Доктор біоетики, фахівець із морального богослів’я Марія Ярема розглядає питання початку людського життя та природи людської особи. Гість програми переконливо доводить, що людина є цілісним суб’єктом від моменту зачаття, оскільки саме тоді з’являється унікальний генетичний код, який визначає її приналежність до розумної природи, а також те, що людська гідність не залежить від здатності особи виявляти інтелект чи мовлення, адже статус особи ґрунтується на самому факті буття, а не на конкретних діях чи функціях організму. Інтерв’ю На Радіо Марія.
Священна основа людського життя та гідності: біологічний, філософський і богословський виміри
Питання про те, коли починається людське життя, що робить людину особою та звідки походить її невід’ємна гідність, залишається одним із найгостріших у сучасній біоетиці. Фундаментальні засади людської сутності можна розглядати через призму трьох послідовних рівнів пізнання: біології, філософії та богослів’я.
1. Біологічний рівень: унікальність від моменту зачаття
На базовому природничому рівні людина розглядається як індивід людської природи. З точки зору біології та генетики, людське життя беззаперечно починається від моменту зачаття. Вже на стадії однієї клітини (зиготи) сформовано новий унікальний ДНК, який містить хромосоми батька та матері, але не є тотожним жодному з них. Цьому молодому одноклітинному організму вже належить власна генетична ідентичність, що засвідчує появу нового людського індивіда.
2. Філософський рівень: сутність людської особи та розумна природа
Визначення того, чи є людський індивід особою, належить до компетенції філософії, а не природничих наук чи медицини. Твердження деяких медичних працівників про те, що зародок «ще не є особою», є фахово некомпетентним та маніпулятивним.
Класичне філософське визначення зазначає: особа — це індивідуальна субстанція розумної природи. А що ж таке розумна природа? Розумна природа людини — це не просто набір базових інстинктів (самозбереження, харчування чи розмноження), якими керуються тварини. Вона виражається у здатності до знаково-символічної мови, яка постійно розвивається та трансформується; абстрактного мислення, творчості та встановлення причинно-наслідкових зв’язків; панування над інстинктами (людина здатна свідомо поступатися власними фізичними потребами або навіть ризикувати життям заради вищих цінностей).
Чому ненароджена дитина, немовля, людина в комі, пацієнт із хворобою Альцгеймера чи під анестезією залишаються повноцінними особами, хоча тимчасово або постійно не маніфестують розумової діяльності? Згідно з філософією Арістотеля, першим і головним актом є буття, а другим — дія. Тобто діяльність є наслідком буття, а не його причиною: людина діє як особа лише тому, що вона вже є особою.
Як влучно підкреслює пані Марія Ярема: «Собака є собакою не тому, що гавкає, а гавкає тому, що є собакою». Якщо старий собака втратив слух і не гавкає, він не перестає бути собакою. Так само й людина залишається особою незалежно від здатності демонструвати свої інтелектуальні функції.
Спроби деяких науковців прив’язати початок особовості до 14-го дня від зачаття (появи первинної смужки та зачатків нервової системи) є безпідставними. Природа істоти є стабільною даністю: неможливо «набути» людську чи розумну природу посеред розвитку, адже це означало б скаповий перехід з одного виду в інший, що заперечується сучасною генетикою.
3. Богословський рівень: людина як Божий образ
У богослів’ї фундаментальним поняттям є богообразність — людина як носій образу Божого. Святе Письмо засвідчує, що Бог знає та закликає кожну людину ще до заснування світу та від утроби матері. Ісус Христос у Своїй людській природі був повноцінною особою та носієм богообразності від моменту Благовіщення (зачаття). Оскільки Христос є архетипом справжньої людини, це підтверджує, що кожна людська особа володіє цією гідністю від зачаття.
Людська гідність є філософсько-богословським концептом, що безпосередньо випливає з особовості та людської природи. Вона не залежить від віку, статі, раси, стану здоров’я, розвитку чи поведінки. Гідність зберігається навіть після фізичної смерті: тіло померлого залишається носієм особової гідності, що вимагає шанобливого поховання та ставлення.
Богослів’я чітко розрізняє поняття образу та подоби Божої: образ Божий є онтологічним, сталим і незнищенним. Подоба залежить від морального вибору людини: у своїй поведінці людина може діяти негідно або навіть «диявольськи», проте на рівні буття вона не втрачає статусу особи.
Права людини фундаментально пов’язані з її гідністю та обов’язками. Права можуть існувати лише там, де є суб’єкт, на якого покладено моральні та правові обов’язки. Тварини не володіють раціональною природою та не несуть моральної відповідальності. Жорстоке поводження з тваринами є злочином людини проти власної моралі, проте наділення тварин «правами» без покладання обов’язків є філософськи необґрунтованим.
Людське життя є безцінним даром від Бога. Ані біологічний розвиток, ані медичні технології чи суспільні конвенції не мають права самовільно визначати, хто має право на життя, а хто ні. Кожна людина — від моменту зачаття і у вічності — володіє непорушною гідністю, покликанням та місцем у Божому задумі.
Джерело: Радіо Марія
