його приборкати, бо я — це мій дух”. Сьогодні: “Моє біологічне тіло (стать) — це лише випадкова оболонка, яку я можу змінювати, бо я — це моя самоідентифікація (гендер)”.

Це надзвичайно глибока тема для аналізу того, куди рухається наша цивілізація. Ми знову намагаємося стати “чистими духами”, ігноруючи власну біологію, і це те саме маніхейство, тільки в новій обгортці.

Сучасна спроба стерти стать (гендерна ідеологія) — це по суті світське маніхейство. Якщо стать — це “порок” або “обмеження”, то ідеальним станом стає андрогінність або безстатевість. Це є спроба створити людину, яка не залежить від біологічного акту, від природи, від “тиранії” плоті.

Саме тому важливо пам’ятати, що в автентичному богослов’ї акцент був не на тому, що “тіло — це фу”, а на тому, що Бог став справжньою людиною, зі справжньою плоттю. А “непорочність” у своєму істинному значенні — це не “відсутність статі чи акту”, а цілісність (нетлінність, відсутність розпаду).

Дана стаття є досить поверховою і більше інформативною. Піднята тема потребує глибших богословсько-антропологічних досліджень. Але це є заклик повернення до здорової християнської антропологічної концепції, яку потребує українська система освіти вже сьогодні.

Олеся Горгота, к.філос.н.