Сучасні дослідження впливу психологічної травми охоплюють кілька ключових напрямків, включаючи нейробіологічні, психологічні та соціальні аспекти. Також ці дослідження показують, що травма є комплексним явищем, яке має значний вплив на мозок, тіло та суспільство, але правильні підходи до лікування можуть значно зменшити її вплив і допомогти людям повернутися до повноцінного життя.

Дослідження, проведене Центрами з контролю та профілактики захворювань США показало що:

• 20% американців зазнали сексуального насильства в дитинстві;
• 25% – били батьки;
• в кожній третій парі трапляється фізичне насильство.
• 25% – у дитинстві мали близьких родичів-алкоголіків;
• 12,5% – були свідками того, як били їхню маму.
• 25% усіх солдатів, які проходили службу в зоні бойових дій, стикаються із серйозними посттравматичними проблемами;
• більшість американців у якийсь момент свого життя переживають насильницький злочин;
• точніше дослідження показало, що дванадцять мільйонів жінок США ставали жертвами сексуального насильства.
• Більше половини всіх випадків зґвалтувань припадають на дівчат віком до п’ятнадцяти років.
• щороку в США три мільйони дітей стають жертвами насильства та зневажливого ставлення. Один мільйон цих випадків виявляється настільки серйозним, що місцеві служби захисту дітей або суди змушені вживати якихось заходів. [3]

Дослідження проведені в Україні показало що:

• 23% українців зазначили, що пережили сексуальне насильство та домагання в дитинстві.
• 4% українців відповіли, що  пережили зґвалтування ще до 18 років.
• 43% жертв нікому не сказали про те, що трапилось.
• 62% українців вважають, що сексуальне насилля вчиняють незнайомці, а насправді у 85% випадків дітям причиняють кривду дорослі знайомі. [1]

Тобто війна – не єдине лихо, яке руйнує людські життя. На кожного солдата, який служить у зоні бойових дій за кордоном, припадає десяток дітей, які перебувають під загрозою у власному будинку. [3]

Дуже часто особи, які пережили психотравмівну подію, щоб позбутися болючих переживань намагаються забути про неї, відсторонитися. У них розвивається цілий ряд захисних механізмів, які так чи інакше виконують одну функцію — стимулюють заперечення, чи то заперечення небажаних емоцій або ж власних недоліків, обов’язків і помилок.

У більшості випадків людина не обмежується лише одним захисним механізмом — пригнічення, витіснення, раціоналізація, проекція і інші способи захисту можуть застосовуватися в різні моменти залежно від потреби.

Наявність використання захисних механізмів завжди свідчить про те, що анамнезі людини присутні невирішені внутрішні конфлікти.

Використання захисних механізмів потребує величезного об’єму фізичних і емоційних ресурсів. Вони можуть спотворювати уявлення особи про дійсність, стають бар’єром для усіх емоцій, значно звужують діапазон емоційних реакцій, лише маскують, приховують проблему, заганяють її  в глибокий підвал несвідомого. Але ця ядерна реакція болю не припиняється, лише набирає силу, час від часу зриває всі захисти і вибухає через різні симптоми.

Ці механізми рятують людину від болючих і важких переживань, стають стіною, певним захистом від болю. Але з часом ці вибудувані захисні стіни стають в’язницею. Тому що стіни, створюють лише  уявний комфорт – за ними не так страшно,  не так боляче,  але немає радості життя.

Д-р Франц Рупперт, професор психології у Католицькому університеті прикладних наук у Мюнхені, дипломований психолог, має власну приватну практику.

Протягом останніх 30 років розробляв новий підхід в роботі з психотравмою – теорія психотравми, орієнтованої на особистість (IoPT)

Згідно його бачення, ідентичність психіки людини складається з сукупності усього життєвого досвіду. Щоб залишатися психічно здоровою, людина має бути здатна виражати і розкривати свої грані:

• власне Я;
• власну волю;
• власне сприйняття;
• власні почуття;
• власні переконання;
• власні думки;
• власні слова і своя мова;
• власні дії.

Тобто: Я існую, у своєму тілі, зі своєю власною волею, зі своїми власними почуттями, переконаннями, думками і діями, зі своїми потребами, у контакті зі своєю реальністю; у конструктивних стосунках.[7]

Якщо тіло сприймається як щось чуже, виникає питання, що сталося. Розділення тіла і психіки є наслідком травми і вимагає прояснення, як таке сталося.

Розщеплення після психологічної травми

У небезпечних ситуаціях людина переживає стрес і використовує одну з чотирьох стратегій: «бий-біжи-замри-підкорись». Вибір стратегії відбувається на несвідомому рівні. Якщо стратегії не спрацьовують, організм переходить у стан травми, зупиняючи будь-які тілесні реакції. Людина втрачає відчуття свого тіла, наче в захисному коконі. Психіка розщеплюється: сприйняття, почуття та спогади стають фрагментованими.

Навіть якщо ситуація закінчилася, ці фрагменти залишаються. Постійна загроза активує травму, витрачаючи багато енергії на захист. Це розщеплення призводить до втрати єдності між тілом і психікою, створюючи три частки особистості:

1. Здорова частка: здатна сприймати реальність до моменту тригерів, пов’язаних із травмою.
2. Травмована частка: залишається “законсервованою” в травматичній ситуації.
3. Стратегії виживання: заперечують і витісняють реальність травми. [7]

Травма стає частиною ідентичності і заважає її подальшому розвитку. З моменту травми життя сприймається через її призму. Поведінка може бути суперечливою: іноді людина діє зі здорових частин, а іноді із травмованих або стратегії виживання. При кожній загрозі травматичний механізм включається автоматично, минаючи стресову реакцію. Це розщеплення продовжується, доки не почнеться процес інтеграції психіки.

Принцип стратегій виживання полягає в тому, щоб заперечувати реальність пережитої травми. Це передбачає поведінку, ніби травму можна було уникнути в минулому. У результаті ми витрачаємо величезну кількість часу й енергії на захист від того, що вже сталося, що має серйозні негативні наслідки для життя. Парадоксально, але ілюзія можливості запобігання минулій травмі часто призводить до нових травм.

• Відокремлені від своїх почуттів, ми розвиваємо псевдораціональність, яка виправдовує будь-які дії, такі як насильство чи війни, уявною неминучістю чи необхідністю.
• Ненормальні речі, такі як проституція чи порнографія, стають «нормальними».
• Ми часто виправдовуємо наші дії культурною традицією, хоча це шкодить як нам, так і іншим.
• Чинимо спротив, коли хтось оскаржує наші виживальні конструкції.
• Використовуємо псевдонаукові терміни, щоб приховати жорстоку реальність (наприклад, «супутні втрати» замість загибелі невинних людей).
• Обговорюємо «за» і «проти» жорстоких дій, коли дискусії не повинно бути.
• Посилаємося на уявні емоції, коли реальних почуттів немає.
• Живемо в ілюзіях, не усвідомлюючи цього.
• Звинувачуємо інших і моралізуємо замість того, щоб аналізувати факти.
• Втягуємо інших у наші травматичні стратегії виживання. [7]

Травматичні стратегії виживання шукають зовнішнього визнання, бо людина не може знайти опору в собі, і хоче, щоб інші сприймали ці стратегії як нормальні й обґрунтовані.

Франц Рупперт (Franz Ruppert) e своїх працях прийшов до висновку що психологічна травма має свою біографію: травма ідентичності часто має продовження в травмі любові, потім може бути травма сексуальності і завершення – травма власної злочинності. [7]

ТРАВМА ІДЕНТИЧНОСТІ

Первинна травма, «мати усіх людських травм» формується в допологовий період, пологи і одразу після пологів

• Моя мати мене відкидає і не хоче мене.
• Мене взагалі не повинно бути!
• Я не маю бути!
• Я не такий, я не така
• Я тільки тягар і перешкода для майбутнього життя батьків. [7]

Базова логіка травми ідентичності

1. Моє існування почалося з злиття яйцеклітини та сперматозоїда — це моя початкова життєва енергія, воля до життя і любов до нього. Це моє “золоте ядро”, поза будь-яким сумнівом.
2. В утробі матері я відчуваю зовнішню загрозу, неприйняття або байдужість до мого існування, що походить від матері або від зовнішніх впливів, можливо, навіть від небажання батька мати дитину.
3. Я не можу довго витримувати відчуття відкидання та темряву. У цій нестерпній ситуації моя особистість розщеплюється: одна частина залишається травмованою, застрягши в стані небажаної дитини, а інша частина починає намагатися після народження заслужити любов і визнання, пристосовуючись до батьків. Ця частина ідентифікується з їхнім відкиданням, ховає своє справжнє “я” і стає жертвою, служачи волі батьків: “Я зроблю все, що від мене вимагають, щоб мати шанс вижити та бути”.
4. В результаті моє справжнє “я” стає чужим для мене, а психіка матері або батька сприймається як власна.
5. Моя виживальна частина заперечує, що відкидання йде від батьків. Я бачу їх як “хороших”, тих, хто дає мені опору і напрямок, без них я почуваюся нікчемним.
6. Загрозу я більше не пов’язую з батьками, а переношу її на зовнішні чинники, сприймаючи якусь зовнішню силу як джерело небезпеки.
7. Проте ця загроза похована в моїй психіці, бо походить від мого відщепленого “золотого ядра”. Моє справжнє життєве ядро, яке хоче проявлятися, здається мені небезпечним. Я просто хочу бути собою, але тепер вважаю це неможливим і егоїстичним.
8. Виживальна частина, яка ідентифікується з батьками, відчуває їхню слабкість і потребу, тому спрямовує мою життєву енергію на підтримку їх.
9. Колишні агресори, яких моя психіка перетворила на “благодійників”, стають залежними від мене. Моє завдання — підтримувати їх і захищати від загроз, наскільки це можливо.
10. Протягом життя я більше не шукаю “золота” всередині себе, а зовні — в грошах, багатстві чи схваленні інших.
11. Захоплення інших я можу здобути лише, якщо те, що я роблю, служить іншим або вищим цілям, оскільки бути просто собою я вважаю егоїстичним і аморальним. [7]

ТРАВМА ЛЮБОВІ

Травма любові за Францом Руппертом стосується порушення базових емоційних зв’язків між дитиною та її батьками або фігурами прив’язаності, коли потреба в любові не задовольняється. Ця травма виникає, коли дитина не отримує безумовної любові, емоційної безпеки, або ж переживає емоційне відторгнення, нехтування, фізичне чи сексуальне насильство.

Основні риси травми любові:

1. Розщеплення особистості: Після травматичних подій дитина не може інтегрувати свій емоційний досвід, тому розщеплюється на три частини: травмовану, виживальну та здорову. Цей механізм захисту дозволяє уникати болю та зберігати функціональність, але при цьому залишає глибокі внутрішні конфлікти.
2. Вплив на стосунки: Людина, яка пережила травму любові, часто не здатна до побудови здорових емоційних стосунків, оскільки глибокі рани дитинства впливають на сприйняття любові та близькості. Це може проявлятися через емоційну залежність або, навпаки, уникання близькості.
3. Нездатність приймати та дарувати любов: Після такої травми людина може відчувати страх бути відкинутою або неповноцінною, що формує негативне ставлення до себе і ускладнює процес побудови здорових стосунків.
4. Емоційна дисоціація: Травма любові може спричинити емоційне відчуження від себе та інших. Людина може приглушувати свої емоції, щоб не відчувати болю, що ускладнює усвідомлення своїх справжніх почуттів та потреб.
5. Захисні механізми: Людина розвиває різні стратегії захисту, щоб уникати повторного болю. Ці механізми можуть бути як психологічні (наприклад, уникання емоцій або ізоляція), так і фізіологічні (наприклад, підвищений рівень стресу чи хронічні захворювання). [7]

ТРАВМА СЕКСУАЛЬНОСТІ

Травма сексуальності за Францом Руппертом стосується порушення природного розвитку сексуальної ідентичності внаслідок ранніх травматичних подій, зокрема сексуального насильства, приниження або придушення сексуальних потреб. Це може мати серйозні наслідки для особистості, зокрема викликати відчуження від власного тіла, проблеми з сексуальною ідентичністю, складнощі в інтимних стосунках та глибокий внутрішній конфлікт.

Основні аспекти травми сексуальності:

1. Розщеплення особистості: Як і з іншими травмами, за Руппертом травма сексуальності спричиняє розщеплення на три частини: травмовану, виживальну та здорову частину.

• Травмована частина утримує біль, сором і приниження, пов’язані з травматичним досвідом сексуального характеру.
• Виживальна частина намагається захистити людину від повторного травмування, використовуючи різні стратегії: уникнення інтимності, пригнічення своїх сексуальних потреб або, навпаки, їх компенсаторне перебільшення.
• Здорова частина залишається прихованою, але має потенціал для відновлення сексуальної ідентичності, якщо травматичні аспекти будуть інтегровані через терапію. [7]

2. Психологічні наслідки:

• Травма сексуальності часто супроводжується глибоким соромом, відчуттям провини та неприйняттям свого тіла. Це може призвести до розвитку негативного ставлення до сексуальних відносин або навіть повного відторгнення власної сексуальності.
• Людина може відчувати емоційне відчуження від власного тіла, що ускладнює прийняття своєї сексуальної природи.
• Часто виникають труднощі у встановленні близьких стосунків, оскільки сексуальність стає джерелом страху або сорому. [7]

3. Вплив на стосунки:

• Людина, що пережила травму сексуальності, може відчувати труднощі в інтимних відносинах, зокрема через відсутність довіри або страх близькості. Відсутність здатності до здорового вираження своєї сексуальності може призвести до емоційного віддалення, депресії або тривожності в контексті інтимності.
• Також можливий розвиток деструктивних патернів поведінки: гіперсексуальність, зловживання алкоголем або наркотиками, агресивна поведінка як спосіб захисту від вразливості.

4. Фізіологічні наслідки:

Травма сексуальності може також проявлятися на фізіологічному рівні, зокрема через сексуальну дисфункцію (неможливість відчувати задоволення або збудження), хронічний біль у статевих органах або інші розлади, що пов’язані зі стресовими реакціями організму. [7]

«Причиною «гомосексуальності», «транс-» або «бі-» сексуальної орієнтації можуть бути і пережита в дитинстві покинутість, нелюбов, сексуальна травма, отримана в дитинстві або в юності, або зґвалтування, пережите в дорослому віці.

Власна сексуальність може проживатися через призму стратегії виживання, яка сформувалася після перенесеної сексуальної психотравми. Мета — уникнути можливого повторного контакту з насильником або повторного пережиття сцени сексуального насильства або сценарію сексуального зловживання, пережитого в дитинстві.»  Франц Рупперт (Franz Ruppert) 2014 [7]

Висновок

Сучасні дослідження показують, що травма є комплексним явищем, яке має значний вплив на мозок, тіло та суспільство, але правильні підходи до лікування можуть значно зменшити її вплив і допомогти людям повернутися до повноцінного життя.

Сексуальне насильство в дитинстві може мати значний вплив на психічне здоров’я людини і бути фактором розвитку різних психологічних проблем, включаючи гендерну дисфорію. Однак важливо розуміти, що cексуальне насильство в дитинстві не є прямою причиною гендерної дисфорії, але може взаємодіяти з іншими факторами – травмою ідентичності та травмою любові посилювати стрес, тривогу та дезорієнтацію в питаннях статевої ідентичності привести до «гомосексуальності», «транс-» або «бі-» сексуальної орієнтації.

Список використаної літератури

1. Сексуальне насильство над дітьми: причини, наслідки, профілактика : інформ. – метод. посібник / Автори-упоряд. Цюман Т. П., Малієнко Ю. М.; За заг. ред. Цюман Т.П. – К.: ФОП Пономаренко Я.М. – 2011. – 76с.
2. Вайнхолд Б. К., Вайнхолд Дж. Б. – Втеча від близькості. Звільнення ваших стосунків від контрзалежності — другої сторони співзалежності. — СПб.: ІГ «Весь», 2011. — 528 с.;
3. ван дер Колк Б. Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому. Vivat – 2022
4. Віртц, Урсула. Убивство душі: Інцест и терапія — М. Когіто-Центр – 2014. – 293с
5. Герман, Джудіт. Психологічна травма та шлях до видужання: наслідки насильства – від знущань у сім’ї до політичного терору – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 416 с
6. Перрі Б., Вінфрі О. Що з тобою сталося? Про травму, психологічну стійкість і зцілення / Брюс Д. Перрі, Опра Вінфрі ; пер. з англ. А. Цвіри. — Х. : Віват, 2023. — 320 с. — Серія «Саморозвиток»;
7. Рупперт Фр. Любов, пристрасть і травма – М.: First Step, 2021. – 224 стор. Спільно з «Істок-С», СПб.

Мирон Шкробут. “Розлади сексуальної ідентичності як наслідок травматичного досвіду” / Науково-практична конференція “Гендерна дисфорія підлітків в Україні: причини поширення та шляхи вирішення”, м. Львів, Патріарший дім, 1 листопада 2024 року.

Шкробут_Гендерна дисфорія_презентація

Шкробут_Гендерна дисфорія пдф