22 січня у ВРУ зареєстрували проєкт нового Цивільного кодексу №14394. Гучний суспільний резонанс спричинила норма, яка дозволяє за рішенням суду одруження з 14 років у разі вагітності або народження дитини. Згодом цю норму прибрали – встановлено шлюбний вік у 18 років, а у виняткових випадках з 16 років за рішенням суду.

Дуже фахове обгрунтування “Чому вагітність у 14 — це біологічна катастрофа, а не «демографічне диво»” Владислава Смірнова, провідного аналітика ЕАЦ «Медичний конструктор».

Сьогодні ми говоримо мовою доказової медицини, нейробіології та психіатрії. Про те, чому шлюб у 14 — це гарантоване каліцтво.

Нейробіологія: Злочин проти незавершеного мозку.

Почнемо з голови. Юридично ми вважаємо людину дієздатною з 18 років не через бюрократію, а через фізіологію.

Сучасна нейробіологія (зокрема дослідження NIMH) доводить: мієлінізація префронтальної кори головного мозку завершується лише до 21–25 років.

Що це означає? У 13–14 років у підлітка на повну працює лімбічна система («хочу», емоція, драйв, страх), але «гальма» (префронтальна кора, що відповідає за оцінку наслідків, стратегічне планування і контроль імпульсів) фізично недорозвинені. Зв’язки між нейронами ще не замкнуті.

Коли 30-40-річний чоловік «схиляє до шлюбу» 14-річну, він не отримує згоду. Він зламує біологічно вразливу систему. Це не кохання, це гормональний гайджекінг. Дівчина фізіологічно не здатна оцінити перспективу: що буде через 5 років? Як вона годуватиме? Що буде з її освітою? Юридично оформлювати згоду підлітка на секс і шлюб — це те саме, що дати дитині штурвал літака і сказати, що вона сама винна в авіакатастрофі. Це експлуатація анатомічної незрілості.

Акушерство: Конвеєр інвалідності та смерті.

Тепер про «вона вже жінка». Заткніть вуха, якщо ви вразливі, бо далі буде статистика моргу. У 13–14 років організм дівчини перебуває у фазі активного росту. Вона сама ще дитина, якій потрібні ресурси для формування. Вагітність у цей період — це паразитарне навантаження (в суто біологічному сенсі), яке конкурує з ростом матері.

А. Клінічно вузький таз. Кістки тазу закінчують формування до 17–18 років. У 14 років таз часто ще занадто вузький для проходження голівки плода. Наслідок? Затяжні пологи, розриви, кровотечі. І найстрашніше — акушерські нориці (fistula). Це коли через тривалий тиск голівки плода тканини відмирають, і утворюється дірка між піхвою та сечовим міхуром або прямою кишкою. Дівчина стає інвалідом, яка не контролює випорожнення. У країнах Африки це масова трагедія. Українські законодавці хочуть імпортувати нам ці діагнози?

Б. Еклампсія — вбивця №1. Статистика ВООЗ невблаганна: дівчата до 15 років мають значно вищий ризик розвитку прееклампсії та еклампсії (критичного підвищення тиску, що веде до судом, інсультів і смерті), ніж жінки у 20–24. Судинна система дитини не готова качати кров за двох. Ви хочете шлюбів із 14? Готуйтеся купувати більше трун для дівчаток.

Психіатрія: Шлюб як суїцид.

Про це мовчать автори законопроєкту. Вагітність у підлітковому віці — це потужний тригер для психічних розладів. Гормональний шторм пубертату накладається на гормональний шторм вагітності. Результат: Післяпологова депресія у підлітків зустрічається вдвічі частіше, ніж у дорослих.

Суїцид. За даними глобальних досліджень, самогубство є однією з провідних причин смерті дівчат віком 15–19 років. І часто це пов’язано саме з раннім шлюбом, насильством та примусовим материнством.

Легалізуючи шлюб із 14 років, держава фактично вручає дитині зашморг разом зі свідоцтвом про шлюб. Це не створення сім’ї, це створення пацієнта психіатричної клініки.

Епігенетика: Слабке потомство.

Якщо цинічним “державникам” начхати на матір, поговорімо про “майбутніх солдатів і платників податків”, про яких вони так печуться. Діти, народжені від 14-річних матерів, статистично частіше мають:

– Низьку вагу при народженні.

– Затримки когнітивного розвитку.

– Вищу малюкову смертність.

Це закон природи: незрілий організм не може дати якісне потомство. Замість “відродження нації” ми отримаємо покоління з ослабленим здоров’ям, яке виховують діти, що самі не закінчили школу. Це шлях до деградації генофонду, а не його порятунку.

Світ підвищує ставки: Чому Азія чекає, а Африка поспішає?

Подивіться на карту. Хто дозволяє ранні шлюби, а хто забороняє? Це поділ на успішні та провальні цивілізації.

Китай: Чоловіки — з 22 років, жінки — з 20 років. Китай розуміє: здорові діти народжуються у дорослих, освічених, сформованих батьків. Це стратегія якості.

Тайвань і Південна Корея: Жорстко підняли планку до повноліття. Ніяких “шлюбів по зальоту” у 15.

Скандинавія: Жодних винятків до 18. Дитинство — недоторканне.

А хто наші нові орієнтири?

Нігер, Чад, Бангладеш: Там дівчаток видають заміж, щойно починається менструація. Наслідок — найвища материнська смертність, злидні, відсутність освіти.

Україна зараз стоїть на роздоріжжі. Ми йдемо до моделі “High-Tech + Long Life” (як Японія чи Сінгапур), де батьківство — це усвідомлений проєкт дорослої людини? Чи ми скочуємося в модель “Breeding Farm” (як країни Сахелю), де завдання жінки — народити, поки не вмерла, починаючи з першої менструації?

Висновок. Дозвіл на шлюб у 14 років — це акт державної педофілії, загорнутий у папірець “соціального захисту”. Це легалізація використання дитячого тіла, яке анатомічно не готове до пологів. Це легалізація ґвалтування дитячого мозку, який нейробіологічно не готовий до відповідальності.

Не можна будувати демографію на зґвалтуванні. Не можна називати злочин шлюбом. Організм 14-річної дівчинки — це храм, який ще будується. А законопроєкт №14394 пропонує зробити з нього прохідний двір для дорослих дядьків, яким закон заважає спати спокійно.

У 2016 році МОЗ України затвердив Протокол лікування гендерної дисфорії, в якому зазначена можливість медичного лікування дитини з 12-14 років.

Вимагаємо змінити цю норму і підвищити вік до 21 року!

Окрім вищенаведемої медичної аргументації про вік 14 років як дитячий, наводимо інші аргументи, з психології.

Від “камін ауту” до хірургічної зміни статі у підлітків: Україна проходить шлях країн ЄС, США, Канади

Знайомство неповнолітніх із ґендером та ґендерною дисфункцією сприяє її поширенню серед підлітків – це факт, який став очевидним для країн, що прийняли ґендерну ідеологію за власну. Про що свідчить стрімке зростання відсотка “ґендерно некомфорних” підлітків, які бажають змінити стать. Для чого в країні затверджується Медичний протокол.

Так, у 2016 році медичною колегією МОЗ України був підготовлений Медичний протокол щодо дій у випадках підозри або діагностування ґендерної дисфорії у підлітків. Хоча він не був представлений громадськості, але є в публічному доступі.

Згідно з даним протоколом, замісна гормональна терапія (ЗГТ) вважається необхідним медичним втручанням при зміні (корекції) статевої належності. Фемінізуюча / маскулінізуюча гормональна терапія викликає фізичні зміни, втрату репродуктивної функції організму. У даний момент не існує наукових доказів, що реакція організму людини на гормональну терапію може бути достовірно передбаченою. Проте в Україні вже підготовлена до застосування «схема лікування» ґендерної дисфункції: зокрема, естрадіол, у поєднанні з аналогом ГнРГ та антиандрогенами, з додатковим застосуванням спіронолактону, медрксипрогестерону або дидрогестерону, фінастериду; хірургічні втручання, зміна статі; застосування “допоміжної репродуктивної технології”.

Надавати медичну допомогу дітям із ґендерною дисфорією МОЗ України пропонує з 2-х років. Визначаючи “розвиток статевої ідентичності змінною величиною”, медична комісія МОЗ пропонує, “щоб підліток самостійно задавав темп самопізнання при обстеженні і терапії”. “Підліток у віці старше 14 років може самостійно звернутися до лікаря загальної практики-сімейного лікаря”. А сімейний лікар має зберігати конфіденційність підлітка, навіть стосовно його сім’ї, аби уникнути “потенційних ризиків для підлітків передчасного розголошення їх сексуальної орієнтації”.

Для того, щоб впровадити даний Медичний протокол в Україні, необхідні самі пацієнти – діти, підлітки, школярі. У закладах загальної середньої освіти планується застосовувати “ґей-, транс- афірмативний” підхід (передбачає не психологічну допомогу неповнолітньому, а безсумнівне прийняття його гомосексуальності чи трансґендерності) під час психологічного діагностування порушень ґендерної ідентичності.

Як в Україні радять лікувати гендерну дисфорію

Законодавство України, Конституція у першу чергу, оперує лише двома поняттями визначення статі, а саме чоловік та жінка. І це аксіома, не зважаючи на усі спроби різноманітних політичних груп та організацій, що фінансуються транснаціональними фондами із закордону. Однак, деякі державні структури тривалий час займають дещо відмінну позицію.

У 2016 році наказом Міністерства охорони здоров’я №972 від 15 вересня був затверджений так званий «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Гендерна дисфорія». У ньому розглядались особливості проведення діагностики та лікування гендерної дисфорії в Україні з позиції забезпечення наступності видів медичної допомоги. Тобто, по факту, це мали бути вказівки лікарям як лікувати пацієнтів з гендерною дисфорією – розладом гендерної ідентичності, коли людина душевно страждає через неможливість остаточно прийняти свій гендерний стан. Згідно Міжнародної класифікації захворювань МКХ-10 трансгендерність відносилась до розділу психіатрії. У 2017 році на додаток до Протоколу Державним експертним центром МОЗ було опубліковано Настанову №КН 2017-137 «Гендерна дисфорія. Клінічна настанова, заснована на доказах». Обидва документи є в чинному статусі на сьогоднішній день.

Отже, як бачимо, допомога психічно хворим людям. На перший погляд виглядає пристойно. Тут варто звернути увагу на окремі деталі Протоколу. Розглянемо, як саме медики мають лікувати хворих від психічного недугу.

У розділі Протоколу «Вторинна медична допомога. Профілактика. Необхідні дії» лікарям рекомендують інформувати пацієнта про «різноманітність статевих ідентичностей та гендерних само виражень». Це часом мова йде не про 33 гендери чи скільки їх там кваліфікували на сьогоднішній день? Хіба українська медицина вже теж дійшла до подібних рішень? Також лікар має скерувати пацієнта до громадських формувань трансгендерів задля взаємодопомоги. Звичайно, хто ще допоможе людині вилікуватись від хвороби, як не люди, що самі культивують зміну статі. А на додаток, з малолітнім та неповнолітнім пацієнтом мають провести профілактику, спрямовану на «пізнання пацієнтом його ідентичності». Цікаво з якого віку лікар розповідатиме дитині про різноманітні гендери? Йдемо далі. Знову таки, головним завданням при лікуванні є «соціальна адаптація пацієнта в бажаній гендерній ролі».

Загалом весь Протокол фактично пропонує лікарям допомогти особі визначитись з єдиним гендером, який він собі хоче мати. Це замість лікування психічного захворювання, як було зазначено вище. Окрім того, йдуть рекомендації медичного характеру по зміні статі шляхом прийому гормональних препаратів та хірургічного втручання.

Однак, то все ще про дорослих. Особиста справа. Чималий обсяг Протоколу присвячений саме лікуванню неповнолітніх пацієнтів. І як же мають допомогти дітям прийти до психічного одужання? З одного боку Протокол вказує на приналежність гендерної дисфорії до певного виду психічних захворювань, які можуть бути викликані зовнішніми факторами. У тій же Настанові прямо вказують, що «медичні втручання для малолітніх осіб, окрім психотерапії, в Україні заборонені». І в той же час допускають вживання до неповнолітніх пацієнтів «частково оборотні втручання. Включають гормональну терапію для маскулінізації або фемінізації тіла». Дітей також пропонується відправляти до вищезгаданих «груп взаємодопомоги». І знову виникає питання. Лікарі мають допомагати пацієнтами прийти до норми чи навпаки потурати їх нинішньому стану?

Що цікаво, сучасних ЛГБТ-активістів вищезгадані документи все одно лишають невдоволеними. Вони активно виступають за виключення практики психіатричного обліку та психіатричного лікування трансгендерних осіб. На додаток прихильники даного руху вимагають надати їм право пожиттєво і безкоштовно отримувати гормональні лікарські засоби. Тобто за кошт платників податків. Активісти ЛГБТ незадоволені цими постановами, але саме вони прокладають шлях до ще більш деструктивних практик, що мають мало спільного з медициною.

І доречі, на останок. Згідної тексту тої таки Настанови, явище «Трансгендерність» чомусь «більш поширене в одних культурах, ніж в інших». Це до розмов про певне середовище, виховання та генетичну спадковість.

Автор: Андрій Топчій, інформаційний аналітик АССУ

Гендерна дисфорія у дітей: як (не) працює протокол в Україні

З 2016 року в Україні діє наказ Міністерства охорони здоров’я України №972 щодо пацієнтів, які мають проблеми зі статевою самоідентифікацією. Він має назву «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Гендерна дисфорія». Гендерна дисфорія означає дискомфорт або дистрес, що обумовлені розбіжністю між статевою ідентичністю індивіда і статтю, встановленою йому при народженні.

Значна увага в документі приділяється медичній роботі з дітьми, які мають такий діагноз. Але дослідники зазначають, що у протоколі багато суперечливої інформації і рекомендацій, які між собою протирічать.

Наказ МОЗ розглядає особливості проведення діагностики та медичної допомоги при гендерній дисфорії. В документі зазначається: «Найважливіша мета на всіх стадіях лікування захворювання полягає в тому, щоб запобігти самогубству як найбільш небезпечному результату депресії, зумовленої гендерною дисфорією». Тобто метою терапії згідно українського протоколу не є лікування патології у людини, а спроба подолати її психо-емоційні наслідки.

Суперечність 1
В протоколі людей з розладами статево-сексуальної ідентичності не називають хворими. «Транссексуали, трансгендери і гендерно-неконформні індивіди не є по суті своїй хворими. Скоріше, дистрес від гендерної дисфорії, коли присутній, є проблемою, яку можна діагностувати і для якої доступні безліч варіантів лікування».

Але водночас в тексті часто це називають захворюванням, наприклад: «Гендерна дисфорія має багато проявів, що різняться від пацієнта до пацієнта. Прояви мають враховуватись для оцінки пацієнта, але вони скоріш є фоном, на якому розвинулося захворювання…».

Суперечність 2
МОЗ дозволяє психіатричне обстеження та лікування дітей. Зазначається, що «психіатричне обстеження дитини з проявами дискомфорту зумовленого невідповідністю статевого самовідчуття, статевою поведінкою та статтю, встановленою їм при народженні (і пов’язаною з цим гендерною роллю) в віці до 14 років проводиться за інформованою згодою обох батьків; після 14 років – обох батьків та дитини… Будь які терапевтичні втручання в межах спеціалізованої психіатричної допомоги дітям із гендерною дисфорією можуть проводитися, якщо вони рекомендовані цим протоколом в віці до 14 років за інформованою згодою обох батьків; після 14 років – обох батьків та дитини».

Проте водночас зазначено, що «результати обстеження є конфіденційними, інформація про особливості статевого самосприйняття, поведінки та гендерну роль може бути повідомлена батькам у разі згоди дитини та впевненості лікаря психіатра дитячого в тому, що це не приведе до виникнення кризової ситуації в групі первинної підтримки дитини». Тобто якщо дитина не згодна повідомляти результат обстеження батькам, лікар не може цього зробити. Але після обстеження лікування можна проводити, знову ж таки, тільки за згодою батьків. Виникає запитання, як батьки можуть дати згоду на лікування, не дізнавшись результат обстеження.

Суперечність 3
У наказі зазначається, що «у малолітніх чи неповнолітніх пацієнтів профілактика спрямовується на пізнання пацієнтом його ідентичності, а також на вплив на мікро- і макрооточення дитини чи підлітка шляхом інформування про трансгендерність як суцільно нормального явища в людській поведінці». Тобто лікарі повинні розповідати дітям, що змінювати зовнішні статеві ознаки – це нормально, а не намагатися зменшувати бажання «змінити стать».

Але водночас в протоколі зазначається, що «запропоновані методи психотерапевтичного лікування включають втручання спрямовані на зниження бажання бути особою іншої статі». Вже тут лікарів закликають знижувати бажання змінити зовнішні статеві ознаки.

«З одного боку Протокол вказує на приналежність гендерної дисфорії до певного виду психічних захворювань, які можуть бути викликані зовнішніми факторами. У тій же Настанові прямо вказують, що «медичні втручання для малолітніх осіб, окрім психотерапії, в Україні заборонені». І в той же час допускають вживання до неповнолітніх пацієнтів «частково оборотні втручання. Включають гормональну терапію для маскулінізації або фемінізації тіла». Дітей також пропонується відправляти до вищезгаданих «груп взаємодопомоги». І знову виникає питання. Лікарі мають допомагати пацієнтами прийти до норми чи навпаки потурати їх нинішньому стану?», – зазначають в Асоціації сексологів та сексотерапевтів України.

Медичні втручання дітям
Після обстеження, лікар-психіатр може розпочати терапію. Окрім роботи з дитиною, велика увага приділяється роботі з сім’єю дитини з метою зміни її уявлень про дитину. Також лікар повинен направляти такі сім’ї в осередки, які начебто будуть допомагати їм.

І щонайгірше, дітям дозволяється назначати медичне втручання, а саме гормональну терапію. Гормональні втручання для неповнолітніх пацієнтів підрозділяються на дві категорії: Повністю оборотні втручання (затримання фізичних змін, що викликані статевим дозріванням) та частково оборотні втручання (гормональна терапія для маскулінізації або фемінізації тіла). Але під час частково оборотного втручання більшість змін – незворотні.

Складається враження, що у процесі формування протоколу профільні спеціалісти проходили внутрішній конфлікт. З одного боку вони усвідомлюють, що людям з розладом гендерної дисфорії потрібно боротися з хворобою, а відповідно вони потребують лікування. А з іншого боку, під тиском політичної доцільності, вони намагаються навіяти думку, що це суцільно нормальне явище. Відтак, цей протокол на нашу думку є таким, який створює плутанину і невизначеності в процесі надання допомоги людям і підліткам зокрема, які ідентифікують себе іншою статтю.

Нагадаємо, що у Шотландії також є плутанина щодо використання гормонів для підлітків, які змінюють зовнішні статеві ознаки. Лікарі зазначили, що науковці вимагали від них давати гормони пацієнтам, яких виписали без належного нагляду. Доповідь лікарів підкреслила плутанину щодо клінічного керівництва для дітей віком до 16 років.

Відомо також про відмову проводити трансгендерні операції дітям в США, Великобританії, Фінляндії, Швеції тощо. Оскільки медичні дослідження у сфері результативності лікування гендерної дсифорії не мають остаточних позитивних результатів.