Ми, Громадська організація “Варта життя”, громадяни України, освітяни, педагоги та психологи, пропонуємо внести зміни до нового Цивільного кодексу №15150, який проходить стадію обговорення до другого читання в Верховній Раді України.

Громадська організація “Варта життя” (ЄДРПОУ 43012234) є добровільним об’єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших інтересів своїх членів та інших осіб. Головна мета діяльності Організації – пропагування цінностей сім’ї та життя людини як найбільші загальнолюдські цінності; захист сім’ї як фундаментальної державної інституції, захист життя від зачаття до природної смерті.

Ми є українською громадською організацією, тобто такою, яка ідентифікує себе з культурою, традиціями, моральними цінностями українського народу, виплеканими протягом тисячоліть національного буття. Вважаємо, що національна ідентичність є вкрай важливою екзистенційною потребою для українців, особливо сьогодні, в умовах ведення повномасштабної війни з російською федерацією. Національна ідентичність представляє державу як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Крізь призму національної ідентичності у цивілізованому світі українців відокремлюють від росіян і пізнають наші автентичні моральні засади життя. Національна ідентичність відображається в усіх сферах суспільного буття: мовній, культурній, соціально-політичній, правовій тощо. Тому так важливо конкретно зазначати українську основу правового поля.

Важливим є формулювання моральних засад суспільства, на які посилається Сімейний кодекс України (зокрема, у визначенні поняття сім’ї) та інші законодавчі акти. Моральні засади суспільства є сферою дії “Межі свободи розсуду” (Margin of Appreciation) — концепції в практиці ЄСПЛ, що визначає ступінь національної свободи у тлумаченні та застосуванні Конвенції про захист прав людини. Свобода є ширшою, якщо немає консенсусу між європейськими державами щодо чутливих моральних/етичних питань, і вужчою, якщо порушуються важливі аспекти ідентичності особи.

В українському суспільстві, що формує державу Україна, катастрофічно бракує найголовнішого – цінності життя людини від зачаття до природної смерті. Даний брак пояснюється тим, що традиційно, до панування комуністичної російської влади, українці приймали цінність життя як природне право кожної людини – від моменту зачаття до природної смерті. Українці ніколи не ставили під сумнів священність людського життя в лоні матері. Допоки на наші землі прийшов комуністичний режим. Тоталітарна політика комуністичної партії спотворила розуміння людського життя, визнаючи людиною лише живу народжену особу й примусово запровадивши аборти. Людське життя в російській федерації не має ніякої цінності, що ми бачимо в період повномасштабної війни. Україні потрібно і ментально, і законодавчо розірвати “пуповину” совєтського знецінення гідності життя людини. Українці повинні кардинально дистанціюватися від російської цивілізації смерті.

Природне право на життя людини від зачаття до природної смерті, відхід від совєтської проабортивної ментальності, розрив із російськими стандартами вбивства людини, вкрай низька народжуваність і катастрофічне погіршення демографічної ситуації в майбутньому, – це переконливі причини для перегляду концепції цінності людського життя в Україні.  Для цього нам вкрай важливо в правовому полі визначити фізичну особу від зачаття до природної смерті (за прикладом внесенням змін Сенатом Пуерто-Рико до Цивільного кодексу Пуерто-Рико, №504 від 20 листопада 2025 року).

Життя людини не просто має високу цінність, культурну, економічну, соціальну, політичну, як то було запроваджено в ссср, – людське життя є священним, даром Божим. Держава, яка підтримує це бачення, захищає його і впроваджує в систему освіти й виховання, – будує на міцних підвалинах, робить фундаментальні інвестиції у власний розвиток, має гарантії виживання. Саме завдяки цьому українці вижили протягом тисячоліть як народ, хоча довгий час не мали власної держави.

Дитина в Україні сьогодні потребує особливої опіки. У медичному аспекті важливо залишати граничний вік повноліття як мінімальний для отримання всебічної батьківської підтримки. Поріг у 18 років є критично важливим, оскільки він базується на перетині фізіології, психології та юридичної відповідальності. Медичні рішення часто пов’язані з вибором між короткостроковим дискомфортом та довгостроковою вигодою. Нейробіологія зазначає, що до 18 років (і навіть трохи пізніше) ділянки мозку, що відповідають за прогнозування віддалених наслідків, ще перебувають у стадії формування. Підлітки частіше схильні обирати варіант, який дає швидке полегшення, нехтуючи ризиками, що можуть проявитися через 10–20 років. Важливо не забувати про емоційний вплив: підлітки більш вразливі до зовнішнього тиску — друзів, трендів у соцмережах або тимчасових суб’єктивних страхів. Повноліття є певним буфером, який гарантує, що рішення є зрілим і зваженим. Існує також складність інформованої згоди. Прийняття медичного рішення — це не просто слово “так”, це процес інформованої згоди, який включає: розуміння суті діагнозу, оцінку ймовірності ускладнень, порівняння альтернативних методів лікування. Для багатьох складних маніпуляцій (наприклад, генетичне тестування, серйозні хірургічні втручання чи експериментальна терапія) потрібен життєвий досвід і рівень критичного мислення, який зазвичай приходить з повноліттям. Як мінімум до 18 років формується репродуктивна система організму. Багато медичних рішень стосуються незворотних змін в організмі. Зниження віку для прийняття рішень, наприклад, у сфері пластичної хірургії чи естетичної медицини, може призвести до втручань у тіло, яке ще росте. Медичні стандарти часто вимагають завершення гормонального та кісткового формування перед певними операціями, щоб уникнути деформацій у майбутньому. Існує також принцип “свободи відмови” як найвищий ризик – це найважливіший юридично-медичний аспект. До 18 років якщо дитина відмовляється від лікування, яке врятує їй життя, батьки та лікарі мають законний механізм через суд або органи опіки це рішення подолати. Держава діє в найкращих інтересах дитини (Parens Patriae). Після 18 років особа отримує право на смертельну відмову. Тобто доросла людина може відмовитися від переливання крові чи операції, навіть якщо вона помре. Зниження віку повноліття означало б надання підліткам права на фатальну помилку, до якої вони психологічно не готові. Право на таємницю проти права на підтримку: хоча приватність — це добре, у медицині вона має зворотний бік. До 18 років батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини. Якщо ми знизимо вік, батьки можуть бути законно відсторонені від інформації про хворобу дитини. Це позбавляє підлітка не лише “контролю” батьків, а й їхньої фінансової та емоційної підтримки у критичні моменти, оскільки вони юридично більше не будуть стороною процесу лікування. Отже, вік 18 років у медицині — це не просто цифра в паспорті, а встановлена суспільством межа, яка захищає дитину від передчасних, незворотних або нав’язаних рішень у той час, коли її психіка та тіло ще не досягли повної стабільності.

Позиція громадської організації “Варта Життя” має серйозне обґрунтування, яке часто підтримується і медиками, і юристами. Відмова від зниження віку для прийняття медичних рішень базується на принципі “випереджального захисту” (protection over autonomy). Ми усвідомлюємо, що  надмірний захист (over-protection) може призвести до втрати гідності, тоді як недостатній захист (under-protection) — до реальної фізичної чи ментальної шкоди. Залишаючи за неповнолітньою дитиною автономію прийняття рішень, ми наголошуємо на необхідності її супроводу дорослими.

Підсумовуючи, можна виділити ключові аргументи, чому 18 років є необхідною межею для прийняття рішень щодо власного здоров’я і життя.

Незворотність наслідків. У медицині багато рішень мають “точку неповернення”. Це стосується не лише хірургії, а й гормональної терапії чи видалення органів при зміні статі. Підліток може змінити свої переконання, стиль життя чи навіть ідентичність через кілька років. Якщо право дозволить йому прийняти радикальне медичне рішення у 14 років, він може стати заручником свого підліткового вибору на все життя. Сьогодні маємо багато випадків судових позовів дорослих людей проти медичних клінік і департаментів країн ЄС, США, Канади, які дозволили їм змінити стать у підлітковому віці.

Емоційний інтелект проти раціонального. Медичне рішення – це завжди стрес. Під тиском болю або страху неповнолітні частіше демонструють “тунельне бачення” (концентрація уваги на одному), відкидають логіку альтернативних можливостей. Доросла людина має більше механізмів психологічного захисту, щоб відділити миттєве емоційне бажання від об’єктивної потреби. Батьки в цьому процесі допомагають підліткам збалансувати емоції логікою.

Соціальна відповідальність держави. Держава бере на себе роль опікуна (Parens Patriae), коли йдеться про дітей. Якщо дозволити дітям самостійно вирішувати долю свого здоров’я, держава фактично самоусувається від обов’язку захищати тих, хто ще не має життєвого досвіду. Збереження межі у 18 років дозволяє дитині не залишиться сам-на-сам із важким медичним вибором без підтримки дорослих та правових гарантій.

Підхід громадської організації “Варта Життя” узгоджується з принципом Primum non nocere (“Найперше – не зашкодь”). Це реалізується таким чином, щоб дати підлітку час на дорослішання, дозрівання до прийняття життєво важливого рішення, за яким він не буде шкодувати потім все життя. Це особливо важливо в епоху швидких технологічних змін та популярності трансгендерних переходів, де розмиваються межі між медичною необхідністю і суб’єктивним бажанням.

Життя людини тісно пов’язане з репродуктивними правами й сучасною медико-фармацевтичною індустрією, яка шаленими темпами отримує надприбутки за рахунок здоров’я громадян. Тому гостро важливий правоохоронний контроль держави за розвитком альтернативних репродуктивних технологій. Цей розвиток сьогодні є вкрай швидким, не достатньо дослідженим науково, і в більшості аморальним, тобто таким, що розходиться з моральними цінностями українського суспільства: сім’ї, материнства, батьківства.

Сфера допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) сьогодні часто випереджає законодавче регулювання, створюючи правовий вакуум, який заповнюється ринковими механізмами. Наводимо кілька ключових аспектів, які підкреслюють важливість посилення державного контролю в цій сфері.

Коли репродуктивне здоров’я нації стають засобом медико-фармацевтичної індустрії для отримання надприбутків, виникає ризик дегуманізації, комерціалізації людського життя. Людина (у визначенні ембріона) починає розглядатися як об’єкт договору або товар. Держава має забезпечити, щоб медицина залишалася сферою допомоги, а не чистого бізнесу.

Моральні засади суспільства є законним фільтром для регулювання прав. В українській культурі цінності материнства й батьківства мають глибоке сакральне й етичне значення. Використання технологій, які розмивають поняття біологічної спорідненості або перетворюють виношування дитини на послугу (наприклад, комерційне сурогатне материнство), часто вступає в конфлікт із розумінням сім’ї. Відсутність належного контролю може призвести до руйнування сімейних цінностей, що сприймається українським суспільством негативно.

Швидкий розвиток ДРТ без належних багаторічних досліджень несе приховані загрози для життя та здоров’я. Відома велика кількість випадків народження дітей шляхом екстра корпорального запліднення (ЕКЗ) зі спадковими хворобами від донорів. Або знищення сотні тисяч людських ембріонів як “непотрібних”. Або трагічна доля українських дітей дітей, виношених сурогатними матерями і проданих закордон, але залишених у київській приватній клініці. Для жінок серед ризиків: процедури стимуляції яєчників або виношування чужої дитини мають серйозні медичні ризики (синдром гіперстимуляції, психологічні травми тощо). Для майбутніх дітей загрозою є те, наука ще не має вичерпних даних про довгострокові наслідки маніпуляцій з генетичним матеріалом на ранніх стадіях розвитку.

Свобода розсуду в медичній сфері не може бути безмежною, коли йдеться про зародження життя. Важливе проведення біоетичної експертизи: будь-яка нова технологія повинна проходити суворий контроль не лише на безпеку, а й на відповідність етичним нормам. Необхідна чітка відповідальність за зловживання у сфері ДРТ, щоб запобігти торгівлі людьми або незаконним генетичним експериментам.

Держава зобов’язана захищати право на життя та здоров’я від агресивного маркетингу й неперевірених технологій, які можуть похитнути фундамент українського суспільства. Досвід країн з жорстким регулюванням репродуктивних технологій (як-от Німеччина, Франція, Італія чи Швейцарія) демонструє, що держава може свідомо обмежувати медичний ринок задля збереження моральних підвалин.

У багатьох країнах ЄС сурогатне материнство заборонене саме через ризик інструменталізації жінки. Коли тіло жінки використовується як “інкубатор” за винагороду, це розглядається як порушення її природної гідності. Дитина ж перестає бути “дарунком” і стає об’єктом цивільно-правового договору, що суперечить традиційним уявленням про материнство.

Запобігання “репродуктивному експлуатуванню”: бідність або скрутне фінансове становище не повинні ставати стимулом для участі в медичних процедурах, що загрожують здоров’ю. Держава має захищати громадян від ситуацій, коли вони змушені продавати свої репродуктивні можливості через відсутність інших засобів до існування.

Законодавство країн, де ДРТ суворо обмежені, зазвичай спрямоване на те, щоб дитина народжувалася і виховувалася в природній сімейній структурі. Це включає заборону на анонімне донорство (щоб людина знала своє походження) та обмеження на створення ембріонів “про запас”, що знімає болюче питання про їх подальшу долю чи знищення.

Державна стратегія, орієнтована на моральні цінності, ставить у пріоритет усиновлення вже народжених дітей, які залишилися без батьківського піклування, замість стимулювання дорогої та етично неоднозначної індустрії альтернативних репродуктивних технологій.

Моральні засади українського суспільства мають стати правовим підґрунтям для перегляду ліберального ставлення до репродуктивного бізнесу. Якщо правочин (договір про сурогатне материнство чи донорство) визнається таким, що суперечить моральним засадам, він не має створювати юридичних наслідків. Такий шлях вимагає політичної волі й усвідомлення того, що здоров’я нації та її моральна цілісність є важливішими за інвестиції в медичну індустрію, яка заробляє на репродуктивній сфері.

Позиція громадської організації “Варта Життя” чітко окреслює цивілізаційний вибір: перехід від функціонального сприйняття людини (як соціально-політичного ресурсу чи об’єкта медичних експериментів) до онтологічного, де життя є самоцінним і недоторканним від самого початку. Цей підхід радикально змінює архітектуру права. Людина — не “соціальний проєкт” держави, а суб’єкт із вродженою гідністю. Натомість закон виконує роль не управлінську, а охоронну.

Наша філософія втілюється у пропозиціях, які створюють альтернативу радянському спадку.

Відхід від “державного дозволу” на життя. У радянській правовій традиції людина ставала особою лише тоді, коли держава її реєструвала після народження. Це давало ідеологічне підґрунтя для маніпуляцій з життям до народження. Ми пропонуємо нову парадигму: визнання особи від зачаття стверджує, що право на життя є природним, а не даним державою. Держава визнає факт, який вже існує, і бере на себе обов’язок його захищати.

Сім’я як природний захисний бар’єр. Радянська система намагалася максимально усунути сім’ю від впливу на дитину, роблячи підлітка підзвітним колективу або державі. Ми визнаємо, що родина є природним середовищем захисту, а не держава, яка часто розглядає медицину лише як індустрію чи інструмент контролю.

Захист від технологічного утилітаризму. Сучасна репродуктивна індустрія часто повторює помилку минулого, розглядаючи людину як біологічний матеріал, сировину для досягнення цілей (надприбутків або соціального комфорту). Ми повертаємо реальну цінність людському життю: це означає, що жоден технологічний прогрес не може бути виправданням для інструменталізації людини. Дитина перестає бути “товаром” чи “послугою”, відновлюючи статус дару Божого, що є фундаментом українських моральних засад.

Національна ідентичність як правовий фундамент. Українці тисячоліттями виживали завдяки вищенаведеним цінностям навіть без власної держави. Це означає, що ми будуємо право не на абстрактних соціальних стандартах, які змінюються щодесятиліття, а на тривкій основі, що пройшла випробування історією. Це і є справжній розрив із “цивілізацією смерті” — створення правового поля, де життя захищене в найвразливіші періоди: від зачаття до повноліття і до природної смерті.

Наша стратегія — це шлях християнського персоналізму, де право служить людині, а не ідеології чи ринку. Це фундаментальна інвестиція в майбутнє, адже держава, яка визнає святість життя, отримує найпотужніший стимул для власного збереження та розвитку.