Щаслива дружина й багатодітна мама: Я не стану феміністкою

Я – феміністка.

Точніше, могла би нею бути, якби мене не нудило від самого цього слова. Воно неначе матюк, ототожнюється з агресивними озлобленими бабицями, які мають довжелеееезний перелік претензій до чоловіків і яскраві жінконенависницькі ідеї.

Тож, розберемося із поняттями. Фемінізм – це рух, ідеологія, чи світоглядна система, що служить боротьбі за жіночі права. Це Про жінок і Для жінок. Якщо людина є активістом руху, то вона зветься феміністкою, якщо ж не активіст, але розділяє погляди, то це профеміністка. Виходячи з того, що я не активістка рухів, але маю погляди, які вписуються в саму ідею, я є профеміністкою.

Отже так, я є жінка, яка любить бути жінкою, яка шанує жінок, цінує свої права і свободу, цінує свою рівність з чоловіками, реалізовує свою жіночу природу як не на на усі сто, то на вісімдесят відсотків точно, цілком усвідомлено і не без задоволення. Я з вдячністю ставлюсь до жінок, які ставили перед собою благородну мету свободи і рівності, і завдяки котрим кухня, діти та церква перестали бути єдиним ареалом буття жінки. Я тішусь з можливостей, які має сучасна жінка, і нізащо від них не відмовлюсь.

А ще, вважаю материнство цінним та унікальним даром. Як на мене, народитися жінкою і не скористатися цим даром – це все одно, що мати крутий девайс із шикарним функціоналом і не використати одну із ключових інсталяцій бо… хтось сказав, що це не круто, чи що це вигадали вороги, чи ще якусь маячню у стилі антифеміністок.

До речі, про них. Якось фейсбук підкинув мені запрошення в одну «феміністичну» групу. Прочитавши опис спільноти, я подумала, що це жарт, стьоб, гротескний тролінг. Ну не може це все бути насправді. Не може бути так крепко насрано у головах. Але, погортавши дописи, зрозуміла, що може. Покривджені життям дівчатка (щиро переконана, що то не про дорослих жінок, а саме про юнацький максималізм) декларують бездітність, як найвищий прояв свободи для жінки. Пишуть про шкоду материнства для здоров’я, про те, що це все “проіскі патріархату” (ага, природа у змові з мужиками підступно інсталювала у наше тіло матку), що жінка не інкубатор, що сім’я – це маячня і щастя не у рожевих п’яточках, які власне є ні чим іншим, як словесним кліше, яке заманює довірливих романтичних незрілих дівчат у пастку патріархального монстра, аби перетворити на прислугу, наложницю та інкубатор. Не романтизувати материнство, кажуть вони, не вестись на байки про жіноче щастя і сімейне гніздечко. Усе це омана, яка застилає жінці світ і закриває перед нею усі-усенькі перспективи. З логіки цих псевдо феміністок, шлюб і сім’я – це те, що потрібно чоловікам (тут можна сміятись). Це типу те, про що вони мріють і чого хочуть із самого пубертату. А порядній вільній жінці того хотіти не властиво. Тому, хитрий мужик затягує вільну птаху у шлюб обманом, плетучи інтриги, вигадуючи легенди про любов (якої звісно ж не існує, бо ж як можна любити мужика, це ж ващє фу), і створюючи міфи про щасливе материнство (любов до дітей – це теж фу, вона, на думку антифеміністок, теж є вигадкою).

Тож, вертаючись до речей і їхніх справжніх імен: якщо фемінізм – це світоглядна позиція, яка на боці жінки, а жінка – це людська істота, яка має дивовижний дар створення нових людей, то заперечуючи цей дар, нівелюючи його, відкидаючи, наче якийсь немодний рудимент, автори ідеї заявляють про себе як про антифеміністок, оскільки уся декларована ними маячня йде у розріз з жіночою природою і ніяк не бореться за жіночі права. Це лише булькання гівна у головах покривджених жінок, які мають претензії до чоловіків. Бо позиція «всі мужики козли» – це не фемінізм.

Фемінізм – це не ненависть до чоловічої статі, а любов до жіночої.

Ті, хто продукують гівномеседжі про страшний і жорстокий патріархат та скніючих у його тенетах жіночок, позбавлених священного права на аборт, не є феміністками, бо не пропонують жінці нічого. Вони не вказують шлях до щастя. Вони лиш заламують руки, стогнучи про всесвітню змову чоловіків і тотальну несправедливість. І якщо ви живете своє життя, вважаєте себе щасливою жінкою, дружиною і мамою, і ніколи не стикалися з жахами патріархального пригнічення… тоді ми йдемо до вас! Ми відкриємо вам очі на той безкінечний кошмар, у якому ви насправді існуєте. Ми покажемо вам, що несправедливість є, вона скрізь. Вона отут, і тут, і там. Вас кривдять! Прокиньтеся! І… починайте вже нарешті почуватися нещасними, ну!

Це сатанізм у чистому прояві. Замішаний на комуняцьких догмах.

«Жінка – теж людина! Дайте їй штани, відправте на роботу, платіть файні гроші і дайте покерувати!»

Виходить, кінцевим продуктом цього світогляду є така собі комсомолка-чоловікиня, горда представниця пролетаріату, найвища мета котрої – Праця. Вона з ревно розставленими у боки ліктями торує собі шлях у світле майбутнє, міряючись чоловічими статевими органами з ненависними чоловіками, будує кар’єру, доводить усьому світові і собі самій, що вона справжній мужик і може не розмінюватися на такі несуттєві дрібниці, як то кохання та материнство.

Усе це вона робитиме звісно з натугою, образою, і злобою. Бо ж кругом врагі, тобто чоловіки, які просто таки заточені на те, аби відібрати у жінки геть усе, та кинути у якесь там гніздечко з рожевими п’яточками, щоб народжувала, варила борщ і мовчала деградуючи.

Ні, не кожна жінка мусить ставати мамою, чи дружиною. Є й інші сенси буття і велика радість у тім, що усі вони нам цілком доступні та відкриті. Тут давно уже немає за що боротися.

Фемінізм взагалі уже не має більше За що боротись. Тож псевдофеміністки борються Проти. Це кумедний (а часом і не дуже) наступ на чужі права, що намагається прилипнути як не до беелему, то до інших негарних абревіатур. За компанію. Боротьба проти стереотипів (читай – проти інакшої думки), проти чоловіків, проти заборони ходити топлес, проти моральних норм. Псевдофеміністки виборюють собі право на менструацію, на годування грудьми, на право не голити ноги. Ну, чим би дитя не тішилось…

Сучасний фемінізм, як такий, котрий втратив потребу у боротьбі, мусить стати тим, що пропонуватиме жінці Щастя. Не натужну стражденницьку боротьбу з вітряними млинами, а щастя і благополуччя. І варіанти його досягнення. Ті, хто називає себе феміністками, мали би боротися за існування кімнат матері і дитини на кожному вокзалі і в кожному парку, вони мали би організовувати заняття із самооборони, відкривати притулки для жінок, що потрапили у скрутні життєві обставини, словом, робити Для жінок і Про жінок. Але вони освоюють гранти, щоб просувати фемінітиви. Або пишуть у мережах сатанинську людиноненависницьку єресь про «всьо пропало» «мужикі козли» і здійснюють наступ на здоровий союз між чоловіком та жікою.

Я не стану феміністкою. Мені вже пізно, бо я заміжня і маю дітей. Та коли б раптом стала, то змінила б вектор цього руху у бік конструктиву. Щоб боротися За і Для. Наприклад, за новий предмет у школі, де дівчаток (і хлопчиків) навчатимуть бути щасливими. Міркувати про свої мрії і потреби, відокремлювати їх від чужих. Розпізнавати свої психологічні травми і те, як вони впливають на особисте життя (щоб не ставали псевдофеміністками і не несли у світ своє лайно під політичними гаслами). Обирати партнера для гармонійних стосунків. Впізнавати маніпуляторів, нарцисів, праобрази власних батьків, уникати деструктивних стосунків і вміти казати «Ні».

Ще я За те, щоб доповнити уроки фізкультури вивченням навиків самооборони, щоб діти, які вже вміють розпізнавати засранців, вміли також дати їм по зубах.

І ні, я б не боролась з чиїмись упередженнями чи фобіями. Це взагалі, утопічна і абсурдна ідея – боротися з інакодумством. Це новомодне намагання влізти кожному у голову і наводити там все на свій лад, крепко смердить цензурою і тоталітаризмом. Лишити людям їхні думки і їхню позицію – це і є демократія. Але робити щось гарне для того, аби ці думки мінялися – це про любов.

Я хочу, що фемінізм був про любов.

Джерело: особиста сторінка Єва Єндрик