Нещодавній суспільний резонанс навколо прихильниці ЛГБТ, якій відмовили у проживанні в гуртожитку католицького ВНЗ, підігрітий висловлюваннями священика, який мав благі наміри – вкотре виявив важливу проблему нашого часу – брак інформації і знання щодо розвитку й поширення гендерної ідеології в світі. Особливо що стосується маніпуляцій, стереотипів, упереджень і міфів, витворених в рамках теорії гендеру наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття.

Голослівні твердження, які застосовують представники ЛГБТ-руху, поєднуються з тактикою під назвою “Галоп Гіша” (Gish Gallop), що представляє собою шквал нерелевантних, неточних і свідомо неправдивих тверджень, на спростування яких опонентові потрібно багато часу. Дана тактика постійно застосовується в ситуаціях, де час на відповідь обмежена. Виваливши мішок помилкових тверджень, демагог залишає свого супротивника з непосильним завданням – пояснити публіці, чому кожне з них не відповідає дійсності. Для аудиторії з обмеженими знаннями “Галоп Гіша” виглядає досить ефектно. З одного боку, якщо опонент почне розбирати всі доводи демагога, публіка швидко почне позіхати і вважатиме його занудою; з іншого боку, якщо будь-які доводи залишаться без спростування, це буде сприйматися як поразка. Більше про риторику ЛГБТ: обман і маніпуляції.

Гомосексуальні політико-економічні структури, що діють через різного роду громадські організації ЛГБТ-спрямування, активно використовують деструктивні маніпулятивні технології зі зміни свідомості мас для втілення власних планів щодо узурпації влади і переформатування ціннісних орієнтирів розвитку суспільства. Тож проблема протидії деструктивним впливам політичних маніпуляторів є особливо актуальною. Більше про використання психологічних маніпуляційних технологій ЛГБТ.

Протидіючи гендерним маніпуляціям, варто розрізняти наукові факти й ідеологічні міфи. Наприклад, одним із гасел ЛГБТ-руху є твердження про те, що частка людей з гомосексуальним потягом становить нібито 10% – тобто кожен десятий. Насправді, згідно широкомасштабним сучасним дослідженням, проведеним в США і країнах Європейського Союзу (тобто в країнах, де гомосексуалізм має всебічну підтримку і захист з боку державного апарату), частка людей, які ідентифікують себе як гомосексуалістів, варіює від <1% до максимум 3 %. Більше про МІФ: “гомосексуалісти складають 10%”.

Також ЛГБТ активно просуває міф, що гомосексуалізм був нормою, наприклад, в античному світі. Насправді, цей міф був популяризований ще в ХІХ столітті (“батько археології” – основоположник сучасних уявлень про античне мистецтво й археологію Йоганн Йоахім Вінкельман сам був гомосексуалом). Але ті фрагментарні свідчення, які дійшли до нас у вигляді античних текстів і творів мистецтва, вказують, швидше, на зворотне. Більше про Міф про гомосексуалізм в Античності.

Публічні висловлювання священика Української Греко-Католицької Церкви Назарія Заторського та реакції на них свідчать про переповненість інформаційного простору України (як світського, так і душпастирського) маніпулятивними технологіями гендерної ідеології.

Розберемо деякі з них, висловлені в інтерв’ю з Сергієм Іваницьким.

Превалювання емоційно-почуттєвого ставлення (що містить можливі зранення, образи автора) над інтелектуальною оцінкою.

Власне, як сказав о. Заторський: “цей аспект викликав у мене здивування та розчарування”, “це зранило мене”. Дана риторика є притаманною для людей, які не мають достатньої аргументації в обґрунтуванні власної позиції, тому використовують некоректні прийоми дискусії (звернення до емоцій, жалості, почуттів).

Риторика представників гендерної ідеології є більше емоційною, аніж  інтелектуальною. Розвиток теорії гендеру – це не розвиток науки, а накопичення досвідів людей, особистих історій, переживань. Найстрашніше, що транс-афірмативний психолог може призначити підлітку здійснити транс-перехід не на основі психологічного аналізу, а виходячи з власних почуттів (“я так відчуваю, що тобі треба змінити стать”).  Більше про гендерні виклики перед психологами.

Щодо почуттів о. Назарія Заторського, то практично нікому не були би цікавими його здивування і розчарування, якби це не стосувалося ЛГБТ. Наприклад, якби він був так само здивованим та розчарованим рішенням УКУ відмовити у поселенні якійсь звичайній дівчині Олесі Г., в якої на аватарці вона сама. Кому це було би цікаво? Та нікому (хіба що родині Олесі Г.). Який би високий рівень зранення не мав священик, він би не потягнув за собою такий суспільний ажіотаж.

На жаль, о. Назарій Заторський став черговим інструментом поширення ідеології ЛГБТ-руху в Україні. Він зацікавив ліберальні ЗМІ та соціальні мережі як засіб, а не як особистість. Коли він перестане голосити положення гендерної ідеології, він перестане бути цікавим її адептам, а отже, зникне з поля зору мас-медіа. Якими б розумними не були його погляди.

Розмиті, неоднозначні поняття, підміна понять. Дуже поширене явище.

Не дивно, що о. Назарій Заторський не може дати дефініції поняттям з визначеної ним тематики: “Ну, це перепрошую, але це не для мене. Я перепрошую, я не є спеціалістом з психології, ані лікарем, уповноваженим давати таке визначення, що таке ЛГБТ”. Переповнені почуттями і переживаннями, захисники гендерної ідеології практично не здатні вести інтелектуальні дискусії на тему гендеру, оперувати науковими дефініціями – відкидають дискусії з опонентами. Вони поширюють власні положення через інструменти влади, фінансовий та політичний тиск.

Для о. Назарія Заторського джерелом інформації про ЛГБТ є ВООЗ – неурядова громадська організація, яка у своїх дослідженнях керується політикою: “Всесвітня організація охорони здоров’я, яка чітко визначила, що це є частиною природнього спектру людської психології і людської ідентичності”. Закликаючи сумніватися в церковній догматиці, священик не піддає сумніву політичні позиції громадської організації ЛГБТ-спрямування. Тим, хто має критичне мислення, корисно знати, що ВООЗ ніколи не визначала ЛГБТ “частиною природного спектру”, оскільки це є громадський рух.

ЛГБТ (“Ліга гомо-, бі-, транс- тощо людей”) – це суспільно-політичний рух, інтереси якого виходять не з психології чи медицини, а з політичної ідеології неомарксизму – “захист пригнобленого класу”. Жодний громадський рух чи політична партія не є частиною природного спектру. Відношення до ЛГБТ можна називати лише в рамках політології – як до певної організації, представники якої сповідують певні політичні ідеї. Їхня ідентичність визначається їхньою політичною приналежністю, а не психологією чи медициною. Більше про політику ЛГБТ.

Подібно в катехизмі ніде немає згадки про ЛГБТ. Тому о. Назарій Заторський свідомо вводить людей в оману: “Цю частину катехизму, яка стосується поваги до представників ЛГБТ, в нас чомусь сором’язливо оминають мовчанкою”. Такий обман має визначену мету: “В нас є позиція католицького катехизму і в нас є дискусія, яка говорить, що католицький катехизм застарів і ця його теза повинна бути переглянута. І це думка про те, що цю позицію католицького катехизму треба переглянути, бо вона не відповідає теперішньому стану наукових досліджень”. Таким чином священик пропонує відкинути християнське розуміння людини на догоду ідеології певного суспільно-політичного руху, до кінця йому самому невідомої.

Потрібно розрізняти ЛГБТ, гомосексуалістів і трансгендерів. Це все різні речі. Останні – це люди. Натомість перша – це організація (подібно, як комуністична партія). Людина, яка має сексуальний потяг до власної статі або прагнення змінити стать, – так само відкуплена Ісусом Христом, як і всі інші грішники. А громадський рух ЛГБТ не є предметом захисту християнства, оскільки його ідеологія прямо суперечить християнським цінностям, виступає проти них.

Не всі геї й транси входять до ЛГБТ. А деякі навпаки, активно відмежовуються, вважаючи, що зазначений суспільно-політичний рух не захищає їхні права, а відбирає у них право на нормальне життя. (Читайте про розкол у русі ЛГБТ ,  або про виступи колишніх геїв, рух екс-геїв тощо).

Розповіді про вигадані наукові дискусії з питань гендеру, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації: “це питання, яке зараз активно досліджується багатьма богословами. І питання, де зараз присутня активна дискусія, в тому числі серед католицької ієрархії, наразі немає однозначної позиції з цього питання. Тому так можна наполягати на дотеперішньому вченні церкви і закривати очі на дискусію, яка ведеться”. У даному випадку використовується психологічний ефект “це істинно, бо про це багато хто говорить”.

Насправді, наукових дискусій щодо гендеру й сексуальних орієнтацій у світі немає. Людей, які не погоджуються з гендерною ідеологією, звільняють, усувають, переслідують, всіляко знецінюють.

Можна навести велику кількість прикладів із відомими громадськими діячами, справжніми науковцями, талановитими людьми, які пройшли й проходять обструкцію у власному професійному середовищі за те, що насмілилися підняти питання гендеру: Джозеф Ніколозі з дружиною і сином, члени Американської психіатричної академії, Дебра Со, Джоан Роулінг , Людмила Гридковець, Еванс Маркус і працівники найбільшої в світі гендерної клініки Тавісток  та багато інших.

Так само батьки учнів, які навчаються у школах ЄС, Канади, не мають права висловлюватися негативно щодо гендерної ідеології, позбавлені права не віддавати своїх дітей на уроки так званої толерантності, де навчають про ЛГБТ. Якщо батьки з власних християнських переконань не погоджуються з політикою освітнього закладу, їх штрафують, тиснуть тощо. Нещодавно знайома українка, яка виїхала з дітьми до Швейцарії, повідомила, що її викликають до школи на бесіду, тому що її дитина сказала, що гомосексуальність – це гріх. А ще раніше багатодітна мати з України скаржилася на гендерні програми у державних школах ЄС, що змусило її віддати дітей до приватної християнської школи з високою платою за навчання. Тиск на батьків в Америці спричинив хвилю судових позовів до адміністрацій шкіл та освітніх департаментів.

Наукові дискусії щодо теорії гендеру, де беруть участь справжні науковці, фахівці з психології, соціології, права, якщо й відбуваються, то підпільно, їх не висвітлюють ліберальні ЗМІ. А розмови богословів на цю тему носять характер більше не дискусій, а особистих висловлювань в кулуарах, на приватних блогах, зрідка для регіональних ЗМІ. Дякувати Богу за окремих душпастирів, які не бояться висловлюватися про гендерну ідеологію, фахово аргументуючи свою позицію. Зокрема, отець Роман Лаба, Римо-Католицька Церква в Україні.

У західному світі науковці б’ють на сполох, перебуваючи в системі тоталітарного замовчування наукових досліджень, які спростовують природність гомосексуальності чи трансгендерності.

Про політичні основи теорії гендеру

“Маніпулювання людством”: звернення французьких медиків щодо гендерної ідеології.

Ведення нових беззмістовних понять для тиску на “інакомислячих” – “гомофобія”, “трансфобія” тощо. Очевидно о. Назарій Заторський мав на увазі “гомофобію”, коли говорив, що “деколи люди думають, що вони діють в інтересах церкви, насправді захищаючи свій страх перед тим, щоб відкритися, свій страх перед новизною”. Бо саме “страхом” називають адепти гендерної ідеології небажання її прийняти.

Гомофоб – штучний термін, вигаданий, щоб боротися з противниками гендерної ідеології. Він не має за собою ні наукового змісту, ні правового покарання, ні морального засуду.

Фальсифікація наукових знань.

Про гомосексуалістів о. Назарій Заторський говорить: “А таких людей ми до кінця не знаємо, не вивчено з наукової точки зору”. Справді, явище одностатевого потягу й прагнення людини змінити власну стать (транс-перехід) залишається предметом дослідження антропологічних наук. Тому ніхто, в тому числі о. Заторський, не може стверджувати однозначно істинність власних міркувань. Оскільки всі вони є лише припущеннями. У такому випадку дивним виглядає наполегливість адептів гендерної ідеології в остаточності суб’єктивних суджень й запереченні існування альтернативного підходу до гомосексуальності й трансгендерності.

Тому представники теорії гендеру вдаються до тотальної фальсифікації наукових даних, заперечення біології, генетики, нейрофізіології. “Битва за природу” науковців.

“Гомосексуальність – це природне явище”, – говорить о. Назарій Заторський і подібні до нього. Звідки він робить такий висновок, якщо хвилину тому припускав відсутність остаточного знання про це? З найбільшого обману гендерних містифікаторів – порівняння поведінки деяких тварин в природі й людських відносин. “Тут дискусії немає, – наполягає о. Заторський. – Тут цей встановлений факт, тому що це є факт, який прослідковується не тільки в людей, а і в тварин в тому числі, починаючи вже з комах. Тобто це є певна частина біологічного спектру. Це вже на сьогодні встановлений факт. В тому числі, наприклад, серед пінгвінів, де одностатеві пари будують довготривалі відносини, такі самі, як в гетеросексуальних пар в пінгвінів. Тобто це не мені вам розказувати, це знову ж таки питання до біологів, які воно от виконує функції в біології і яким чином воно є реалізацією продовження роду”.

У тваринному світі немає сексуального потягу. Ніякого. Ні гетеросексуального, ні гомосексуального. Тварини не мають сексуального потягу в принципі. Вони мають інстинкт розмноження, що характеризується по-іншому і проявляється по-іншому. Тварини не вступають у сексуальний акт, а спарюються – з метою розмноження. Коли окремий вид тварин спарюється з представниками власної статі, це означає або вимушене статеве обмеження в ареалі проживання цих тварин, або біологічні особливості їх розмноження. Тобто самці, які вимушено живуть лише з самцями (звичайно, вони це не усвідомлюють, а приймають як належне), спарюються відповідно до власного інстинкту, а не з романтичних уподобань. Це очевидний біологічний факт.

Дивно й неприйнятно для служителя Церкви використовувати порівняння спарювання тварин й розбудови відносин між людьми. Очевидно, що гомосексуалісти – не тварини (не пінгвіни), і не мають тваринних підстав для “случки”. Природна поведінка тварин не може бути зразком природності поведінки людини. Не може бути природною для людини справляння фізіологічних потреб публічно. Так само неприйнятним є накидання антропоморфних рис тваринам (бідні пінгвіни).

Питання до о. Назарія Заторського – яким чином одностатеві акти є реалізацією продовженням роду, про що він говорить? Але відповідь звичайно ж буде розмитою, незрозумілою, з відсиланням до невідомих “експертів” із сфальсифікованими науковими дослідженнями.

Отже, всі подальші заклики о. Назарія Заторського “слідувати науковому поступу” розбиваються на друзки – бо ніякого наукового поступу насправді не існує. “Поступ в церкві завжди відстає від наукового поступу. Сьогодні в тому числі в нас є розрив між тим, що знаходить наука між тими дискусіями і знахідками, які має, які є в науковому середовищі і тим, що знає загал. Тобто до загалу, до широких мас не доходять ті речі, які обговорюються і знаходяться, відкриваються в результаті наукових пошуків сьогодні. Тому зрештою маємо знову ж таки рух плоскоземельників. Тобто певні питання дозрівають в міру росту і розвитку церкви і церковної доктрини” – це все порожні балачки.

Але, зробимо “антропологічний крок” до священника, назвемо це суб’єктивними припущеннями, які потребують обґрунтування, а тому не мають право називатися остаточними істинами в богослов’ї, а тим більше в питанні доктрини віри Церкви.

Сьогодні, на жаль, ми спостерігаємо деградацію у сфері науки, яка піддалася впливу теорії гендеру – політичній ідеології ЛГБТ. “Наше суспільство, на жаль, досі лишається суспільством із тоталітарним мисленням, де будь-яке інакомисліє – це загроза, а не легітимний пошук істини” – це дуже влучна характеристика гендерної ідеології від о. Назарія Заторського. Саме така ситуація зокрема в Швейцарії, де він перебуває.

Залишимо питання гріха гомосекуалізму богословам. Лише зауважимо, що Церква не може приймати політичну ідеологію гендеру з її фальсифікованими науковими припущеннями (у прагненні бути “сучасною”) або дистанціюватися від науки (“це не наша справа”). Бо політика – справа рук людських – мінлива як погода на морі. А наука – створена Богом.

Олеся Горгота, к.філос.н., експерт з гендерної ідеології

ГО “Варта Життя”

Українська Асоціація християнських психологів