Олімпіада і трансгендери: деградація спорту

Про олімпіаду. Ну, це там де “вище, сильніше, гормональніше, трансгендерніше”.
Спочатку я хотів написати статтю про те, звідки взагалі з’явився цей термін – “гендер”, про роль таких як Рут Гінсбург і їй подібних в поширенні цієї ідеології (тут треба брати до купи всі легалізовані останнім часом девіації). Але я так собі подумав: хто цікавився цією темою, кого вона дійсно зачепила – той і так все це знає, бо інформація вся на поверхні, варто тільки запитати у гугла. А кому те байдуже – не варто на нього витрачати час; він смиренно і толерантно прийме будь-яку трансгендерну позу, в яку його поставлять.
Тому що реакція ідіосинкразії до збочення мусить відбуватися на сам факт легалізації збочення. Це є органічною, генетично успадкованою реакцією. Якщо ж її немає – ніякий опис девіації не допоможе. А будь-який диспут на цю тему буде тільки ширше відкривати віконечко Овертона.
Коли будуть знищувати нетолерантних до девіацій (просто виводячи їх за межі суспільства), то толерантні, з типовою мудрістю погвалтованих, будуть говорити: “…ну, і чого він добився?..” – і відводити дитину в садочок, де тій будуть розповідати казку про двох закоханих принцес. І все буде гарно, все буде політкоректно і толерантно.
Але я про олімпіаду.
Я щиро співчуваю тим спортсменам, для яких спорт – це їхній хліб. Їхнє життя. Для них олімпіада – це є кульмінаційний момент боротьби за позитивну реалізацію багаторічного напруженого тренування. Якщо вони будуть бунтувати проти свого олімпійського начальства – можуть швидко і демократично вилетіти взагалі за межі оцього свята професійного псевдоаматорства. Тому якщо хто й виступає сьогодні проти трансгендерів у спорті – то це виключно спортсмени, які відійшли від активної участі у змаганнях, і у яких вже не відбереш їхні спортивні здобутки.
Але чому суспільство ніяк на це не реагує – оце для мене загадка. Поки що я бачу тільки азартне обговорення якихось ефемерних здобутків, що вираховуються в медалях на душу спортивного населення. Всі зосереджені на шоу, і мало кого цікавить, що увімкнувся процес знищення дуже простих і однозначних критеріїв, а саме: це були змагання, в яких брали участь не тільки чоловіки і жінки, але й трансгендери. Чоловіки, які вважали себе жінками – не могли за визначенням брати участь у змаганнях, та ще й в жіночій категорії. Навіть якби за його бажанням йому повідрізали все (на його думку) зайве і натомість пришили щось подібне до протилежної статі. Тому що природу не обманеш.
Сьогодні МОК каже, що й операцію не треба робити: достатньо наїстися таблеток, які змінять гормональний фон на момент його заміру.
І тому був штангіст Гевін Хаббарт – а стала штангістка Лорель Хаббарт.
Президент МОК на участь трансгендерихи Хаббарт толерантно зауважив, що “головне, аби зберігався дух чесних змагань”.
Щодо “чесних змагань”, то британський журналіст Пірс Морган на це нетолерантно зауважив: “Жінка-трансгендер з біологічно чоловічим тілом має серйозні фізичні переваги перед жінками, народженими в жіночому тілі в будь-якому виді спорту, де фізична сила є визначальним фактором. Це безперечний факт”.
І у себе в твіттері додав: “Це безумство. Право жінок на рівність і чесні змагання принесено в жертву на вівтар політкоректності”.
Австралійська спортсменка Темсін Льюїс: “Якщо ти народився чоловіком, у тебе був високий рівень тестостерону, значить, у тебе інша структура кісток. Сила верхньої частини корпусу у тебе збережеться, так само як і легені, і серце більшого обсягу. Занадто багато ще невідомого в тім, що дає спортсмену народження чоловіком, щоби дозволяти їм змагатися з жінками”.
Але що не розуміють і Пірс Морган, і Темсін Льюїс, і ще безліч критиків залучення так званих трансгендерів до подібних змагань, так це те, що в даній ситуації всі спортивні здобутки, як і сам спорт – абсолютно на десятому місці. У керівництва МОК були інші мотиви допуску дегенератів на змагання чоловіків і жінок – це руйнація світу, в якому нормою є саме жінки і чоловіки.
Так що тут можна тільки згадати стару фразу – “вчення Маркса всесильне…” – яка, як сподівалося, відійшла в минуле разом з розпадом Союзу. Але – ні, марксизм тільки змінив технології і перейшов на новий рівень. Основні постулати “Маніфесту комуністів” залишилися незмінними.
І якщо є правдою, що адміністрація Байдена дозволила у школах трансгендерам виступати на спортивних змаганнях в тій категорії, до якої буде себе відносити на момент змагань конкретний “гендер”, читай – школяр, то це взагалі за межами добра і зла. Я поки що не можу в це повірити, тому шукаю підтвердження з надійних джерел.
В чому проблема ідентифікації марксистської загрози? Що асоціативний ряд вимальовує в нашій уяві явно вираженого дегенерата і садиста в шкірянці, з Лєніним в башкє і наганом в рукє. Тобто, такого, який нас вже катував і вбивав пострілом в потилицю. А сучасний марксист – він не носить шкірянку, він одягнений в пристойний костюм, і від нього пахне не кров’ю з підвалів ЧК, а дорогими парфумами. Сучасний марксист має білосніжно-керамічну голлівудську посмішку, якою просто заворожує свій довірливий електорат. Ну, подивися, який він красивий і в піджаку! Він не може задумати щось зле!.. – каже розчулено електорат. Бо електорат – він же не читає букви, якщо там тексту більше аніж на етикетці в супермаркеті, він дивиться коротенькі рекламні роліки. І тому в його оперативній пам’яті не може ув’язатися в єдиний пазл інформація з “Маніфесту комуністів” (який він, звісно, не читав), ліберально-сексуальна політика більшовиків перших років після більшовицького перевороту (про яку він не має уяви) і сучасна ідеологія ЛГБТ (яка сприймається як незрозуміле збочення штибу “з жиру бісяться”, а не як системна примусова деградація). Це для нього картинки з різних сторінок однієї книжки. І коли сторінка перегортається – попередня інформація стирається і не залишає точок дотику з картинкою на новій сторінці. Хоча книга – про одне й те ж…
Оскільки у нас ще є такі, хто не читав “Маніфест комуністів” Маркса (хоча це є дивним для нації, яку планомірно винищувала політична сила, що була побудована на ідеологнічних доктринах з цієї брошурки) – пропоную пару тез, які стосуються нашої теми:
Уничтожение семьи! Даже самые крайние радикалы возмущаются этим гнусным намерением коммунистов.
<…>
Или вы упрекаете нас в том, что мы хотим прекратить эксплуатацию детей их родителями? Мы сознаемся в этом преступлении.
<…>
Но вы утверждаете, что, заменяя домашнее воспитание общественным, мы хотим уничтожить самые дорогие для человека отношения.
<…>
Но вы, коммунисты, хотите ввести общность жен, – кричит нам хором вся буржуазия.
Буржуа смотрит на свою жену как на простое орудие производства. Он слышит, что орудия производства предполагается предоставить в общее пользование, и, конечно, не может отрешиться от мысли, что и женщин постигнет та же участь.
<…>
Буржуазный брак является в действительности общностью жен. Коммунистам можно было бы сделать упрек разве лишь в том, будто они хотят ввести вместо лицемерно-прикрытой общности жен официальную, открытую.
———————————————-
Нагадаю, що прочитані вами тези взяті з “Маніфесту комуністів”, написаному в 1848 році. А ті, що нижче – з сучасної російської програми “Дєтство-2030”, презентованій у 2010 році.
• дети растут в воспитательных сообществах
• упразднение традиционной семьи с заменой многообразием форм семейной жизни.
———————————————–
З переписки Лєніна з Троцьким за 1911 рік:
Троцький: «Несомненно, сексуальное угнетение есть главное средство порабощения человека. Пока существует такое угнетение, не может быть и речи о настоящей свободе. Семья, как буржуазный институт, полностью себя изжила. Надо подробнее говорить об этом рабочим…»
Лєнін: «…И не только семья. Все запреты, касающиеся сексуальности, должны быть сняты… Нам есть чему поучиться у суфражисток: даже запрет на однополую любовь должен быть снят».
Після революції більшовики вельми плідно контактували з буржуазним вченим Магнусом Гіршфельдом, який на хвилі веймарського марксизму заснував в Берліні інститут сексології, де проповідував гомосексуальність як норму. Більшовики навіть запрошували його читати лекції у 1926 році в Москву і Ленінград.
Олександра Коллонтай, як і всі марксисти тієї пори, вважала традиційну сім’ю оплотом буржуазного суспільства (оскільки та спрямована на накопичення капіталу і передачу його в спадщину). Тому мала дві неуйомні страсті: перша – фемінізм в чисто марксистському його варіанті, і друга – мужики як біологічний вид.
У Коллонтай є фраза, яка вельми образно характеризує марксистську післяреволюційну сексуальну “свободу”:
«Такой пестроты брачных отношений еще не знавала история: неразрывный брак с устойчивой семьей и рядом преходящая свободная связь, тайный адюльтер в браке и открытое сожительство девушки с ее возлюбленным, брак парный, брак втроем и даже сложная форма брака вчетвером».
Я думаю, що зараз вже для таких “сімей” придумали відповідний гендер, і це все отримає своє пристойне місце в табелі про трансгендерні різноманітності. Як там у них – “Різні – але рівні!..”
То я про що: так званий трансгендер на Олімпіаді – це не випадковість, не експерименті і не чиєсь божевілля – це і є той самий “привид комунізму…”
Так що далі – гарантовано буде.
П.С. В моєму дитинстві не було книжок про дружбу двох принцес чи принців – такої специфічної “дружби”, яка би закінчувалася весіллям двох принцес. Всі дитячі казки, які проходили через мою свідомість – а це були казки різних народів – відображали людські відносини виключно в контексті природного дуалізму чоловіків і жінок. Принц шукав принцесу, а принцеса чекала на свого принца.
Але дегенерати сказали, що так не має бути – і взялися спотворювати цей світ. Зокрема – вони спотворюють казковий світ дітей. І так виходить, що чистоту дитячого світу нікому захистити.
Макс Нордау у своїй книзі “Виродження” описує різні стадії моральної деградації. Зокрема – отаке безвольне примирення з моральним потворством. Так що подібне мовчання – це також форма деградації етичних і вольових кондицій, і це треба чітко усвідомити. Просто вона прийняла відсторонено-інтелігентний характер і тому свідомість типово-безвольного інтелігента ніяк не хоче сприймати це на свій рахунок. Адже це так зручно і затишно – почувати себе понад усім цим деградуючим світом. Але рано чи пізно таки прийдеться приземлитися, щоби почитати перед сном дитині (онуку?..) казочку про двох принцес…