Президент Зеленський назвав тих, хто перебуває на боці здорового глузду «людьми з XV століття». Добре. Приймаємо ще один ярлик, але з’ясуємо, що він означає насправді.

Але спершу – про те, чим цей текст не є.

Він не є закликом переслідувати гомосексуалістів. Він не є апологетикою насильства над цими нещасними людьми. Бо кожна людина, незалежно від сексуальної орієнтації, має право на гідність, захист від насильства і повноцінне життя. Це без застережень.

Ми кажемо це тому, що хочемо одразу позбавити опонентів їхньої найулюбленішої зброї – навішування ярликів замість аргументів.

Оскільки об’єкт нашої критики – не ці люди, а гендерна ідеологія.

Різниця між людиною та ідеологічним проєктом

Так, існують розлади статевого розвитку в осіб чоловічої та жіночої статі. Так, деякі люди відчувають глибокий внутрішній конфлікт із сексуальною поведінкою і власною ідентичністю (в уявно-бажаній, а не справжній емпіричні дійсності), в повній абстракції від біологічної статі та природного порядку

І це реальний гіркий досвід реальних людей. І він заслуговує на медичну та психологічну допомогу.

Але «теорія ґендеру» – це вже не медицина і не психологія. Це ідеологічний проєкт, який використовує реальне страждання цих людей як емоційний та політичний капітал для набагато ширшої мети.

І мета цього проєкту проста і радикальна: скасувати статеву різницю як антропологічну реальність.

Не визнати та захистити цих людей. А скасувати біологію – на рівні мови, права, виховання, медицини і, зрештою, свідомості.

«Теорія ґендеру» не захищає сексуальні меншини. Вона використовує їх як авангард для знищення самого поняття статі. Це не боротьба за права – це боротьба проти самої природи людини.

Питання про онтологію.

Але це не головне запитання.

Бо головне запитання звучить інакше: Що таке людина?

Чи має статева диморфність (поділ людства на чоловіків і жінок) онтологічний статус? Чи це просто соціальний конструкт, який можна переписати законом?

Антропологія відповідає однозначно: статева різниця – це не «винахід людей ХV століття». Це первинна структура, яка лежить в основі символічного порядку, мови, культури і спадкоємності поколінь.

Антропологи показали: заборона інцесту і статева диморфність – це дві первісні структури, які відрізняють культуру від хаосу. Їх не можна скасувати на законодавчому рівні, не скасувавши при цьому саму можливість культури.

Таким чином «теорія ґендеру» претендує на радикальну перебудову самої людини – відмову від втіленості, від біологічної реальності, від будь-якого природного коріння. Вона хоче створити «нову людину»: без статі, без спадковості, без тіла як данності.

Це не прогрес. Це – антропологічний нігілізм.

Нова ідеологія зі старими звичками

«Теорія ґендеру» повторює ці патерни з дивовижною точністю.

Будь-яке ствердження біологічної реальності статі оголошується не просто помилкою, а насильством і ненавистю.

Опір гендерній доктрині прирівнюється до злочину.

«Неправильні» займенники перетворюються на правову проблему.

Лікарі, які висловлюють сумніви в протоколах раннього «гендерного переходу» для дітей, втрачають роботу.

Батьки, які не хочуть, щоб їхнім п’ятирічним дітям у садочку пояснювали «гендерну флюїдність», стають підозрюваними.

Таким чином гендерна ідеологія прагне контролювати виховання дітей, мову, сім’ю, медицину, право… В низці країн вона вже стала державною політикою , злившись з владою.

Це класична тоталітарна риса. Не груба, не брутальна. М’яка, освічена, упакована в словник прав людини. Але від цього не менш тоталітарна – навпаки, вона, на відміну від своїх попередників, проникає глибше: в тіло, у свідомість, у мову, у дитинство.

Бо. коли ідеологія перестає допускати існування незгоди це не демократія. Це Освенцим чи Магадан, але з новими декораціями.

Про що ми закликаємо?

Людина – це втілена істота. Статева різниця – не соціальний конструкт, а первинна антропологічна реальність, яка структурує мову, символ, спадковість і саму можливість відтворення людського роду.

І ця реальність не зникне від того, що її оголосять «помилкою» або «ненавистю».

І поки одні будують постлюдське майбутнє без статі, без тіла, без коренів – ми залишаємося на боці людини. Конкретної, втіленої, народженої від чоловіка і жінки, смертної і спадкоємної.

Якщо це і є «XV століття» – то ми в гарній компанії.

Бо це компанія всіх культур, які будь-коли існували на цій землі, і які всі без винятку знали: людина буває чоловіком або жінкою.

Тому ми завжди будемо проти гендерного проєкту, який руйнує людське в людині.

В попередніх дописах я писав про філософські підстави ґендерної ідеології, її антропологічні передумови, її стосунки зі структурними основами культури і мови, її претензії на науковість і відносини з біологічною реальністю.

Сьогодні перейдемо до її політичної та ідеологічної критики.

І одразу, без підготовчих застережень: «теорія ґендеру» є тоталітарною ідеологією сучасності.

Це не метафора. Не перебільшення. Не риторика. Це висновок, який я доведу крок за кроком.

І. Що таке тоталітаризм

Слово «тоталітаризм» у публічному дискурсі зносилося до невпізнанності – його вживають як лайку, як гіперболу, як зручну зброю в суперечці.

Дамо точне визначення.

Тоталітаризм – це не обов’язково концтабори і розстріли. Це насамперед тип мислення, який відрізняється такими фундаментальними рисами.

По-перше, він претендує на абсолютне і вичерпне знання про людину – про те, що вона є, чим повинна бути і як має бути перебудована.

По-друге, він вимагає радикального переформування як суспільства, так і самої людської природи – не реформ, а переробки з нуля.

По-третє, він не допускає існування жодної зовнішньої реальності, яка б не підкорялася його догмам: якщо факти суперечать теорії, тим гірше для фактів.

По-четверте, він вважає інакомислення не інтелектуальною позицією, а моральним і політичним злочином, який підлягає покаранню.

По-п’яте, він прагне тотального контролю – не лише над зовнішньою поведінкою, а й над мовою, думками, тілом і, що найважливіше, над вихованням наступного покоління.

Це визначення охоплює те спільне, що є в усіх тоталітарних системах від більшовизму до нацизму, від маоїзму до кхмерів.:

Ідеологічний монізм: існує лише одна правильна інтерпретація реальності, все інше – злочин.

Антропологічний конструктивізм: людина не має фіксованої природи, її можна і потрібно цілковито перебудувати.

Месіянський характер: ідеологія обіцяє остаточне звільнення від усіх старих «репресивних» структур. Нетерпимість до реальності: якщо реальність суперечить догмі, реальність оголошується «соціальним конструктом».

Перевірмо тепер ґендерну ідеологію за цими критеріями.

ІІ. Основні ознаки.

Будь-яка критика цієї доктрини автоматично оголошується не інтелектуальною позицією, а злочином, який підлягає покаранню. Опонент не просто доводить свою позицію – він автоматично є морально порочним («гомофобом», «трансфобом» та ін.), а отже, не має права на публічне висвітлення власної думки.

Це класична тоталітарна риса, яку добре знає історія. Марксизм оголошував незгодних «буржуазними апологетами», нацизм відкидав «єврейську фізику», а ґендерна ідеологія таврує будь-яке звернення до біологічної реальності «біологічним есенціалізмом».

Форми різні – логіка та сама: ідеологія монополізує істину, опонент позбавляється права голосу ще до початку дискусії.

Друга ознака: мовний тоталітаризм.

Ми бачимо цей механізм у дії: примусове впровадження «інклюзивних» мовних формулювань, заборона природних слів «мати» і «батько» (замінюваних на безликих «батьків №1 і №2»), введення штучних займенників, що не мають коріння ані в мовній традиції, ані в людській інтуїції, юридичне покарання за «місгендеринг» – тобто за відмову вживати мову, що суперечить очевидному.

Це не боротьба за права людини та повагу до неї. Це сучасна версія орвеллівської «новомови». Мета «новомови» у Орвелла була точно такою самою: не допомогти людям точніше описувати реальність, а позбавити їх мовних засобів для вираження думок, що суперечать ідеології. Якщо в мові немає слів для певної думки то думка стає неможливою. Якщо реальність не відповідає ідеології – треба змінити мову, щоб реальність зникла.

Третя ознака: захоплення дітей.

Піонерська організація, Гітлерюгенд, хунвейбіни – всі вони мали одну мету: перехопити дитину у сім’ї і переформувати її свідомість раніше, ніж батьки встигнуть передати їй власні цінності і розуміння реальності.

Ґендерна ідеологія робить те саме, тільки під прапором «прогресу». Ґендерні програми в дитсадках і початкових школах, нав’язування дітям ідеї, що стать є довільним вибором, а не біологічною реальністю, усунення батьків від права вирішувати, що є відповідним у вихованні їхньої дитини, – все це є прямим ідеологічним насильством над свідомістю дитини.

А призначення блокаторів пубертату малолітнім це вже не ідеологічне, а медичне насильство над тілом дитини, яке має незворотні наслідки.

Батьки, які протестують оголошуються «ненависниками». Лікарі, які висловлюють клінічні застереження втрачають ліцензії. Це не захист дітей. Це їх захоплення.

Четверта ознака: примус до брехні і подвійна свідомість.

Це і є те, що Орвелл назвав «дводумством», коли людина змушена говорити одне, думаючи інше. Змушена публічно підтверджувати те, що її власні очі, розум і досвід заперечують.

Це не просто брехня. Це систематична деморалізація людини через примус до самозради. Саме тому тоталітарні системи так ретельно культивували цей механізм: зламана внутрішня чесність людини є найнадійнішою гарантією її покори.

П’ята ознака: «думкозлочин».

Вони є точним аналогом «ворогів народу» чи «класових та расових ворогів» у тоталітарних системах XX століття, категорій, які визначали категорію людей, які вже за фактом свого існування і своїх поглядів є злочинцями.

Але сьогодні вже не потрібна фізична репресія. Достатньо сказати вголос, що стать є біологічною реальністю, і ти позбудешся роботи, репутації, контрактів, соціального оточення, а в деяких країнах і свободи.

Шоста ознака: месіянський і утопічний характер.

Це класичний месіянський наратив: є стара, гнітюча реальність і є нове, звільнене майбутнє, яке чекає тих, хто прийме доктрину.

Утопічний характер цього проєкту особливо важливий. Він означає, що ідеологія за визначенням є нереалістичною, адже вона ставить перед собою цілі, які суперечать природі людини і суспільства. А всі утопічні ідеології, зіштовхуючись із цим протиріччям, реагують однаково: не коригують цілі, а посилюють тиск на реальність, застосовуючи репресії проти незгідних.

ІІІ. Новий тоталітаризм

Марксизм хотів скасувати класи – «соціальний конструкт», нав’язаний капіталістичними відносинами. Він обіцяв «нову людину», безкласову, колективну, звільнену від «відчуження». Він вважав, що класова реальність є перешкодою для людського розквіту, і вимагав знищити цю перешкоду тотально і назавжди.

Нацизм хотів скасувати право «нижчих» народів на рівноцінне існування. Він також обіцяв «нову людину» – расово чисту, біологічно вдосконалену. Він вважав певні категорії людей онтологічно неповноцінними і вимагав їхнього фізичного усунення як умови прогресу.

Ґендерна ідеологія ж хоче скасувати стать – останню природну спільноту, що лежить в основі символічного порядку всіх людських культур. Вона обіцяє «нову людину» – позастатеву, пластичну, «флюїдну», звільнену від «репресивної бінарності». Вона вважає, що статева реальність є «конструктом», який треба зруйнувати, і вимагає цього руйнування тотально – через мову, право, освіту, медицину і, врешті-решт, саме тіло людини.

Усі вищеперелічені ідеології є утопічними. Усі вони претендують на абсолютну істину і не терплять інакомислення. Усі вони мають месіянський характер. Усі вони прагнуть створити «нову людину» через знищення фундаментальної реальності.

Але ґендерна ідеологія є найрадикальнішою із них. Марксизм зазіхав на соціальну структуру. Нацизм на права окремих народів.

Ґендерна ідеологія зазіхає на найглибший рівень реальності – на саму біологічну природу людини як втіленої, статевої, смертної і спадкоємної істоти. Вона хоче перепрограмувати не суспільство і не «расу» – вона хоче перепрограмувати саму людину.

IV. Чому «м’який» тоталітаризм небезпечніший за «жорсткий»

Це заперечення засноване на хибному ототожненні тоталітаризму з його крайніми, найбільш видимими формами.

Тоталітаризм – це не метод, а тип відносин між ідеологією і реальністю, між владою і людиною. І цей тип відносин може реалізовуватися в дуже різних, у тому числі «гуманних» формах.

Сучасний тоталітаризм не приходить із кайданами і автоматом. Він приходить із райдужним прапором, правником із відділу HR, обов’язковим тренінгом з «різноманіття та інклюзії» і шкільною програмою для дітей. Він не вимагає страху перед поліцією – він формує страх перед cancel culture, втратою роботи чи клеймом «гомофоба»..

Механізми «м’якого» тоталітаризму численні і взаємопідсилювальні.

Соціальний тиск і самоцензура – люди самостійно цензурують власні думки і слова задовго до того, як до них прийде будь-яка зовнішня санкція.

Корпоративний тоталітаризм – приватні корпорації запроваджують ґендерні політики, обов’язкові тренінги, інклюзивні мовні стандарти і звільнення за «неправильні» погляди, виконуючи ідеологічну роботу ефективніше, ніж будь-яка державна установа.

Освітній тоталітаризм – академічні інституції, що колись були простором вільної думки, перетворюються на інкубатори доктрини, де кар’єрне просування залежить від ідеологічної лояльності.

Медичний тоталітаризм – медицина перетворюється на інструмент ідеологічного проєкту: призначення блокаторів пубертату дітям, хірургічні втручання в тіла підлітків, що ще не сформувалися, ампутація здорових органів, стають частиною «стандарту допомоги», а лікарі, які висловлюють клінічні застереження, зазнають репресій.

Чому цей «м’який» різновид тоталітаризму є небезпечнішим за «жорсткий»?

З кількох причин.

Він невидимий. Класичний тоталітаризм можна було розпізнати, назвати і, якщо знайти мужність, йому протистояти. «М’який» тоталітаризм носить обличчя толерантності, прав людини і наукового прогресу. Його критика автоматично виглядає як напад на права меншин.

Він самовідтворюється. Класичний тоталітаризм потребував постійного зовнішнього примусу. «М’який» формує свідомість наступного покоління добровільно – через освіту, культуру, медіа, так, що люди починають щиро вірити у доктрину, не відчуваючи жодного примусу.

Він проникає глибше. Класичний тоталітаризм претендував на контроль над зовнішньою поведінкою і публічними висловлюваннями. «М’який» претендує на контроль над власною ідентичністю, тілом і самим сприйняттям реальності, на тому рівні, якого жоден попередній режим не досягав.

Він майже невразливий для демократичних механізмів захисту. Бо він успішно паразитує на демократичній риториці: права людини, захист меншин, боротьба з дискримінацією, перетворюючи ці інструменти свободи на знаряддя придушення незгодних.

V. Це антропологічна війна.

• оголошує біологічну реальність статевих відмінностей «конструктом», що підлягає скасуванню;
• прагне перебудувати мову, право, освіту, медицину і саму людську свідомість відповідно до своїх догм;
• хоче відібрати у батьків право виховувати своїх дітей відповідно до їхньої природи, реальності та традиції;
• примушує людей публічно визнавати те, що суперечить їхньому розуму і очам, і називає цей примус «звільненням».

Ми за захист реальності. Статева різниця не «конструкт» і не «норма», яку можна скасувати декретом. Це первинна антропологічна реальність, яка структурує мову, символ, спадковість і саму можливість відтворення і продовження людського роду. Це знали всі культури, які будь-коли існували на цій землі. Без виключень і без будь-якого «XV століття».

VI. Позиція

Найнебезпечніша її риса це спрямованість на дітей. Бо дитина, свідомість якої сформована ідеологією до того, як вона отримала власний критичний розум, не зможе самостійно від неї звільнитися. Раннє ґендерне «виховання» і медичні втручання в тіла неповнолітніх це найганебніша форма насильства, яку людство знало: насильство над майбутнім поколінням до того, як воно встигло стати собою.

Тому, що ми захищаємо реальність.

Тому, що ми хочемо, щоб у майбутньому людина залишилася людиною, а не безтілесним, безстатевим, безкорінним «проєктом», якому ґендерній ідеологія дозволяє «обирати» іншу природу.

Якщо це і є «XV століття» – ми приймаємо цей ярлик із повним спокоєм. Бо за нами вся глибина людської цивілізації, яка ніколи і ніде не мала сумніву в тому, що людина буває чоловіком або жінкою.

Тому ми проти тоталітарної ґендерної ідеології, яка руйнує людське в людині.

Джерело: Сергій Чаплигін