Ідейні попередники сучасних ліваків (продовження)

Релігія, Традиція.
На глибоке переконання марксистів, у новому суспільстві не мало бути місця таким пережиткам, як Релігія та Традиція! Релігія, Церква були і лишаються для марксистів об`єктом постійного цькування, переслідування та висміювання. У «Маніфесті комуністичної партії» (1848 р.) Карл Маркс заявляє: «Нам скажуть… «комунізм же скасовує вічні істини, він скасовує релігію, моральність, замість того щоб оновити їх»… Комуністична революція є найбільш рішучим розривом з успадкованими від минулого відносинами власності; не дивно, що в перебігу свого розвитку вона найрішучіше пориває з ідеями, успадкованими від минулого» [1]. Перед цим, у своїй праці, «До критики гегелівської філософії права» (1843-1844рр.), Маркс напише, – «Релігія – опіум для народу».
Цей вислів буде повторено у СРСР, мільйон раз. Войовничі безбожники марксисти-комуністи під цим гаслом будуть руйнувати храми, знищувати священників та віруючих. Релігія, традиція руйнувались із розмахом «до основанья», з тим щоб творити нову потворну релігію – «Марксизм-Ленінізм». Із цим погоджувались іноземці, які відвідували у цей час Радянський Союз. Так, відомий британський філософ, математик – Бертран Рассел, що відвідав СРСР у 1920-у році і особисто спілкувався із Леніним та Троцьким, справедливо зауважив у своєму творі «Практика та теорія більшовизму»(1920), що «Більшовизм не просто політична доктрина, він ще й релігія зі своїми догматами і священними писаннями»[5].
І дійсно, це було саме так. Ця новітня релігія мала свої непорушні догми; «святу трійцю» (Маркса-Леніна-Сталіна); свої «житіє святих» (піонери-герої); своїх пророків і святих, «ікони» (портрети і гасла) яких «прикрашали» все навкруги; «святі мощі» у Мавзолеї; свої «релігійні» свята та обряди* .
Щось подібне спостерігаємо і зараз. Ліваки завзято малюють «ікони» із сучасних «святих мучеників», кримінальних злочинців – “флойдів”. Усіх «правовірних», у віддаленому майбутньому очікували Рай-Вальгалла-Джаннат-Сукхаваті разом узяті, – Комунізм. Усіх незгодних із новітньою релігією, очікувало справжне пекло на Землі. Опонетів знищували у самий нелюдський спосіб. Кров холоне у жилах коли читаєш про злочини харківських або херсонських чекістів і бачиш чисельні світлини з жертвами терору. Крім розстрілів, марксисти-ленінці впровадили жахливі тортури: розп`яття, побиття камінням, знімали скальпи, відтинали кінцівки, виколювали очі, здирали шкіру, спалювали живцем[6].
Терор і масове винищення були інструментами не лише радянських комуністів. Великих «успіхів» на шляху побудови «нового справедливого ладу» та творення «нової людини» досягли їх молодші колеги від Китаю і Камбоджі до Східної Європи і Африки та Латинської Америки.
За підрахунками французьких дослідників, жертвами марксистського терору стали більш ніж 100 млн. осіб: «1) СРСР – 20 млн.; 2) Китай – 65 млн.; 3) В’єтнам – 1 млн.; 4) Камбоджа – 2 млн.; 5) Північна Корея – 2 млн.; 6) Східна Європа – 1 млн.; 7) Африка – 1,7 млн.; 8) Афганістан – 1,5 млн.; 9) Латинська Америка – 150 тис; 10) міжнародний комуністичний рух і неурядові комуністичні партії – 10 тис» [7, с. 25].
До цієї жахливої статистики варто добавити, жертв марксистського терору в Угорщині (1919 р.) та в Іспанії (1930-1939рр.). Внаслідок релігійних переслідувань католицької церкви, в Іспанії були вбиті десятки тисяч мирян і 6832 членів Римо-католицького духовенства, зруйновано 2000 храмів [8], загинуло близько 2365 представників інших конфесій. Щоправда про це воліють не згадувати представники правлячої (з 2004 року) Іспанської соціалістичнної робітничої партії (ІСРП), акцентуючи увагу виключно на терорі правого режиму Франко.
Шлейф кривавих злочинів, ріки пролитої крові, мільйони жертв відвернули цивілізований світ від ідей радянських послідовників Маркса. До кінця 1920-х років партія більшовиків в цілому відмовилася від теорії світової революції. У 1989-1991 pp. система, яка трималася на насильстві, примусі, узурпації громадянських свобод, упала настільки швидко й обвально, що на пострадянському просторі годі було і подумати про віновлення бодай якихось її елементів. Здавалося, що із цим вірусом, що знищував суспільства і нації, покінчено назавжди. Між тим, марксизм повернувся до нас у видозміненому вигляді. Відбулась мутація цього вірусу. Ідеологія культурного марксизму прийшла до країн Східної Європи, на цей раз не із тоталітарного Сходу а із ліберально-демократичного Заходу. Якщо не протидіяти цій нелюдській ідеології, то доволі скоро ліваки відбудують, те суспільство до якого прагнули у СРСР та Камбоджі.
* Яскравим прикладом штучного заміщення християнської традиції були т.зв. «Звіздини», впроваджені марксистами у жовтні 1917 року, як замінник контрреволюційним хрестинам. На широких зборах в присутності адміністрації, новородженому давали ім’я. Під звуки революційних маршів відповідальний робітник, зазвичай третій секретар райкому «звіздив» немовлят. Давав поцілувати зірку і надягав на груди немовляті маленьку зірочку. Цей «прогресивний» звичай не прижився. Однак його спробували реанімувати ще раз, у 70-х роках XX століття. І знову ці потуги марксистів-леніністів зазнали фіаско.
Джерела:
1. Маркс К, Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.marxists.org/russkij/marx/1848/manifesto.htm – Назва з екрана.
2. Заграй Л.Д. Теорії гендеру: Гендерні дослідження у психології: навчальний посібник ДВНЗ “Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника” ФО-П Петраш К. Т. Івано-Франківськ : , 2019. 264 с.
3. Гордон А. В красном квадрате [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.newswe.com/index.php?go=Pages&in=print&id=2895…
4. Энгельс Ф. Празднество наций в Лондоне[Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.e-reading.club/…/Marks_-_Sobranie_sochineniy… – Назва з екрана.
5. Russell В. The practice and theory of bolshevism — London: Allen & Unwin, 1920. – 188 р.
6. Мельгунов С.П. Красный террор в России. 1918-1923. –Симферополь: Таврия, 1991. —208с.
7. Куртуа Ст., Верт Н., Панне Ж.-Л. та ін. “Чорна книга комунізму. Злочини, терор і репресії” / Пер. з фран. Я. Кравця. – Львів: «Афіша», 2008. – 711 с.
8. Хуліо де ла Куева, релігійні переслідування, антиклерикальні традиції і революції. Про звірства проти духовенства під час громадянської війни в Іспанії, Журнал сучасної історії Т. XXXIII — 3, 1998, с.355.
Владислав Дутчак, кандидат філософських наук