Більшість гендерних організацій стверджують, що мета їхньої діяльності – полегшення життя підліткам, які відчувають себе серед собі подібних (за статтю) не дуже комфортно. І може здаватися, що справа дійсно потрібна. Наші підлітки переживають зараз важкий час, бо їм випала непроста доля жити в буремні часи пандемії, а потім – війни. Тому питання ідентичності та самовираження стоїть для них дуже гостро. І нерідко його вирішення є складним. Хоча й помітна спроба переконати суспільство, що усвідомленість у питанні трансгендерної ідентичності веде до більшої толерантності стосовно людей з гендерною невідповідністю, проте це працює за принципом “все точно навпаки”. У цьому можна переконатися за реакцією подібних організацій на спробу людини зупинити свій трансперехід або здійснити зворотний перехід. Тоді людину в кращому випадку випльовують із образами та звинуваченнями. У гіршому – цькують і погрожують. 

Цікаво, що неприйняття гендерної невідповідності вигідне всім адептам транспереходів. Адже це штовхає підлітка до спроб “відрізати” себе від гомогенних (одностатевих) колективів, які не приймають його темпераментні особливості, а згодом відрізати пеніс або груди вже у прямому сенсі цього слова. Статистика підтверджує, що зі збільшенням інформування підлітків про те, що через гормони та ніж можна вирішити їхні внутрішні негаразди, в геометричній прогресії збільшуються соціальні та гормональні транспереходи.

Отже, як працює насправді цей механізм? Це краще зрозуміти на прикладі. Уявимо, що до класу прийшов хлопець, який не дуже любить вирішувати конфлікти кулаками. Йому подобається малювати і він захоплюється поезією, а не футболом. Він такий собі, не зовсім звичний хлопець. Але коли опиняється серед хлопців-однолітків, ніхто не говорить на його улюблені теми – про природу чи поезію. Зазвичай, коли такі хлопці намагаються потоваришувати з однолітками, інші парубки їх активно виштовхують зі своїх колективів. Сильно боротися такі діти не звикли. І вони поринають у світ фантазій, а ще нерідко прибиваються до колективів дівчат, які виявляються більш терпимими і приймають свого роду “чужака” в свою зграю. Хлопець у свою чергу вирішує, що аніж так жорстко конкурувати, легше відрізати себе від цих дурнуватих хлопців. І психологічно він це робить. Але що ж робити з пенісом? Якщо вже відрізав себе від світу чоловіків, то навіщо він потрібен? І тут виникають зацікавлені особи, які переконують, що можна це вирішити раз і назавжди.

Такий механізм цілком влаштовує фарміндустрію, яка тепер пожиттєво отримуватиме дивіденди від хлопця, який спочатку віддаватиме гроші за гормони, потім — за операції, згодом — знову за гормони. І так все життя. Насправді, ніхто не зацікавлений навчити цих хлопців просто справлятися зі своєю фрустрацією, а інших дітей — бути терпимішими до тих, хто відрізняється від них. Щоб приймати таких дітей, зовсім не потрібно визнавати їх трансідентичність. Достатньо визнати, що дівчата можуть бути менш жіночими або більш рішучими, ніж зазвичай. Проте це не заважає їм залишатися дівчатами. Вони можуть цікавитися технікою та бути байдужими до макіяжу. Хлопці можуть цікавитися творчістю і не ходити на футбол. Це також не заважає їм залишатися хлопцями. Завдяки таким дітям колективи можуть ставати ще яскравішими та унікальнішими. Звісно, є методи навчання таких хлопців бути більш впевненими в собі, а дівчат – бути подеколи трохи гнучкішими. Але це відбувається м’яко, у стилі навчання додатковим соціальним навичкам.

Однак суспільство нав’язує нашим дітям ідею, що таку проблему можна вирішити одним шляхом — через радикальні кроки транспереходу. Психотерапевтам дедалі складніше донести думку, що справжня проблема криється в іншому. Особливо, якщо ця ідея стала для підлітка якорем, що підтримує його психіку у відносно стабільному стані. І ти розумієш, якщо зробити різкий рух, уся надбудова може з гуркотом розсипатися. Тому намагаєшся у процесі терапії м’яко, камінчик за камінчиком перевіряти на міцність і разом із клієнтом вибудовувати нову здорову ідентичність. Це тривалий філігранний процес, де головне — не швидкість, а якість. Та воно того варте.

Марія Єршова – психолог-сексолог, педагог, співавтор програми зі статевого виховання “Шлях до зрілості людини”