Тиск із вимогою визнати аборт «правом людини» посилюється з кожним роком. Якщо ми не схаменемося і рішуче не скажемо «ні», незабаром може бути запізно. Стратегія нав’язування всім державам повної легалізації абортів, прихована під гаслом «репродуктивних прав» (SRHR), реалізується крок за кроком, із залізною наполегливістю.

На початку цього року проабортна організація «My Voice, My Choice» опублікувала на YouTube відео, у якому закликає захищати «права на аборт». У відео виступає Валері Айєр, голова партії Renew Group у Європарламенті. Журналіст запитує Айєр, яка походить із Франції, що вона відчуває з приводу того, що аборт закріплений як право в конституції її країни. Валері хвалить свій уряд і президента Макрона за їхні зусилля, а потім додає:

«Ми бачимо, що відбувається в кожній країні, де до влади приходять ультраправі та популісти. І навіть до того, як вони прийшли до влади, вони вже погрожували правам жінок і нападали на них. А право на аборт є ключовим правом жінок. Це умова свободи».

Айєр та її партія в ЄС – не єдині суб’єкти, які розглядають аборт як «ключове право» й «умову свободи». Вони є частиною дедалі гучнішого й дедалі настирливішого хору людей у ЄС, які намагаються представляти аборт як фундаментальне право людини.

Хоча аборт офіційно ще не визнаний «основоположним правом» у ЄС, тиск із вимогою зробити це посилюється з кожним роком. Цей тиск, який підриває самі основи як етики в цілому, так і самої ідеї прав людини, посилився протягом останнього десятиліття. Одним із його проявів є просування концепції «сексуального та репродуктивного здоров’я і прав». Варто запам’ятати англійську абревіатуру SRHR (Sexual and Reproductive Health and Rights), оскільки вона є ключовою для розуміння того, що нині намагаються нав’язати всім міжнародні інституції, зокрема Європейський Союз та ООН. Цей напрям було визначено багато десятиліть тому.

Шлях до SRHR

Ґрунтовно документована наукова стаття авторства Лурдес Пероні та Марти Бухолік під назвою «На шляху до спільної політики ЄС щодо абортів? Резолюції Європейського парламенту щодо абортів як “питання прав людини”» вказує, що спроби переосмислити аборт сягають ще 1990-х років. Тоді Суд Європейського Союзу закликав дослідити «зв’язки між абортом і концепцією послуг у законодавстві Співтовариства».

У той самий час Європейський парламент ухвалював чергові резолюції, спрямовані на визначення «сексуальних і репродуктивних прав». У цих резолюціях аборт представляли як «ствердження права жінки на самовизначення щодо власного тіла». Беручи до уваги тогочасні висновки, Європарламент запропонував державам-членам «легалізувати аборти за певних умов».

У 2002 році Європарламент висловив занепокоєння щодо розбіжностей у застосуванні контрацепції та «відповідної сексуальної освіти» в країнах, які претендували на членство в Європейському Союзі. Вже тоді це привернуло увагу антиабортних груп, які розкритикували позицію Європарламенту як діяльність, спрямовану на легалізацію абортів у країнах-кандидатах на вступ до ЄС.

Перед розширенням ЄС у 2004 році Європарламент схвалив резолюцію, яка визначала права SRHR, зокрема «право на аборт», як елемент «репродуктивних прав жінок». Документ застерігав держави-члени від ризику «небезпечних» абортів і пропонував кроки для забезпечення їхньої «безпеки».

У наступні роки почали з’являтися поправки до угод, які спочатку були запроваджені у 1990-х роках. Вони сформували подальше сприйняття Євросоюзом аборту як «фундаментального права».

Після набуття чинності Лісабонським договором у 2009 році стаття 2 Договору про Європейський Союз зарахувала аборт до категорії прав людини. Те саме було зазначено в Хартії ЄС у 2000 році. Починаючи з 2013 року питання, пов’язані з SRHR, почали регулярно з’являтися в європейських документах.

Після запеклих дебатів вдалося відхилити початковий документ під назвою «Доповідь Естрели» (названу на честь Едіте Естрели, португальської депутатки Європарламенту від Соціалістичної Партії). Однак невдовзі з’явилася чергова пропозиція, спрямована на «уніфікацію» політики держав-членів у цій сфері.

2021 рік: «відмова в аборті є формою насильства»

Переломним став 2021 рік, коли була опублікована резолюція щодо SRHR, у якій ішлося про «безпечну та легальну допомогу при аборті», пов’язуючи її з охороною здоров’я та правами жінок. Тоді з’явилося формулювання, що SRHR належить до «прав людини», яких держави-члени ЄС повинні дотримуватися нарівні з раніше визнаними правами людини, такими як «право на життя, рівність і свобода від нелюдського та принизливого поводження».

Коли аборт почали представляти як нібито «право людини», водночас можна було визначити відмову у ньому як «форму насильства щодо жінок». Таким чином, заходи, що обмежують доступ до «безпечних абортів», почали порівнювати з «тортурами, нелюдським поводженням і свавільними вбивствами за ознакою статі».

Резолюція також запровадила концепцію «призми приватності», згідно з якою основою SRHR має бути гарантування «права на вибір і автономію щодо тіла людини». Було рекомендовано, щоб держави-члени «декриміналізували аборт і усували перешкоди для легального аборту». Держави також мають переглянути власне законодавство, щоб узгодити його з «міжнародними стандартами прав людини» у сфері абортів на вимогу на ранніх термінах вагітності, а також у випадках, коли життю жінки загрожує небезпека. Ця резолюція стала «політичною кнопкою», яка запустила подальші дії держав-членів.

Хоча Європарламент формально залишив рішення щодо прав на аборт за державами-членами, вони опинилися в центрі уваги, і щоразу, коли певна держава ухвалювала законодавство, яке не відповідало проабортному напрямку, визначеному європейськими елітами, на неї чекала догана. Так було, зокрема, коли Угорщина ухвалила закон, який вимагав від жінок почути серцебиття плода перед прийняттям рішення про аборт. ЄС заявив Угорщині, що її «закон про серцебиття» порушує «права жінок» і «цінності ЄС».

Коли Верховний Суд США скасував рішення у справі «Роу проти Вейда», Європарламент закликав гарантувати «права на аборт» у Хартії основоположних прав ЄС. Досі цей заклик не мав результату, оскільки держави-члени не погодилися на це, але можна очікувати подальших звернень, резолюцій та інших форм «м’якого тиску» – напрям залишається незмінним.

Ерозія прав людини

Спроби включити аборт до прав людини підривають самі основи ідеї цих прав. Ціною свободи однієї людини не може бути життя іншої. Твердження, що жінка повинна мати свободу вибору щодо того, чи хоче вона народити дитину, яку носить у своєму лоні, чи позбавити її життя, означає, що більше немає рівності перед законом, а є «рівні та рівніші». Важко уявити більш жорстоке порушення фундаментальних прав людини, ніж ситуацію, коли беззахисну особу (дитину) позбавляють усіх прав, а іншій особі (жінці) надають повну свободу рішення.

Хоча «право на аборт» ніколи не було визнане в міжнародних договорах чи конвенціях, міжнародні інституції, такі як Європейський Союз та Організація Об’єднаних Націй, упродовж десятиліть намагаються змусити окремі держави визнати це нібито право. Alliance Defending Freedom International звертає увагу на чергові резолюції та інші документи ООН, які рухаються в цьому напрямку, як у випадку Генеральної Асамблеї ООН, так і різних установ цієї організації.

У книзі «Виникнення фальшивих прав: як ООН перейшла від визнання невід’ємних свобод до створення власних прав» Меган Ґрізл Фішер показує, як ця організація намагається нав’язувати державам-членам власні правові концепції всупереч волі їхніх громадян. Однією з таких концепцій є саме нібито «право на аборт».

Фішер застерігає від ігнорування цих дій ООН і закликає звертати увагу на мову, якою послуговуються установи цієї організації. Наприклад, Фонд ООН у галузі народонаселення розглядає себе як «провідну установу ООН, яка працює над створенням світу, у якому кожна вагітність є бажаною, кожні пологи – безпечними, а потенціал кожної молодої людини реалізується». Що означає, що «кожна вагітність є бажаною»? Нічого іншого, як те, що держави мають забезпечити «широкий спектр послуг у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я», включно з «безпечною допомогою при аборті» та «екстреною контрацепцією». Коротко кажучи, Фонд ООН у галузі народонаселення намагається змусити всі держави легалізувати аборти, включно із загальною доступністю абортивної пігулки (саме вона приховується під терміном «екстрена контрацепція»).

Стратегія прихильників абортів зрозуміла: створити настільки далекосяжну понятійну плутанину щодо прав людини, щоб те, що є їхнім очевидним запереченням, було визнане одним із таких прав. Позбавлення життя беззахисної людської істоти, яка перебуває в утробі матері, під приводом «охорони здоров’я» несумісне з ідеєю прав людини, і все ж ключові міжнародні інституції крок за кроком, із залізною послідовністю намагаються переконати всіх, що все навпаки. Дегуманізація ненародженої дитини не має нічого спільного з правами людини, і про це потрібно говорити тим голосніше, чим більше європейські та світові еліти намагаються реалізувати свою проабортну стратегію, зазначає Opoka.

Джерело: Католицький оглядач