Дослідження етимології й походження слова “стать” почалося з того, що в результатах пошуку дефініцій “гомогаметний” й “гетерогаметний” мені видало: “гомосексуальний” і “гетеросексуальний”. Очевидно, що визначення від ШІ є невідповідними! Слово “гомо” очевидно не означає автоматично гея! Як сталося, що прекрасні філософські греко-латинські поняття ομος (homos) і ετερος (heteros) настільки примітивізувалися? Це мене так обурило, що підштовхнуло до пошуків справжньої сутності термінів, що позначають статевість. Особливо зацікавило розуміння статі й міжстатевих відносин у давніх слов’ян, греків, римлян, а також розвиток в англійській мові.

Спробую тему дисертаційного дослідження втиснути в рамки невеликої статті. Можливо, когось вона зацікавить, і тема дійсно стане чиїмось науковим надбанням. Нехай Господь благословить!

Отже, слово “стать” у сучасній українській мові використовується для позначення відмінностей між чоловіками та жінками, між представниками чоловічого та жіночого роду у рослинному й тваринному світі. Найпоширеніше визначення: “Сукупність ознак організму, якими розрізняються чоловічі й жіночі особини” (Словник / https://goroh.pp.ua)

Фонетичні та словотвірні варіанти: по́стать “статура; смуга ниви, яку займає один працівник”; статни́й “довгополий” (про верхній одяг); ста́тний, ста́тній “стрункий, з пропорційно складеною фігурою”.

Етимологічні відповідники

Як бачимо, слово “стать” є суто слов’янським, у давніх слов’ян позначало: становище, стан, або певну поставу, тобто зовнішній вигляд. Очевидно, відображення зовнішнього вигляду, прояв, характеристики чоловіка й жінки – поняття “стать” у сучасній українські мові – перейшло з давньої слов’янської мови. Можна сказати, що саме звідти “стать” має соціальний характер.

Жінка й чоловік у давніх слов’ян мали для свого позначення інші слова. “Жінка” – žena (“жена” як “жінка”, “дружина”) – позначало зв’язок із чоловіком. Іншими словами, давня слов’янка ставала жінкою, коли виходила заміж. “Чоловік” – чlovъk (“людина”, “чоловік”) – позначало “того, хто має лице”, “представник роду”. Тобто, чоловік був носієм традицій.

У більшості слов’янських мов (наприклад, у чеській člověk) слово зберегло первинне значення “людина”, “особа” незалежно від статі. В українській та польській (człowiek) мовах воно звузило своє значення і стало переважно позначати “особу чоловічої статі”, а також “муж” (у значенні одруженого чоловіка).

У давньогрецькій мові, на основі якої сформувалася кирилиця, не було єдиного універсального слова, що відповідало б сучасному розумінню “статі”. Натомість, давні греки використовували кілька термінів, що вказували на природні й суспільні аспекти статевої приналежності: походження, роду, природи.

1. γϵˊνoς (genos): “рід”, “плем’я” (Леся Звонська, “Давньогрецька мова. Підручник для філософів”, 2011). Це слово вказувало на походження усіх людей, чоловіків та жінок. У цьому контексті можна говорити про “чоловічий рід” (αρσενικό γένος) або “жіночий рід” (θηλυκό γένος).
2. ϕυˊλη (phylе): “рід”, “громада” (Леся Звонська, “Давньогрецька мова. Підручник для філософів”, 2011). Подібно до γϵˊνoς, вказувало на приналежність до певної групи. Наприклад, “чоловічий рід” (τo αρσενικό φύλο) або “жіночий рід” (τoˋθηλυ ϕuλoν). У сучасній грецькій мові це слово визначається як “стать”.
3. φυˊσiς (physis): “природа”, “вдача” (Леся Звонська, “Давньогрецька мова. Підручник для філософів”, 2011). Це слово стосувалося природних, вроджених характеристик, означало природу чоловіка й жінки, їхні природні відмінності.

Крім того, використовувалися прямі прикметники або слова для позначення чоловічої та жіночої осіб: ανηˊ​ρ (anēr) чоловік, дорослий чоловік; γυνηˊ​ (gynē) жінка, дружина; αρρϵν (arrhen) чоловічий (як прикметник); θηλυ (thēly) жіночий, жіночна (як прикметник).

Давньогрецька мова не мала поняття статі, подібного до сучасного. Натомість, ідея статі передавалася через ширші поняття “роду”, “природи” або пряме вживання слів для “чоловіка” та “жінки”. Це відображає інший спосіб концептуалізації цих аспектів у давньогрецькому мисленні порівняно із сучасним науковим підходом: особливий наголос робився на природній, вродженій характеристиці статевості.

Слово “sex” (“стать”) було запозичене з латинської мови, де існувало слово “sexus”. Його походження є дещо невизначеним, але найпоширеніша теорія пов’язує його з індоєвропейським коренем *sek-, що означає “різати”, “ділити” або “відрізати”. Згідно з цією теорією, “sexus” спочатку означало “розділ” або “частина”, і згодом набуло значення “поділ” або “розрізнення” між чоловічою та жіночою статтю. Ця теорія підтверджується спорідненістю з іншими латинськими словами, що походять від того ж кореня, наприклад: “secare” (різати), “sectio” (розділ, секція).

Поняття “чоловічість” (маскулінність) і “жіночість” (фемінність) як абстрактні іменники, що позначають сукупність якостей, пов’язаних із чоловіком і жінкою, є відносно пізніми утвореннями в мові, хоча слова, від яких вони походять, дуже давні.

У західноєвропейських мовах, зокрема в англійській, використовується термін “masculinity”, який походить від латинського кореня “masculus” (“чоловічий”, “мужній”). Слово “masculinity” (маскулінність) з’явилося наприкінці XVI – на початку XVII століття й означало “чоловічу природу”, “чоловічу якість”, “стан буття чоловіком”. Тобто, це був абстрактний іменник, утворений від прикметника “чоловічий”.

Термін “femininity” в англійській мові походить від латинського “femininus” (“жіночий”, “властивий жінкам”). Слово “femininity” (фемінність) з’явилося приблизно в XVII столітті й означало “жіночу природу”, “жіночі якості”, “стан буття жінкою”. Це також абстрактний іменник, утворений від прикметника “жіночий”.

У сучасній науці біології, генетиці, психології стать, жіночість і чоловічість пов’язують з гормонами.

“Гормони” — це науковий термін, створений напочатку XX століття на основі давньогрецької мови, введений у 1905 році британськими фізіологами Ернестом Старлінгом та Вільямом Бейліссом. Слово походить від ὁρμῶν (hormôn), що є дієприкметником теперішнього часу від дієслова ὁρμάω (hormáō), що означає “рухати”, “спонукати”, “збуджувати”, “стимулювати”. Назва ідеально описує функцію цих речовин в організмі — бути “хімічними месенджерами”, які “спонукають” клітини та органи до певної дії.

Жіночий гормон – “естроген” (estrogen) – термін у науковій лексиці, що з’явився у першій половині XX століття. Першим, хто виділив і назвав ці сполуки, був німецький хімік Адольф Бутенандт у 1929 році (він виділив естрон), а подальше вивчення продовжив Едуард Аделберт Дойзі та інші. Естрогени — це група стероїдних гормонів, які відіграють ключову роль у розвитку та функціонуванні жіночої репродуктивної системи, а також мають широкий спектр впливу на інші тканини та системи організму як у жінок, так і у чоловіків. Слово складається з двох давньогрецьких коренів:

1. οιˊστρoς (oistros), що має кілька значень: “ґедзь” (комаха, що жалить худобу); “шаленство”, “божевілля”, “пристрасть”, “сильне бажання”. “Період статевого збудження / фертильності у самок тварин” є ключовим для визначення терміну “естроген”. Цей період у тварин часто називають estrus, що безпосередньо походить від “oistros”.
2. γϵνναˊω (gennaō): “народжувати”, “виробляти”, “створювати”. Корінь -gen у багатьох наукових термінах вказує на походження.

Таким чином, слово “естроген” буквально означає “той, що викликає струс” або “той, що породжує статеве збудження/фертильність”. Ця назва відображає основну функцію цих гормонів – їхню роль у регуляції репродуктивного циклу, зокрема у стимуляції та підготовці організму до розмноження.

Чоловічий гормон – “андроген” (androgen) також походить від давньогрецької мови і є поєднанням двох коренів: ανηˊ​ρ (anēr): “чоловік” (у родовому відмінку ανδρoˊς – andros); та γϵνναˊω (gennaō): “народжувати”, “виробляти”, “створювати”. Таким чином, “андрогени” буквально означають “ті, що породжують чоловічі ознаки” або “ті, що створюють чоловіка”. Ця назва дуже точно відображає їхню основну функцію. Андрогени – це загальна збірна назва для групи стероїдних гормонів, які регулюють розвиток і підтримку чоловічих характеристик (маскулінних ознак) як у чоловіків, так і у жінок. Хоча їх часто називають “чоловічими статевими гормонами” через їхню ключову роль у чоловічому організмі, вони є необхідними для нормального функціонування і жінок, хоча й у значно менших концентраціях.

Цей термін, як і “естрогени”, “прогестерон” та “тестостерон”, з’явився у науковій термінології у XX столітті, коли ці гормони були ідентифіковані та вивчені.

Ключову роль у вироблені статі відіграють гамети – статеві клітини. Вони визначають “гомогаметну стать” (Homogametic Sex) й “гетерогаметну стать” (Heterogametic Sex). Ці терміни використовуються для опису того, які типи хромосом містяться в гаметах людини певного виду: ХХ-хромосомний набір (жіночий) є гомогаметним, а XY-хромосомний набір (чоловічий) є гетерогаметним. Їхня етимологія пов’язана з грецькими коренями, що означають “однаковий” (“гомо”) і “різний” (“гетеро”) відповідно.

“Гомо” (homo) походить від давньогрецького ομος (homos), що означає “однаковий”, “той самий”. “Гетеро” (hetero) – від давньогрецького ϵτϵρος (heteros), що означає “інший”, “різний”. “Гамета” (gamete) – від давньогрецького γαμϵˊω (gameο) — “одружуватися” (“вступати в союз”).

Отже, “гомогаметні” буквально означає “однакові гамети”, а “гетерогаметні” – “різні гамети”. Ці терміни описують, яка з двох статей виду визначає стать потомства, залежно від набору статевих хромосом, які вона виробляє у своїх гаметах. Розуміння гомогаметних і гетерогаметних статей є фундаментальним у генетиці, оскільки воно пояснює механізми успадкування ознак, зчеплених зі статтю, а також допомагає вивчати генетичні захворювання.

Саме в пошуці даних визначень я побачила, наскільки спотворена сучасна мова, як західноєвропейська, так і українська, у визначенні статевості. Внаслідок чого поняття “стать” заміняється на “гендер”. Через неправильне тлумачення буття чоловіка і буття жінки зводиться до фізіологічного міжстатевого акту, що представляється чимось таким, чого люди соромляться. Тому в англомовному світі “гендер” став ніби “цивілізованішим” поняттям, ніж “стать” (sex). Таке здеформоване розуміння перенесене в українську мову. Але варто повернутися до першоджерел!

В англійській мові слово “sex” з’являється наприкінці XIV століття. Згідно з Оксфордським словником англійської мови, найдавніше зафіксоване вживання цього слова датується 1382 роком і зустрічається в ранній версії Біблії Вікліфа (Wycliffite Bible) (Genesis 6:19): “Two þou schalt brynge in to þe ark, þat male sex & female” (“По двоє приведеш до ковчега, тобто чоловічої статі та жіночої”).

З XVI століття значення поширилося на характеристики рослин, що відповідають статі у тварин. Кінець XIX – початок XX століття: значення слова “sex” поширюється на людей. 1884 року з’являється дієслівне значення “sex” – “визначати стать (зразка), позначати як чоловіка або жінку”. Приблизно з 1906 року з’являється вираз “статевий акт” (“sexual intercourse”), який пізніше скорочується до просто “sex”.

Хоча складно назвати конкретних психологів, які першими почали вживати слово “секс” саме як статевий акт, можна вказати на ключові постаті в психології та сексології початку XX століття, чиї праці сприяли поширенню та закріпленню цього значення.

Однією з найвпливовіших фігур є Зиґмунд Фройд. Хоча він писав німецькою, його праці були швидко перекладені англійською та іншими мовами. Фройд широко використовував термін “сексуальність” (sexuality) у своїх теоріях про психосексуальний розвиток і лібідо, що, безумовно, вплинуло на розуміння та вживання слова “секс” у контексті статевого потягу та активності.

Ранні сексологи були лікарями та психологами й досліджували сексуальні поведінку та функції. Генріх Крафт-Ебінг, автор книги “Psychopathia Sexualis” (1886), яка була одним із перших наукових досліджень сексуальних девіацій. Гавелок Елліс, англійський лікар та сексолог, написав “Studies in the Psychology of Sex” (кінець XIX – початок XX століття). Ці та інші дослідники початку XX століття, вивчаючи психологію та фізіологію сексуальності, ймовірно, сприяли тому, що слово “секс” стало загальновживаним для позначення статевого акту, а не лише статі.

Якщо говорити про наших пращурів, то міжстатеві відносини у давніх слов’ян будувалися на основі родинних, сімейних традицій й орієнтувалися на продовження роду – це було важливим. Наші пращури не мали поняття “секс” як фізіологічний акт, але використовували слово “любитися” – що скеровує до душевної сфери. Або “ділити ложе” – що могли чоловік і жінка, які створювали сім’ю й народжували дітей. Особливо таке ставлення до міжстатевих відносин закріпилося в часи приходу християнства, що визначило моральні правила співжиття чоловіка і жінки. Для жінки шлюб – це захист власної гідності, честі, а також громадська підтримка, правовий захист. Для чоловіка шлюб – це необхідність продовження роду, здійснення права спадщини, передача національної пам’яті нащадкам.

Отже, як бачимо, поняття “стать” з самого початку було пов’язано з соціальним положенням чоловіка й жінки, а сімейні цінності є традиційним фундаментом існування українського народу. Варто про це пам’ятати, коли шукаємо ті цінності, які мають допомогти вижити українцям і розбудувати сильну українську державу.

Правильне розуміння сутності статі, статевості, жіночості, чоловічості, міжстатевих відносин, сімейних цінностей є особливо важливим для нашого молодого покоління. Це розуміння закладається у сім’ях, освітніх закладах. Для цього є необхідним впровадження навчальної програми зі статевого виховання.

Закликаємо підтримати підручник “Шлях до зрілості людини” для 5-9 класів ЗЗСО, на основі навчальної програми, затвердженої МОН України.

Олеся Горгота, к.філос.н.