2023 рік.

Повномасштабна війна з російською федерацією виявила перед Україною проблему ціннісного фундаменту виживання, перемоги над ворогом та подальшого державного відновлення. Аксіологічні наративи очевидно лежать у площині морально-духовній, є продуктом історичного розвитку та культурних традицій. Передусім формують ідентичність людини: особистісну, національну.

Пошук національної ідентичності в умовах війни привів українців до джерел власного державотворення: Київської Русі і християнства. Історія України дозволяє нам формувати цілісну стратегію боротьби з російським ворогом та плекати надію на перемогу.

Разом із тим вбачаємо загрозу руйнування особистісної ідентичності у новітній ідеології ХХІ століття – ґендерній, яка прийшла до нас із західного світу. Проаналізувавши її розвиток протягом тридцяти років, з усією впевненістю можна сказати, що це є кризою людськості, антропологічною загубленістю, виходом за межі морально-духовної сфери, а отже, відсутністю будь-яких ціннісних визначень. Філософське фундаментальне питання “хто така людина” ґендер зводить до нігілістичного НІЩО, стає трансгуманізмом.

Поняття “ґендер” – це соціальна конструкція, яку використовують для характеристики особливостей поведінки у суспільстві; соціальна категорія на відміну від вродженої біологічної статі; соціальний конструкт, який визначає соціальні можливості чоловіка й жінки в освіті, професійній діяльності, державній службі, сім’ї. Виходячи за межі бінарної статевої визначеності “чоловік-жінка”, ґендер цілком розриває зі статтю, біологією, наукою і переходить у сферу політичних маніпуляцій та псевдопсихологічних спекуляцій. Гендерна політика є закликом “звільнення від природи”, протестом проти Божого задуму, проголошує людину творцем замість Бога.

Головний ідеолог ґендерної теорії Джудіт Батлер у європейських університетах презентує кардинальну трансформацію дискусії навколо ґендеру: “Суб’єкт, самість, індивід – всього лише численні хибні поняття, оскільки вони перетворюють уявні єдності на сутності, маючи на початку тільки мовну дійсність” [1]. “… категорія “ґендеру” позбавляється сталих, однозначно, раз і назавжди визначених характеристик; набуває атрибутів процесу, стану, почувань особи протягом життя; а також стає політичною маніфестацією осіб з ґендерною дисфункцією (порушення статевої ідентичності). Власне, сама ґендерна дисфункція перестає бути хворобою, стає політичною претензією рівності прав, політичним тиском у різних наукових дослідженнях” [2].

Як відмічає відомий німецький соціолог Габріела Кубі, Джудіт Батлер “розробила складну теорію, яка, запакована у штучну філософську мову, має розхитати фундамент людського укладу через «субверсивне збентеження і урізноманітнення сексуальних ідентичностей». Якби вона виклала свої погляди простими словами, то кожен би зрозумів, що вона розпрощалася з реальністю, але оскільки її деструктивна розумова споруда загорнута у високофілософську важкозрозумілу термінологію, то читачі й слухачі шанобливо схиляють голови” [4, с. 66]. Тому сьогодні спостерігаємо великий пієтет до ґендерних програм, що містить у собі велике нерозуміння сутності ґендеру та ґендерної ідеології.

Спробуємо окреслити дану проблему у трьох вимірах: філософському, психологічному та богословському.

Філософи усіх тисячоліть не розглядали людину поза її статтю. Стать “прошита” в людській сутності, визначає її тілесність, світогляд, мислення. “Філософський аналіз показує, що статева відмінність чоловік/жінка є складовою людської ідентичності. У греко-латинській філософії сутність виступає трансцендентним елементом, який з’єднує і гармонізує різниці між чоловіком і жінкою в єдність людської особи. У герменевтично-феноменологічній традиції як статеве розрізнення, так і взаємодоповнюваність інтерпретуються в ключі символізму та метафори. У взаєминах статева відмінність виступає особистою ідентичністю як на горизонтальному рівні (діада: чоловік/жінка), так і на вертикальному (тріада: чоловік-жінка-Бог); як у сфері міжособистісних стосунків чоловік-жінка (я/ти), так і в сфері родинних взаємин (ти/я/ми)” [6, п.26].

Наслідком відкидання статевості є антропологічна дезорієнтація та нівелювання сімейних цінностей. Статева відмінність має глибоке метафізичне коріння: “чоловік і жінка – це два способи вираження і реалізації онтологічної дійсності людської особи. Це антропологічна відповідь на заперечення двоїстості чоловік-жінка, з якої народжується родина. Відкидання цієї двоїстості не лише перекреслює перспективу створення, але й породжує абстрактну особу, яка потім «самостійно обирає для себе щось як свою природу. Чоловік і жінка заперечуються як два способи буття людської особи, які мають закладену у творінні потребу взаємодоповнюватися. Якщо ж не існує двоїстості як факту творіння, тоді не існує родини як дійсності, встановленої творінням. Але в такому випадку і потомство втрачає належне йому дотепер місце і свою особливу гідність, йому властиву»” [6, п.34].

Виховання дітей на основі гендерних програм призводить до поширення ґендерної дисфорії, про що сьогодні масово застерігають європейські психологи, медики, науковці. Гендерна дисфорія, розлад ґендерної ідентичності (РГІ) – це психічний стан, коли підліток переживає гостру незадоволеність своєю біологічною статтю. Виникає внаслідок ряду причин, зокрема антропологічної загубленості, коли дитина не закорінена у власній статі, а протягом свого статевого розвитку “приміряє різні ґендерні ролі”. Згідно з ґендерною ідеологією, у разі виявлення “ґендерної ідентичності, що не збігається зі статтю від народження”, підліток має здійснити “трансгендерний перехід” – змінити стать. Але дане кардинальне рішення не вирішує психологічну проблему ґендерної дисфорії.

У 2023 році Національна Служба охорони здоров’я Великої Британії закрито найбільшу в світі педіатричну ґендерну клініку через погані докази, ризик шкоди та збої під час операцій зі зміни статі. За п’ять років [2014-2019 рр.] кількість звернень до Центру Тавісток в північній частині Лондону, єдиної у Великобританії клініки Національної служби охорони здоров’я (НСЗ), яка займається лікуванням дітей з проблемами ґендерної дисфорії, зросла на 400%. Як зазначає Маркус Еванс, колишній заступник клінічного директора служби дорослих та підлітків у NHS Tavistock and Portman: “Ми не до кінця розуміємо, що відбувається у цій складній сфері, і дуже важливо систематично та об’єктивно досліджувати дане явище. Але в сучасних умовах це стало важко робити, оскільки дискусії постійно перериваються через звинувачення в трансфобії”. Жодне з тверджень трансгендерного переходу дітей, що передбачає гормонально замісну терапію та хірургічну зміну статі, не відповідає будь-яким надійним даним або дослідженням у науковій психології. “Вся ідея медичного лікування ґендерної дисфорії полягає у перенесенні фокусу проблеми з розуму на тіло. Але хоча переконання можуть змінюватися, наслідки таких медичних втручань можуть бути незворотними” [3].

Здійснюючи богословський аналіз ґендерної проблематики, ми спираємося на Святе Письмо та документи Церкви.

У посланні Синоду єпископів УГКЦ читаємо: “Теорії гендеру передбачають повне заперечення природи людини та природного морального закону, внаслідок чого неухильно руйнується поняття людської ідентичності. Папа Венедикт XVI стверджує: «Те, що часто виражається і розуміється під терміном “гендер”, призводить урешті до самовизволення людини від сотвореного світу і від Творця. Людина хоче сама себе творити і завжди та лише сама хоче розпоряджатися всім, що її стосується. Але таким чином вона живе всупереч істині, всупереч Духові-Творцеві». Підтримуючи теорію гендеру, людина відкидає ідею, що стать є їй дарованою від Бога, піддає сумніву те, що Бог сотворив людину чоловіком і жінкою (пор. Бут. 1, 27)” (п.18).

“Гендерні ідеології, заперечуючи існування об’єктивної людської природи, взаємодоповнюваності чоловіка та жінки, цінності подружжя, насправді заперечують існування самого Творця і перекреслюють правду про людину як Його образ. У таких ідеологіях немає місця для Бога, а отже, немає місця і для самої людини в її неповторності й гідності, бо саме на зв’язку із Творцем ґрунтується унікальність людини. Біблійне вчення про людину, сотворену Богом, підкреслює велич та гідність її походження і покликання – від Бога і для вічного життя з Ним у святості (обожествлення), а гендерне вчення про людину вказує на низькість її походження і призначення – із самої себе і для тимчасового життя з метою власного задоволення. Тому зі сміливістю можна сказати, що теорії гендеру є руйнівними і антилюдськими” (п.20).

Конгрегація католицької освіти пропонує свої відповіді ґендерному виклику: “Вочевидь зрозуміло, що без належного прояснення антропології, на якій базується визначення статевості й ефективності, неможливо правильно структурувати виховну програму, яка відповідає природі людини як особи, з метою спрямувати її до повної реалізації її статевої ідентичності в контексті покликання до дарування себе. І перший крок до цього антропологічного прояснення полягає у визнанні того, що «людина має природу, яку необхідно поважати і якою не можна маніпулювати на свій розсуд»” (п.30). Католицька Церква називає це “точкою опори екології людини, яка відштовхується від «визнання особливої гідності людини» та необхідного співвідношення свого життя «з моральним законом, прописаним в її природі»” (п.30).

Отже, “ґендер” у філософському, психологічному та богословському аналізі постає як проблема виживання власне самої людини – у морально-духовній площині. Людськість з невід’ємною статевістю, гідність людини у Божому задумі – це ті цінності, які потребують сьогодні особливого захисту з боку українського суспільства та Церкви.

Література:

1. Батлер Дж. Гендерний клопіт. Фемінізм. Підрив тожсамості / Електронний ресурс: http://1576.ua/books/7370
2. Горгота Олеся. Пост-фемінізм: еволюція поняття “ґендер” // Наука як рушійна сила ефективного розвитку держави: Зб. наук. праць за матеріалами Міжнародної наук.-практ. конф. до Дня науки (17 травня, 2019 р., м. Одеса) / Міжрегіональна Академія управління персоналом. Одеський інститут. – Одеса: Лерадрук, 2019. – 432с. – с.31-43.
3. Еванс Маркус. Транс-ідентифікованим дітям потрібна психотерапія, а не просто “підтвердження” та медикаментозне лікування / Електронний ресурс: https://quillette.com/2020/01/17/why-i-resigned-from-tavistock-trans-identified-children-need-therapy-not-just-affirmation-and-drugs/?fbclid=IwAR0Q-QBePTe70E488TPmxyWqWKYT8O1l-5nsiR6ls9JehjqgxcGNijZvWyc
4. Кубі Габріела. Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи / пер. з нім. О. Коцюби. – Тернопіль: мандрівець, 2018. – 328с.
5. Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви стосовно небезпеки гендерної ідеології (Київ, 1 грудня 2016 року) / Електронний ресурс: https://docs.ugcc.ua/1423/
6. «Чоловіком і жінкою створив їх». На шляху до діалогу щодо гендерного питання у вихованні (Конгрегація католицької освіти, Ватикан, 2 лютого 2019 року) / Електронний ресурс: https://ct.ugcc.ua/materialy-dlya-katehyzacziyi/katehytychni-programy/dushpastyrstvo-seredovyshh/dlya-simej/29834

Олеся Горгота, к.філос.н.