У 2019 році я писала про кампанію за проведення обов’язкових уроків “сексуальної освіти”: Фонд Олени Пінчук, сайт Нової української школи, ліберальні мас-медіа (зокрема, активна пропаганда на 1+1), підтримка Міністерства охорони здоров’я України, звернення Уляни Супрун, – усе закликало до негайного “сексуального просвітництва” українських дітей та підлітків. Були проведені табори Sex-Education, де не фахівці (не освітяни, не педагоги, не психологи), а так звані “секс-інструктори” розповідали підліткам про будову статевих органів та як ними користуватися. На природі, в наметах, біля вогнища дітям обіцяли “незабутні враження” від розмов про те, про що не говорять із батьками чи вчителями.

У 2026 році Фонд Олени Пінчук продовжив свою “просвітницьку” кампанію – знайомство дітей із сексом. Цього разу в стінах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (м. Київ) (іспанський сором) відбувся запис медіашоу  “Перший раз”. Проєкт розроблено Фондом Олени Пінчук за підтримки бренду Aspinal of London. Шоуранером виступив режисер Юрій Двіжон. У розважально-інформаційному форматі підліткам та молоді розповідали про: інтимний досвід підлітків, біологічні та фізіологічні зміни під час дозрівання, використання контрацепції, розуміння згоди, профілактику ЗПСШ, психологічні кордони та сприйняття власного тіла.

Чи цього разу лекції викладали освітяни, педагоги, психологи, сексологи, фахівці статевого виховання, яких тепер маємо значну кількість? Звичайно, що ні! Ведучі медіашоу: Назар Туманік (TUMAZAR) — блогер і викладач, а також ігрова лялька-puppet Ніко (створена британською студією Talk to the Hand Puppets, озвучена Анною Лев). Запрошені гості: у випусках беруть участь українські публічні діячі, блогери та артист(ки) (зокрема Олександр “Терен” Будько, MÉLOVIN, Lida Lee). Отакі видатні люди й лялька розповідають дітям про секс, порнографію, контрацептиви тощо.

І жодного слова про: сім’ю, народження дітей, відповідальне батьківство/материнство, розбудову відповідальних міжстатевих стосунків. Очевидно тому, що це заважає сексуальному задоволенню дітей (на думку приходить стаття 156 Кримінального кодексу України про сексуальне розбещення неповнолітніх). На жаль, автори проєкту навряд чи будуть притягнуті до відповідальності, оскільки в подібних “сексуальних уроках” використовуються відомі методи “педагогіки багатоманітності“, що застосовується в країнах ЄС, США, в Канаді. Сенсибілізація – підвищення рівня сексуальної чутливості під впливом різних зовнішніх подразників. Емпауермент – мотивація до сексуальної дії, з використанням сучасних інформаційних технологій. “Унеоднозначнення” – надання багатозначності міжстатевим стосункам, з метою релятивізації їх ціннісного фундаменту. Збентеження – використання субверсивних понять для руйнування сталих світоглядних позицій. Переоцінка позиції, якій відведено невигідне місце, коли надаються позитивні характеристики сексуальному розбещенню, а негативні – сексуальній стриманості.

Але гірше за все – це виховання в української молоді “контрацептивної ментальності”.

Поняття “контрацептивна свідомість” або “контрацептивна ментальність” у соціології, філософії та християнській етиці, у ProLife-рухах описують не просто факт використання протизаплідних й проабортивних засобів, а масштабне зрушення у сприйнятті людини, сім’ї, любові та самого життя. Це явище виражається на рівні відокремлення міжстатевих стосунків від продовження роду. Контрацептивна ментальність робить народження дитини суто опціональним проєктом. Інтимні стосунки сприймаються як споживча цінність, де зачаття розглядається як “побічний ефект” або навіть “загроза”, від якої треба захищатися.

Дитина сприймається як “проєкт”, а не дар. За такої ментальності радикально змінюється ставлення до батьківства. Дитина перестає бути безумовним даром, який приймають із довірою. Вона стає “плановим продуктом”, поява якого можлива лише за ідеальних умов, зокрема: повна фінансова стабільність, завершення кар’єри, певний рівень психологічного комфорту батьків тощо. Якщо ці критерії не виконані, потенційне нове життя маркується як “несвоєчасне” або “небажане”.

Контрацептивна ментальність формує ілюзію абсолютного контролю, абсолютної влади над життям і смертю. Людина починає вірити, що може прорахувати та контролювати все. Коли ж контрацепція дає збій (а жоден метод не є ефективним на 100%), виникає глибокий психологічний шок. Оскільки свідомість була налаштована на те, що “вагітність не повинна відбутися”, незапланована дитина часто сприймається як ворожий елемент, що руйнує плани.

Папа Іван Павло II наголосив, що контрацептивна ментальність є прямим містком до легалізації та виправдання абортів. Якщо людина звикає, що вона сама вирішує, коли життю бути, а коли ні (через контрацепцію), то в разі неефективності контрацептива вона застосовує “наступний рівень контролю” — штучне переривання вагітності. Аборт у такому випадку стає “контрацепцією заднім числом”.

“Контрацептивна ментальність” призводить до зниження моральних стандартів та зростання подружніх зрад. Оскільки перекладає відповідальність за серйозність міжстатевих стосунків на контрацептив.

Це також втрата поваги до жінки, коли чоловік бачить у ній лише інструмент для задоволення, не зважаючи на її фізичну й емоційну рівновагу.

До того ж, це державний диктакт, коли уряди нав’язувати контрацептивні методи своїм громадянам заради демографічного регулювання. Як то відбувається у тоталітарних країнах.

У документах Католицької Церкви термін “контрацептивна ментальність” (contraceptive mentality) посідає фундаментальне місце в ученні про мораль, шлюб, сім’ю та захист людського життя від самого зачаття. Поняття вперше сформулював і офіційно ввів у широкий обіг Папа Іван Павло II, хоча ідеологічний підніжок для цього заклав іще його попередник Павло VI.

В Енцикліці Evangelium Vitae (“Євангеліє життя”, 1995 р.) Іван Павло II офіційно аналізує та засуджує “контрацептивну ментальність”:

13. Аби полегшити поширення абортів, вкладено і ще вкладаються великі кошти у виробництво фармацевтичних засобів, завдяки яким плід у лоні матері вбивається в такий спосіб, щоб допомога лікаря не була конечною. Видається, що чи не єдиною метою наукових дослідів у цій царині є отримування засобів, які були б щораз простіші у застосуванні й щораз дієвіше нищили життя, і заразом дозволяли би переривати вагітність без жодного суспільного контролю і відповідальності.

Часто стверджується, що контрацепція, якщо вона безпечна і доступна для всіх, є найдієвішим засобом проти переривання вагітності. Католицькій церкві закидають, що вона, вперто обстоюючи свою доктрину про моральну негідність контрацепції, сприяє поширенню абортів. Така аргументація насправді виявляється необґрунтованою. Можливо, багато хто і вдається до контрацепції, аби пізніше не наражатися на спокусу аборту. Одначе антивартості, властиві “контрацептивній ментальності” (яка є чимось цілком одмінним від відповідального батьківства і материнства, що переживаються в шануванні повної правди подружнього акту), роблять саме цю спокусу ще сильнішою, коли доходить до зачаття “небажаного” життя. Власне, проаборційна культура набула найбільшого поширення саме в тих прошарках, де заперечують учення Церкви про контрацепцію. Безсумнівно, контрацепція і переривання вагітності з погляду моралі є двома принципово різними видами зла: один суперечить повній правді статевого акту як правильного вияву любові між чоловіком і жінкою, інший знищує життя людської істоти; перший суперечить цноті подружньої чистоти, другий є суперечним із цнотою справедливості і безпосередньо ламає Божу заповідь “не вбивай”.

Попри різну природу й моральну вагу, дуже часто ці два види зла виявляються в тісному зв’язку, наче плоди однієї рослини. Звісно, не бракує випадків, коли людина вдається до контрацепції або навіть до аборту під тиском особистих труднощів існування, які, втім, нікого не звільняють від обов’язку повного дотримання Божого закону. В дуже багатьох випадках коріння цих учинків міститься в гедоністичному й безвідповідальному ставленні до статевого життя і спирається на егоїстичну свободу, яка бачить у продовженні роду перешкоди для повного розвитку особистості людини. Отже, життя, що може початися від співжиття чоловіка і жінки, стає ворогом, якого потрібно безумовно уникати, а переривання вагітності – це єдина можливість в разі неуспіху контрацепції.

На жаль, тісний ментальний зв’язок практики контрацепції з перериванням вагітності робиться щораз очевиднішим, вельми тривожним доказом того є виробництво легкодоступних засобів контрацепції, – хімічних ліків, внутрішньо маткових спіраль і вакцин, – які насправді ведуть до переривання вагітності на найраніших стадіях розвитку людської істоти.

В Енцикліці Humanae Vitae (“Людське життя”, 1968 р.) Павло VI хоча сам термін “контрацептивна ментальність” не вживає, але закладає фундамент для цього поняття. Папа пророче попередив світ про наслідки поширення штучної контрацепції:

Серйозні наслідки методів штучного реґулювання народжень

17. Тямущі люди можуть ще краще переконатися в правдивості Церковного вчення, коли вони звернуть увагу на наслідки методів штучного реґулювання народжень. Передовсім слід подумати, як при такому способі дій може відкритися широкий і легкий шлях з одного боку до подружньої невірності, з іншого – до загального послаблення моральної дисципліни.

Не потрібно багато досвіду, щоби знати, наскільки слабкою є людина, та щоби збагнути, що людина – особливо молода, яка є так вразливою по відношенню до своїх інстинктів – потребує спонукуючої допомоги, щоби дотримати морального закону, і що було би безвідповідально полегшувати їй недотримання цього закону. Так само слід висловити тривогу: чоловіки, котрі призвичаїлися до протизаплідних засобів, могли би втратити пошану до жінки і, не зважаючи на її тілесне благо і душевну рівновагу, понизити її до простого знаряддя задоволення своєї похоті, не вважаючи її більше партнеркою, якій слід виявляти [належну] повагу і любов.

Врешті, слід дуже замислитись і над тим, яку небезпечну владу отримали би у цей спосіб ті державні oргани, які ставлять себе поза межі моральних норм. Хто би міг заборонити урядам держав використовувати для подолання проблем їхніх націй засоби, запевнені пoдругам як дозволене вирішення їхніх сімейних проблем? Хто міг би перешкодити урядам сприяти [поширенню] протизаплідних засобів, які видаються їм найдієвішими, навіть назагал приписувати їхнє застосування там, де їм це видається потрібним? Таким чином могло би статися, що для того, аби уникнути труднощів особистого, сімейного чи соціального характеру, які виникають з дотримування Божого закону, могли би надати державним oрганам право втручатися в цілком особисті та інтимні завдання подружжя.

Якщо ми не хочемо полишити служіння у передаванні життя людській сваволі, то мусимо визнати недоторканні межі для влади людини над власним тілом та його природними функціями, котрих не мають права порушувати ні приватні особи, ні суспільні авторитети. Ці межі визначаються виключно з пошани, яка належиться людському тілу у його цілості та природних функціях: зокрема відповідно до вищенаведених засад та до вірно зрозумілого т.зв. принципу цілісності, як це пояснив Наш попередник Пій XII.

Катехизм Католицької Церкви у розділах, присвячених шостій заповіді (“Не чинитимеш перелюбу”) та подружній любові, засуджує будь-які дії, що мають на меті зробити зачаття неможливим (ККЦ 2370):

2370    Періодична стриманість, методи регулювання народжуваності, сперті на спостереженні за собою і використанні періодів неплідності (Павло VI, Енц. « Humanae vitae », 16), відповідають об’єктивним критеріям моральності. Ці заходи шанують тіло чоловіка й дружини, сприяють ніжності між ними і вихованню правдивої свободи. І навпаки, по суті поганою вважається «будь-яка дія, яка, чи то в передбаченні подружнього акту, чи то під час нього, чи під час розвитку його природних наслідків, ставить собі за мету або є шляхом зробити народження неможливим» (Павло VI, Енц. «Нитапае Vііае», 14:

«Природному значенню подружнього акту, яке виражає цілковите взаємовіддання подругІв, контрацепція протиставляє об’єктивно протилежне значення, в якому не йдеться про цілковите віддання себе іншому. Звідси походять не лише конкретна й активна відмова від особистої відповідальності за життя, а й фальшування внутрішньої правди подружньої любові, яка покликана бути цілковитим даром для особи. Ця антропологічна і моральна розбіжність між контрацепцією і використовуванням ритмів неплідності відображає дві непримиренні між собою концепції особи і людських сексуальних стосунків» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 32.).

Церква підкреслює, що контрацепція спотворює мову тіла: замість повного взаємного дарування себе, подружжя символічно каже одне одному: “Я приймаю тебе, але без твоєї плідності”. Це є виявом контрацептивної ментальності, коли тіло сприймається як об’єкт маніпуляцій.

Українська Греко-Католицька Церква у Катехизмі “Христос — наша Пасха” досконало розкриває сутність контрацептивної ментальності:

885   Контрацепцією називаємо навмисні дії, якими людина руйнує плідність дітородної сфери і унеможливлює зачаття нового людського життя. Контрацептивні дії впливають на всю людську особу, обмежуючи її здатність приймати дар нового життя. Наслідками таких вчинків можуть бути не лише фізіологічна, а й духовна, моральна та психологічна нездатність подружжя до народження дітей, формування контрацептивної ментальності.

886   Жодні медичні контрацептивні засоби цілковито не запобігають зачаттю. У сім’ях, де подружжя фізіологічно плідне, однак через контрацепцію нездатне прийняти нове життя, зачинатимуться «небажані діти», наставатиме «небажана вагітність», що призводитиме до народження «небажаних дітей» або навіть до аборту. Тому остаточно контрацептивна ментальність веде до ментальності абортивної. Контрацепція, замість зменшувати – згідно з аргументами прихильників – кількість абортів, лише стимулює невпорядковане статеве життя й, навпаки, веде до зростання кількості абортів.

887   Контрацепція часто є ознакою вже існуючої кризи сімейних стосунків і руйнує єдність християнського подружжя. Здебільшого рішення вживати протизаплідні засоби пов’язане зі страхом перед вагітністю і відмовою від плідності. Якщо догляд за дитиною тяжіє лише на одному з подругів, то спротив заплідненню є зазвичай своєрідним «протестом» проти такої самотності в подружжі. Контрацептивні вчинки є моральним злом, бо перекреслюють подружнє покликання до батьківства та материнства.

888   Контрацепція не лише перешкоджає злиттю чоловічої та жіночої статевих клітин, а й руйнує здатність подругів співдіяти з Творцем у прийнятті та приведенні на світ нового життя. Таке подружжя відкидає Божий задум щодо себе, зводить сімейне життя лише до «приватної справи», нехтуючи тим, що тільки Бог є Господь початку й кінця людського життя.

889   Застосування контрацепції спотворює природний зміст статевого акту, руйнує не лише дітородну, а й єднальну його сутність. Контрацепція веде до безвідповідального співжиття, метою якого є пошук власного задоволення. Це завдає великої шкоди справжній основі подружнього співжиття – жертовній любові, у якій подруги віддають і приймають одне одного в усій повноті, зокрема, власну плідність.

890  Гормональні контрацептивні засоби мають подвійну дію: контрацептивну та абортивну, а тому є аморальними. Ці засоби унеможливлюють нормальні фізіологічні процеси в організмі жінки і спричиняють її неплідність. Попри те, ці засоби не завжди запобігають зачаттю дитини. Відтак наступна дія гормональної контрацепції скерована на недопущення подальшого розвитку дитини в материнському лоні і заподіяння їй смерті на ранній стадії розвитку. Тому Церква, дбаючи про життя кожної особи з моменту зачаття, виступає проти застосування контрацептивних засобів. Єдиним винятком може бути застосування гормональних препаратів, які можуть мати контрацептивну дію, з лікувальною метою і лише на певний термін, приписаний лікарем.

891 Митрополит Андрей так викриває особливе зло контрацепції: «Подібними до убивства дітей, хоч і цілком іншого роду гріхами, є вчинки, якими батьки обмежують число потомства. Ті випадки не є очевидно гріхами вбивства, але трудно не уважати їх тяжкою кривдою, …тому що хоча й не відібрано життя, але до життя не допущено! Народ, у якого жінки не хочуть піддатися […] обов’язкам материнства, у якому мужчини шукають сексуального вдоволення без огляду на обов’язки і тягарі родинного життя, без огляду на ціль подружжя, – той нарід засуджений на загладу [1]». [1] Митрополит Андрей, Не убий (21.11.1942 р. Б.).

Доктор Кеннет Д. Вайтхед визначає “контрацептивний імператив” провідним у сучасному світогляді дорослих, який насаджується також і у статевому вихованні дітей:

Типові сучасні програми зовсім не розроблені для того, щоб застерігати дітей від вседозволеного та шкідливого сексуального досвіду. Швидше, їхня справжня мета — зруйнувати традиційну мораль та сексуальні “заборони” на користь фактичного заохочення до сексуального досвіду, але “безпечного сексу” за допомогою використання сучасних профілактичних та контрацептивних засобів.

Таким є сучасне “сексуальне просвітництво” від Фонду Олени Пінчук (йдеться про проєкт “Перший раз”) та інших грантових громадських організацій (про які багато писалося раніше). Мета – поширення контрацептивних засобів серед молоді для збагачення медико-фармацевтичної індустрії.

Задумаймося: яке покоління українців ми виховуємо?

Абсолютно погоджуюся з Кеннетом Д. Вайтхедом, який писав: “Наскільки гірше має стати, перш ніж деякі люди нарешті почнуть помічати, що це погано? Вся проблема стосується як контрацепції, так і релігійної свободи, і нам потрібно набратися сміливості, щоб прямо це сказати. Настав час, щоб імператив контрацепції був затаврований як серйозна загроза для будь-якого цивілізованого та морального суспільства, яким він, очевидно, є”.

Олеся Горгота, кандидат філософських наук