Фемінізм: очікування vs реальність

Ти пам’ятаєш свій підлітковий вік? Постійне бажання повстати проти правил, знайти своє місце в суспільстві, прагнення самостійності і юнацький максималізм? Саме в цей період на моєму життєвому шляху трапився фемінізм. А далі – все як в тумані.

Про те, чому я глибоко прониклась фемінізмом, вже писала у минулому. Якщо коротко – гормони грали. А зараз я пишу про свій внутрішній стан протягом цих років.

Фемінізм стверджує, що жінка отримає (в що повірила і я):

– свободу економічну та сексуальну

– рівні можливості з чоловіками

– змогу самостійно обирати свій шлях

– позбавлення гніту патріархату

– захист прав

– сестринство і прийняття.

Список можна продовжувати, але ти і так все знаєш.

А що ж отримала я?

– постійну тривогу і переживання через свою “жіночу долю”

– сприйняття жінки і всього жіночого як “другосортного”

– штучно поселену тотальну недовіру до чоловіків

– переконання, що жінка НЕ може бути щасливою і реалізованою поза фемінізмом

– усвідомлена маскулінізація себе всупереч власній жіночності

– сприйняття всіх чоловіків як пригнічувачів

– погляд на сім’ю та материнство, як на кайдани і в’язницю

– постійне бажання доводити, що жінки не гірші за чоловіків

– відторгнення своєї жіночої природи, бо це “ярмо”.

Щось не дуже в’яжеться, чи не так?

Мої страхи та комплекси нікуди не ділись, а навпаки, з’явились нові. Я не відчувала спокою і задоволення собою, “лінія пртії” була важливішою за власні прагнення і самопочуття. Так, я повелась на цю пр0паганду і відстоювала штучні к0нструкти.

Але на щастя, турбулентний пубертат пройшов, а мій внутрішній стержень гідно вистояв цей період і лише зміцнів, що зрештою і повернуло мене в реальний світ.

Я пишу це для того, щоб попередити загублені душі, і показати всім, що “так теж можна”. Для мене фемнізм – це юнацькі забавки дівчат, які таким чином переживають підлітковий вік. Як це було і у мене.

Але йти з ним у доросле життя – це плекання своїх к0мплексів і травм, адже головний інструмент фемінізму – експлуатація жіночого невдалого досвіду.

Мені варто було лише розказати про свій негативний досвід і поставити під сумнів доцільність фемінізму в сучасних реаліях, як на мене [у соцмережах] обрушився шквал найвідбірнішого [бруду] від прекрасних представниць цього руху.

Можливо, серед 400 коментарів і є адекватні заклики до дискусії, але більшість з них це звичайнісінькі образи і кібербулінг в дусі “до психолога треба, а не фемінізм поганий”, “розуму мало”, “не знає, що таке фемінізм” і таке інше. Дехто починає закидувати аргументами на кшталт “право матерів годувати грудьми на людях”, “проти сексизму і насилля”, “де б ви були, якби не фемінізм” і далі за списком.

Якщо узагальнити, то такі коментарі лишають радше не феміністки, а прихильниці фемінізму, які зовсім не ознайомлені з історією та матчастиною, натомість сприймають “на ура” усі фемтренди з соцмереж.

Дуже легко назвати себе феміністкою, будучи читачкою Гендеру в деталях чи підтримуючи ініціативи ООН Жінки. Я ж читала класику фемінізму, як то Бовуар, Фрідан і Дворкін, вивчала звіти зі з’їздів жінок-соціалісток початку 20 століття.

Дібравшись до самої суті, я зрозуміла, що мені цей шлях ні до чого. А вивчення історії, мистецтва, філософії та політики дали мені набагато ширший погляд, в якому фемінізм став не самостійним гравцем, а лише симптоматичним явищем епохи.

Ця ідея агресивна по своїй суті, що видно тоді, коли з’являються альтернативні чи протилежні думки. А про її штучність свідчить дуже велика кількість течій і підтечій, які заперечують одна одну.

Так само замість аналізу помилок, замість почути голос жінок з різним досвідом, щоб зробити висновки і покращити себе, фемінізм радше “скасує” жінок, які побачили критичні моменти і пропонують переосмислити це.

Я вкотре переконалась у тому, що не дарма набралась сміливості зізнатись собі в тому, що дозволила ошукати себе. Але це досвід, дуже корисний досвід, яким я ще дужче хочу ділитися.

Фемінізм у сучасних умовах втрачає свою актуальність, до того ж він починає вбирати у свої ряди усіх “пригнічених”, ставлячи жінку знову і знову в ряд з меншинами і маргінальними групами. Чи не приниження це? Особливо мене радують чоловіки, які, б’ючи кулаком в груди, починають доводити мені, який фемінізм класний і що я нічого не розумію.

Також, фемінізм переймає під своє крило усі соціальні проблеми, створюючи все більшу монополію на людські проблеми і роблячи себе єдиним рішенням. А я не вважаю, що фемінізмом можна подолати проблему насилля, сексизму, кризи в економіці, демографії, кульутурі, освіті та вихованні. Фемінізм не панацея, а лише рудимент минулого, який в наш час перестає функціонувати.

Хто бажає жити в антиутопії на зразок СРСР 1920-х років – будь ласка, пані Коллонтай буде задоволена, але не варто підганяти під цей дискурс усіх інших жінок і розділяти нас на “добрих сміливих феміністок” та “підстилок патріархату”. Якщо ви так радо розділяєте ідею різноманітності гендерів, то не суперечте собі, відкидаючи різноманіття жінок, їхніх поглядів та досвіду.

Автор: Анастасія Уразбаєва

Джерело: https://www.facebook.com/anastasiia.urazbaieva