У сучасному світі все більше і більше впроваджується слово «ґендер» замість терміну «стать».  Якщо стать людини є біологічно, і зокрема генетично, зумовленим  поділом на чоловіків та жінок, то ґендер лише  відображає певну соціальну норму, до якої суспільство пристосовуємося в силу нормативного  (соціального заохочення, соціальних вимог тощо) та інформаційного тиску (соціального конструювання, створення інформаційних образів тощо, що допомагає визначити або сформувати образ реальності)». І на відміну від статі ґендер має не лише бінарні  прояви, але й небінарні. Під бінарним ґендером розуміють соціальну презентацію жіночої та чоловічої статі. Небінарний  ґендер  – це весь спектр відхилень щодо уявлень людини про себе. Ця складова ґендеру є виключно психологічним конструктом соціальної презентації «образу Я» в  умовах порушення самоідентичності [1].

Термін «ґендерна дисфорія» активно почав використовуватися в практиці лише в 21 сторіччі, поступово посунувши використовувані раніше терміни – «розлади статевої ідентичності» (F 64 в МКХ-10 ) [2], де ґендерна дисфорія входила до категорії  «інші види розладів статевої ідентичності» (F64.8 ) і більш відома під назвою «розлади ґендерної ідентичності».

Прийнято вважати, що статева ідентичність відображає характер зарахування особою себе до певної біологічної статі, натомість ґендерна ідентичність презентує психологічну/соціальну стать. Останнім часом чинник статевої ідентичності по-суті повністю витісняється із науково простору, поступаючись місцем ґендерній ідентичності. Тобто спостерігається тенденція до знецінення біологічного чинника і, по-суті, заміни біологічної основи людини – психологічною.

У більш ранніх класифікаціях хвороб, розлади статевої ідентичності оцінювалися з позиції норма/патологія. Де під нормою розглядали взірець того, що притаманне більшості, а все що було об’єктивним відхилення від норми називалося патологією.

Натомість останні роки відбулося розмивання критерія норми і запровадження в якості оціночного судження не об’єктивне відхилення, а психологічний дискомфорт особи, яка має ті чи інші відхилення.

Тож від МКХ 10 розлади ґендерної ідентичної почали оцінюватися виключно з позиції дискомфорту особистості [2]. А ґендерна дисфорія (в МКХ-11 HA60, HA61) визначається в якості дистресу, який переживає особа в наслідок невідповідності між її ґендерною ідентичністю (і зокрема, її особистим відчуттям власної статі ) та її статтю, отриманою при народженні [3]. Крім того у зв’язку з підміною біологічного чинника на соціально-психологічний, в більшості випадків мова йде вже не про диференціацію зі статтю, а про диференціацією з ґендером, який, як вже зазначалося, має бінарну (соціальну презентацію жіночої та чоловічої статі) та небінарну основу (весь спектр відхилень у презентативності  того, ким людина себе відчуває).

Цікавим є той факт, що в сучасних умовах клінічним випадком буде не сам факт сприймання людиною себе в якості коханця неживого предмету або об’єкту природи, чи різновиду тварин, чи особою невідповідного віку чи статі, а чинник  дискомфорту дистресу, який переживає особа перебуваючи у неприродному для неї образі. Тобто, якщо наприклад трансґендер відчуває неспокій стосовно своїх бажань і потягів і хотів би відновити свою природну ідентичність, то він буде розглядатися багатьма сучасними фахівцями і спільнотами в якості особи з гендерною дисфорією. І допоміжна робота буде спрямована не на відновлення природної ідентичної людини, яку вона прагне, а на прийняття особою ґендерної ідентичності, якою вона презентувала себе останнім часом.

І саме у Міжнародній класифікації  хвороб одинадцятого перегляду (МКХ-11) весь блок F64 «розлади статевої ідентичності» з МКХ-10  перемінено на новий діагноз «ґендерна дисфорія» (як дитячі так і дорослі підтипи).   При цьому відбулося зміна у визначенні «розладів особистості та поведінки у зрілому віці» та перенесення «розладів статевої ідентичності» у категорію «станів, що належать до сексуального здоров’я», що дає підстави вважати ці розлади різноманіттям сексуального здоров’я [5]. Поки що в клінічній практиці розглядають лише той спектр ґендерної дисфорії, який відповідає проявам невідповідності в структурі людського єства. Натомість в соціумі ґендерна дисфорія вже давно вийшла за межі людської особистості і проявляється в якості цілої низки відхилень на кшталт екогендеру, людинсобака, котолюдина тощо.

Проте, Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги [4], запроваджений в 2016 році в Україні розглядає ґендерну дисфорію переважно в контексті трансгендерності (Наказ № 1041 від 05.10.2016 «Про встановлення медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та затвердження форми первинної облікової документації й інструкції щодо її заповнення»). Зазначений протокол дозволяє з часом на «замовлення суспільства» бути уніфікованим для більш широкого спектру ґендерних девіацій. Відповідно до цього протоколу, його головною метою є надання медичної допомоги та «зменшення дистресу у пацієнтів» з ґендерною дисфорією.

При цьому визначається, що «Психотерапевтична допомога надається лікарем-психотерапевтом і спрямовується на допомогу в усвідомленні ґендерних проблем особи, пошук варіантів полегшення ґендерної дисфорії, соціальну адаптацію в обраній  ґендерній ролі» [4]. Тобто  основною метою запропонованої  психотерапії виступає не допомога у відновленні природної ідентичності особистості, а «полегшення процесу соціалізації пацієнта» в новій ролі.

Чи є подібний підхід науково-обґрунтованим? Звісно що ні. Проте він відповідає політичним та соціальним запитам суспільства, яке тривалий час перебуває під впливом певного ЛГБТ-лобі. Вже понад сто років йде розхитування світової людської спільноти, запроваджуються гасла «свободи знедоленим» , проте механізми впливу на суспільство залишаються незмінними з часів більшовизму і мають назву марксистська/неомерксистська ідеологія. Розгортання цієї ідеології відбувається за класичною схемою:

1. Виокремлення певної категорії населення
2. Визначення цієї категорії в якості скривджених та пригноблених
3. Оголошення боротьби за права цієї категорії
4. Надання цій категорії відчуття безмежної свободи та унікальності
5. Активізація моделі ми/вони (що характерно для деструктивних культів)
6. Протиставлення цінностей цільової аудиторії базовим цінностям попередніх поколінь
7. Стирання у цільової аудиторії критичного мислення
8. Визначення всіх не згодних з ідеологією – ворогами
9. Переслідування незгодних з ідеологічними постулатами аж до їх знищення
10. Під міфом «повної свободи» та демократії створення тоталітарного суспільства.

Саме за перерахованими параметрами відбулося вже майже повне впровадження у суспільство прихильності і навіть мейнстріму різних розладів сексуальної та ґендерної ідентичності, де незначна когорта проводу цих осіб прагне запровадження панівної ідеології.   Тож проблеми  розладу ідентифікації статі, розладів сексуальної чи ґендерної ідентичності насправді вже давно вийшли за межі клінічної практики і набули статусу соціальної презентативності [6]. При цьому ключовим поняття стала вже не «норма», а «дистрес». І оцінка необхідності надання допомоги обумовлена не відхиленням від норми, а відхиленням від емоційного комфорту. Тобто стрижень проблеми розладів ідентифікації особистості у сегменті статі/ґендеру на соціально-політичний запит був зміщений з норми на дистрес. Відповідно кожен, хто посилює дистрес, вказуючи на невідповідність природно-біологічній нормі розглядається в сучасній суспільній парадигмі  в якості агресора. Тож будь-який психотерапевт чи священик, які опираються на поняття норми і біблійну парадигму світу все частіше зазнають переслідування.

Суспільство все більш лояльнішим стає до маніпуляцій (і не тільки з поняттями «стать», «ґендер», «сексуальність», але й з більш широкого спектру медичного, соціального, психологічного і навіть духовного прояву життєдіяльності людини та суспільства в цілому), що відповідно призводить до послаблення критичного мислення у населення. Зниження критичного мислення у громадян будь-якої країни дозволяє приходити до влади тоталітарним режимам. І як би не проявлялася тоталітарна ідеологія чи через гендерну ідеологію чи ідеологію рашизму, механізми тоталітарності запроваджуються за одними і тими самими принципами, відмінними можуть бути лише засоби досягнення цілі.

Література:

1. Гридковець Л. Психологічні маніпуляції з питань статевої ідентичності у сфері психічного здоров’я. Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences, VI(30), I.: 184, 2018. С.76-79
2. Міжнародна статистична класифікація хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям. Одинадцятий перегляд (МКХ-11). URL: https://icd.who.int/browse/2024-01/mms/en
3. МКБ 10 − Международна класифікація хвороб 10-го перегляду. URL : http:// https://mkb-10.com/index.php?pid=4327
4. Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги «гендерна дисфорія». URL: https://www.insight-ukraine.org/wp-content/uploads/2021/11/clinic_protokol.pdf
5. Geoffrey M. Reed, Jack Drescher, Richard B. Krueger, Elham Atalla, Susan D. Cochran. Disorders related to sexuality and gender identity in the ICD-11: revising the ICD-10 classification based on current scientific evidence, best clinical practices, and human rights considerations(англ.) // World Psychiatry.  2016.  Vol. 15, iss. 3.  P. 205–221
6. Hrydkovets L. The use of psychological manipulation technologies to promote laws in favor of LGBT. Science and education a new dimension: Pedagogy and Psychology. IУ (38), Issua 77, 2016. Р. 79−86.

Гридковець_Гендерна дисфорія презентація

Гридковець Людмила Михайлівна, к.психол.н., Голова Української Асоціації Християнської Психології. “Гендерна дисфорія: клінічний і соціальний аспект” / Науково-практична конференція “Гендерна дисфорія підлітків в Україні: причини поширення та шляхи вирішення”, м. Львів, Патріарший дім, 1 листопада 2024 року.