Гендерна дисфорія у підлітка: приймати чи не приймати

З проблемою гендерної дисфорії у підлітків (порушення статевої ідентичності, гендерної ідентичності) українські психологи ще не стикалися так гостро як сьогодні, в період масової популяризації життя ЛГБТ-руху. То ж, це потребує ґрунтовних психологічних досліджень та коректних суспільних висловлювань, особливо в засобах масової інформації.

Ми несемо відповідальність за виховання нашої молоді. За її психоемоційне, фізіологічне, психологічне та моральне здоров’я.

Батьки мають право володіти повною і науково обґрунтованою інформацією про психосексуальний розвиток своєї дитини, а також знанням про те, як діяти і що говорити в той чи інший його період. Особливо, якщо це стосується психосексуальних розладів у підлітків. Адже підлітковий розвиток відбувається, найперше, під впливом сімейного виховання, а потім – суспільних стереотипів.

Одразу скажу: ЛГБТ-підлітків не існує, немає підлітків-гомосексуалістів. Оскільки сексуальна орієнтація та статева поведінка у період 10-14 років лише формується і закріплюється у період статевої зрілості (16-18 років). То ж, коли підліток говорить «я – гей», не потрібно сприймати це «за чисту монету», не варто поспішати приймати його «таким, яким він є». Тому що підліток у віці 14 років ще не знає остаточно «яким він є», його уявлення про себе ще формуються, є змінними, чуттєвими до впливів оточуючого середовища (сім’я, однолітки, представники протилежної статі, мас-медіа тощо).

У 5(7)-10(12) років закладаються стереотипи статеворольової поведінки. У цей період дитина оволодіває специфічним набором вимог та очікувань, які сім’я та суспільство пред’являє до особистості. Діти починають прагнути гратись з дітьми своєї статі, внаслідок чого відбувається психосексуальна диференціація. Також формуються певні патерни (зразки) поведінки – фемінність чи маскулінність. У цьому віці важливо, щоб дитина бачила приклад здорових відносин між батьками, а також бачила чіткі статеві ролі.

У 10(12)-16(24) років формуються психосексуальні орієнтації, які закладались в попередні роки та продовжують формуватись після 10-12 років, визначаючи вибір об’єкту потягу, особливості реалізації свого сексуального потягу, а також, набір дій, які будуть забезпечувати статеве життя.

Основні структурні і функціональні зміни в головному мозку завершуються до 14 років. Співвідношення ж між сірою речовиною та нейронами набуває свого кінцевого рівня розвитку до 18 років. У зв’язку зі швидким розвитком всіх систем організму у період пубертату виникають труднощі у кровопостачанні мозку та функціонуванні серця, легенів. Для підлітків характерні перепади м’язового і судинного тонусів, що викликають швидку зміну фізичних та емоційних станів. Емоційна нестабільність підсилює статеве збудження. Разом з цим, важливим моментом статевої самосвідомості підлітків стає статева (гендерна) ідентичність.

Для усвідомлення і переживання статевої ідентичності підлітку необхідно мати певні зразки про найбільш привабливі й значущі якості чоловіка і жінки. Також вкрай необхідно розвивати в підлітка позитивне ставлення до своєї та протилежної статі. Що пов’язано з розбудовою дружніх міжстатевих відносин. Якщо цього всього немає, підліток страждає «під гнітом власної статі» і може вкорінитися у гендерній дисфорії, вважаючи себе нездатним «бути чоловіком» чи «бути жінкою».

Слід також підкреслити, що поняття статевої ідентичності в підлітковому періоді розглядається спільно з проблемами родової приналежності й визначення статевих ролей.

Родова ідентичність включає в себе тілесні аспекти уявлень підлітка про себе і свою стать. Вплив батьків та інших дорослих, а також однолітків стає визначальним у привласненні підлітком тілесних параметрів «Я». Статеве дозрівання робить його тіло відверто сексуальним для самого себе і оточуючих та вимагає побудови фізичного образу «Я» згідно норм адекватної статевої поведінки, заданої суспільством і, особливо жорстко — групою однолітків.

Статева роль — це уявлення про себе, як про особу чоловічої чи жіночої статі, в термінах установок і правил поведінки, що проявляються в соціальних ситуаціях. Засвоєння статевої ролі припадає на короткий період між пубертатом і початком дорослості. В перехідному віці соціальний тиск дорослих і групи однолітків вимагає від підлітка прийняти соціально схвалювану статеву роль з усім набором властивих їй поведінкових характеристик. Від своєчасності і повноти процесу опанування статевої ролі через формування психологічних рис маскулінності і фемінінності залежить у підлітків впевненість у собі, цільність переживань, визначеність установок і, зрештою, ефективність спілкування та взаємодії з тими, хто оточує.

У цей період підліток відчуває еротичний потяг до представників як протилежної статі, так і своєї. Здебільшого (99,9%), потяг до своєї статі проходить. Але є окремі випадки (0,1%), коли він закріплюється. Тоді психологи говорять про гендерну дисфорію, або порушення статевої (сексуальної, від англ. sex – «стать») ідентичності. Велику, і найпершу, роль у цьому відіграють батьки.

Як відмічає відомий американський психолог Джозеф Ніколозі, ніхто з батьків, з якими він працював, не бажав впливати на свою дитину так, щоб це могло спровокувати розвиток гомосексуальності. Але багато хто не зміг подолати руйнівних моделей поведінки в сім’ї. Ще багато хто був введений в оману твердженням, що вже неможливо якось вплинути на формування сексуальної ідентичності своїх дітей. Причини такої нестачі правдивої інформації – у ставленні спеціалістів, психологів і психіатрів, а також у політиці, що ведеться в суспільстві через засоби масової інформації. На жаль, ми спостерігаємо тенденцію політизації психологічних проблем, зокрема, гендерної дисфорії у підлітків.

Якщо батьки консультуються з психотерапевтом, який визнає їхнє законне право бачити свою дитину гетеро сексуальною й підкріплює їхнє інтуїтивне знання конкретними методичними рекомендаціями, то з’являється надія на вихід із гендерної дисфорії.

Відомий в США доктор Джордж Рекерс, експерт з питань сексуальних розладів, стверджує, що дитина, яка переживає складнощі зі статевою ідентифікацією, може їх подолати – з допомогою психолога або без нього. На думку психолога, у більшості випадків розлад гендерної ідентичності повністю виліковується.

Не зважаючи на те, що біологічні фактори дійсно впливають на схильність деяких підлітків до гомосексуальності, зміни можливі. Оскільки сім’я і соціальне оточення значно сильніше впливають на формування гендерної ідентичності. Більшість батьків прагнуть виховати своїх дітей гетеросексуальними, і терапевт не повинен вести курс лікування гендерної дисфорії наперекір батьківським цінностям.

Працюючи з підлітком, який переживає розлад гендерної ідентичності, терапевт повинен роз’яснити йому деякі важливі моменти:

  • гей-життя пов’язано з великим ризиком для здоров’я й загрозою для життя;
  • пристосуватися до гей-життя складно, і таке пристосування завжди є сумнівним;
  • рання сексуальна активність небезпечна для психіки;
  • клієнт зможе краще визначитися зі своєю сексуальністю, коли стане дорослим.

Отже, вибір приймати чи не примати порушення статевої ідентичності підлітка, – залишається за батьками. Але вони мають право знати, що такий вибір існує. Що не прийняття претензій підлітка на гомосексуальність не обов’язково призводить до його психологічної травми. Виявлені симптоми гендерної дисфорії у підлітка мають стати для батьків сигналом, що відбувається щось не те у сім’ї та в оточенні дитини. Щось потребує аналізу, перегляду, осмисленню та зміни.

Жодний «вирок» не є остаточним!

Використані джерела:

  1. Келли Г. Основы современной сексологи – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 896 с.
  2. Кочарян Г. С. Современная сексология. – К.: Ника-центр, 2007. – 400 с.
  3. Кон И. С. Введение в сексологию. – М.: Медицина, 1989. – 336 с.
  4. Николоси Дж., Николоси Л.Э. Предотвращение гомосексуальності: Руководство для родителей / Пер. с англ. Я.А. Михневич под ред. В.С. Стрелова. – М.: Независимая фирма «Класс», 2008. – 312с.
  5. Руководство по сексологии / Под ред. С. С. Либиха. – СПб: Питер, 2001. – 480 с.
  6. Федорець С. Статеве виховання і сексуальний розвиток / Асоціація сексологів та сексотерапевтів України.

Автор: Олеся Горгота, кандидат філософських наук

Джерело: АССУ