CONGREGATION FOR THE DOCTRINE OF THE FAITH

INSTRUCTION DIGNITAS PERSONAE

ON CERTAIN BIOETHICAL QUESTIONS

INTRODUCTION

1. The dignity of a person must be recognized in every human being from conception to natural death. This fundamental principle expresses a great “yes” to human life and must be at the center of ethical reflection on biomedical research, which has an ever greater importance in today’s world. The Church’s Magisterium has frequently intervened to clarify and resolve moral questions in this area. The Instruction Donum vitae was particularly significant. [1] And now, twenty years after its publication, it is appropriate to bring it up to date.

The teaching of Donum vitae remains completely valid, both with regard to the principles on which it is based and the moral evaluations which it expresses. However, new biomedical technologies which have been introduced in the critical area of human life and the family have given rise to further questions, in particular in the field of research on human embryos, the use of stem cells for therapeutic purposes, as well as in other areas of experimental medicine. These new questions require answers. The pace of scientific developments in this area and the publicity they have received have raised expectations and concerns in large sectors of public opinion. Legislative assemblies have been asked to make decisions on these questions in order to regulate them by law; at times, wider popular consultation has also taken place.

These developments have led the Congregation for the Doctrine of the Faith to prepare a new doctrinal Instruction which addresses some recent questions in the light of the criteria expressed in the Instruction Donum vitae and which also examines some issues that were treated earlier, but are in need of additional clarification.

2. In undertaking this study, the Congregation for the Doctrine of the Faith has benefited from the analysis of the Pontifical Academy for Life and has consulted numerous experts with regard to the scientific aspects of these questions, in order to address them with the principles of Christian anthropology. The Encyclicals Veritatis splendor [2] and Evangelium vitae [3]  of John Paul II, as well as other interventions of the Magisterium, offer clear indications with regard to both the method and the content of the examination of the problems under consideration.

In the current multifaceted philosophical and scientific context, a considerable number of scientists and philosophers, in the spirit of the Hippocratic Oath, see in medical science a service to human fragility aimed at the cure of disease, the relief of suffering and the equitable extension of necessary care to all people. At the same time, however, there are also persons in the world of philosophy and science who view advances in biomedical technology from an essentially eugenic perspective.

3. In presenting principles and moral evaluations regarding biomedical research on human life, the Catholic Church draws upon the light both of reason and of faith and seeks to set forth an integral vision of man and his vocation, capable of incorporating everything that is good in human activity, as well as in various cultural and religious traditions which not infrequently demonstrate a great reverence for life.

The Magisterium also seeks to offer a word of support and encouragement for the perspective on culture which considers science an invaluable service to the integral good of the life and dignity of every human being. The Church therefore views scientific research with hope and desires that many Christians will dedicate themselves to the progress of biomedicine and will bear witness to their faith in this field. She hopes moreover that the results of such research may also be made available in areas of the world that are poor and afflicted by disease, so that those who are most in need will receive humanitarian assistance. Finally, the Church seeks to draw near to every human being who is suffering, whether in body or in spirit, in order to bring not only comfort, but also light and hope. These give meaning to moments of sickness and to the experience of death, which indeed are part of human life and are present in the story of every person, opening that story to the mystery of the Resurrection. Truly, the gaze of the Church is full of trust because “Life will triumph: this is a sure hope for us. Yes, life will triumph because truth, goodness, joy and true progress are on the side of life. God, who loves life and gives it generously, is on the side of life”. [4]

The present Instruction is addressed to the Catholic faithful and to all who seek the truth. [5]   It has three parts: the first recalls some anthropological, theological and ethical elements of fundamental importance; the second addresses new problems regarding procreation; the third examines new procedures involving the manipulation of embryos and the human genetic patrimony.
 

First Part:

Anthropological, Theological and Ethical Aspects of
Human Life and Procreation

4. In recent decades, medical science has made significant strides in understanding human life in its initial stages. Human biological structures and the process of human generation are better known. These developments are certainly positive and worthy of support when they serve to overcome or correct pathologies and succeed in re-establishing the normal functioning of human procreation. On the other hand, they are negative and cannot be utilized when they involve the destruction of human beings or when they employ means which contradict the dignity of the person or when they are used for purposes contrary to the integral good of man.

The body of a human being, from the very first stages of its existence, can never be reduced merely to a group of cells. The embryonic human body develops progressively according to a well-defined program with its proper finality, as is apparent in the birth of every baby.

It is appropriate to recall the fundamental ethical criterion expressed in the Instruction Donum vitae in order to evaluate all moral questions which relate to procedures involving the human embryo: “Thus the fruit of human generation, from the first moment of its existence, that is to say, from the moment the zygote has formed, demands the unconditional respect that is morally due to the human being in his bodily and spiritual totality. The human being is to be respected and treated as a person from the moment of conception; and therefore from that same moment his rights as a person must be recognized, among which in the first place is the inviolable right of every innocent human being to life”. [6]

5. This ethical principle, which reason is capable of recognizing as true and in conformity with the natural moral law, should be the basis for all legislation in this area. [7]  In fact, it presupposes a truth of an ontological character, as Donum vitae demonstrated from solid scientific evidence, regarding the continuity in development of a human being.

If Donum vitae, in order to avoid a statement of an explicitly philosophical nature, did not define the embryo as a person, it nonetheless did indicate that there is an intrinsic connection between the ontological dimension and the specific value of every human life. Although the presence of the spiritual soul cannot be observed experimentally, the conclusions of science regarding the human embryo give “a valuable indication for discerning by the use of reason a personal presence at the moment of the first appearance of a human life: how could a human individual not be a human person?”. [8]   Indeed, the reality of the human being for the entire span of life, both before and after birth, does not allow us to posit either a change in nature or a gradation in moral value, since it possesses full anthropological and ethical status. The human embryo has, therefore, from the very beginning, the dignity proper to a person.

6. Respect for that dignity is owed to every human being because each one carries in an indelible way his own dignity and value. The origin of human life has its authentic context in marriage and in the family, where it is generated through an act which expresses the reciprocal love between a man and a woman. Procreation which is truly responsible vis-à-vis the child to be born “must be the fruit of marriage”. [9]

Marriage, present in all times and in all cultures, “is in reality something wisely and providently instituted by God the Creator with a view to carrying out his loving plan in human beings. Thus, husband and wife, through the reciprocal gift of themselves to the other – something which is proper and exclusive to them – bring about that communion of persons by which they perfect each other, so as to cooperate with God in the procreation and raising of new lives”. [10]   In the fruitfulness of married love, man and woman “make it clear that at the origin of their spousal life there is a genuine ‘yes’, which is pronounced and truly lived in reciprocity, remaining ever open to life… Natural law, which is at the root of the recognition of true equality between persons and peoples, deserves to be recognized as the source that inspires the relationship between the spouses in their responsibility for begetting new children. The transmission of life is inscribed in nature and its laws stand as an unwritten norm to which all must refer”. [11]

7. It is the Church’s conviction that what is human is not only received and respected by faith, but is also purified, elevated and perfected. God, after having created man in his image and likeness (cf. Gen 1:26), described his creature as “very good” (Gen 1:31), so as to be assumed later in the Son (cf. Jn 1:14). In the mystery of the Incarnation, the Son of God confirmed the dignity of the body and soul which constitute the human being. Christ did not disdain human bodiliness, but instead fully disclosed its meaning and value: “In reality, it is only in the mystery of the incarnate Word that the mystery of man truly becomes clear”. [12]

By becoming one of us, the Son makes it possible for us to become “sons of God” (Jn 1:12), “sharers in the divine nature” (2 Pet 1:4). This new dimension does not conflict with the dignity of the creature which everyone can recognize by the use of reason, but elevates it into a wider horizon of life which is proper to God, giving us the ability to reflect more profoundly on human life and on the acts by which it is brought into existence. [13]

The respect for the individual human being, which reason requires, is further enhanced and strengthened in the light of these truths of faith: thus, we see that there is no contradiction between the affirmation of the dignity and the affirmation of the sacredness of human life. “The different ways in which God, acting in history, cares for the world and for mankind are not mutually exclusive; on the contrary, they support each other and intersect. They have their origin and goal in the eternal, wise and loving counsel whereby God predestines men and women ‘to be conformed to the image of his Son’ (Rom 8:29)”. [14]

8. By taking the interrelationship of these two dimensions, the human and the divine, as the starting point, one understands better why it is that man has unassailable value: he possesses an eternal vocation and is called to share in the trinitarian love of the living God.

This value belongs to all without distinction. By virtue of the simple fact of existing, every human being must be fully respected. The introduction of discrimination with regard to human dignity based on biological, psychological, or educational development, or based on health-related criteria, must be excluded. At every stage of his existence, man, created in the image and likeness of God, reflects “the face of his Only-begotten Son… This boundless and almost incomprehensible love of God for the human being reveals the degree to which the human person deserves to be loved in himself, independently of any other consideration – intelligence, beauty, health, youth, integrity, and so forth. In short, human life is always a good, for it ‘is a manifestation of God in the world, a sign of his presence, a trace of his glory’ (Evangelium vitae, 34)”. [15]

9. These two dimensions of life, the natural and the supernatural, allow us to understand better the sense in which the acts that permit a new human being to come into existence, in which a man and a woman give themselves to each other, are a reflection of trinitarian love. “God, who is love and life, has inscribed in man and woman the vocation to share in a special way in his mystery of personal communion and in his work as Creator and Father”. [16]

Christian marriage is rooted “in the natural complementarity that exists between man and woman, and is nurtured through the personal willingness of the spouses to share their entire life-project, what they have and what they are: for this reason such communion is the fruit and the sign of a profoundly human need. But in Christ the Lord, God takes up this human need, confirms it, purifies it and elevates it, leading it to perfection through the sacrament of matrimony: the Holy Spirit who is poured out in the sacramental celebration offers Christian couples the gift of a new communion of love that is the living and real image of that unique unity which makes of the Church the indivisible Mystical Body of the Lord Jesus”. [17]

10. The Church, by expressing an ethical judgment on some developments of recent medical research concerning man and his beginnings, does not intervene in the area proper to medical science itself, but rather calls everyone to ethical and social responsibility for their actions. She reminds them that the ethical value of biomedical science is gauged in reference to both the unconditional respect owed to every human being at every moment of his or her existence, and the defense of the specific character of the personal act which transmits life. The intervention of the Magisterium falls within its mission of contributing to the formation of conscience, by authentically teaching the truth which is Christ and at the same time by declaring and confirming authoritatively the principles of the moral order which spring from human nature itself. [18]
 

Second Part:

New Problems Concerning Procreation

11. In light of the principles recalled above, certain questions regarding procreation which have emerged and have become more clear in the years since the publication of Donum vitae can now be examined.

Techniques for assisting fertility

12. With regard to the treatment of infertility, new medical techniques must respect three fundamental goods: a) the right to life and to physical integrity of every human being from conception to natural death; b) the unity of marriage, which means reciprocal respect for the right within marriage to become a father or mother only together with the other spouse; [19] c) the specifically human values of sexuality which require “that the procreation of a human person be brought about as the fruit of the conjugal act specific to the love between spouses”. [20]   Techniques which assist procreation “are not to be rejected on the grounds that they are artificial. As such, they bear witness to the possibilities of the art of medicine. But they must be given a moral evaluation in reference to the dignity of the human person, who is called to realize his vocation from God to the gift of love and the gift of life”. [21]

In light of this principle, all techniques of heterologous artificial fertilization, [22] as well as those techniques of homologous artificial fertilization [23] which substitute for the conjugal act, are to be excluded. On the other hand, techniques which act as an aid to the conjugal act and its fertility are permitted. The Instruction Donum vitae states: “The doctor is at the service of persons and of human procreation. He does not have the authority to dispose of them or to decide their fate. A medical intervention respects the dignity of persons when it seeks to assist the conjugal act either in order to facilitate its performance or in order to enable it to achieve its objective once it has been normally performed”. [24]   And, with regard to homologous artificial insemination, it states: “Homologous artificial insemination within marriage cannot be admitted except for those cases in which the technical means is not a substitute for the conjugal act, but serves to facilitate and to help so that the act attains its natural purpose”. [25]

13. Certainly, techniques aimed at removing obstacles to natural fertilization, as for example, hormonal treatments for infertility, surgery for endometriosis, unblocking of fallopian tubes or their surgical repair, are licit. All these techniques may be considered authentic treatments because, once the problem causing the infertility has been resolved, the married couple is able to engage in conjugal acts resulting in procreation, without the physician’s action directly interfering in that act itself. None of these treatments replaces the conjugal act, which alone is worthy of truly responsible procreation.

In order to come to the aid of the many infertile couples who want to have children, adoption should be encouraged, promoted and facilitated by appropriate legislation so that the many children who lack parents may receive a home that will contribute to their human development. In addition, research and investment directed at the prevention of sterility deserve encouragement.

In vitro fertilization and the deliberate destruction of embryos

14. The fact that the process of in vitro fertilization very frequently involves the deliberate destruction of embryos was already noted in the Instruction Donum vitae. [26]   There were some who maintained that this was due to techniques which were still somewhat imperfect. Subsequent experience has shown, however, that all techniques of in vitro fertilization proceed as if the human embryo were simply a mass of cells to be used, selected and discarded.

It is true that approximately a third of women who have recourse to artificial procreation succeed in having a baby. It should be recognized, however, that given the proportion between the total number of embryos produced and those eventually born, the number of embryos sacrificed is extremely high. [27]   These losses are accepted by the practitioners of in vitro fertilization as the price to be paid for positive results. In reality, it is deeply disturbing that research in this area aims principally at obtaining better results in terms of the percentage of babies born to women who begin the process, but does not manifest a concrete interest in the right to life of each individual embryo.

15. It is often objected that the loss of embryos is, in the majority of cases, unintentional or that it happens truly against the will of the parents and physicians. They say that it is a question of risks which are not all that different from those in natural procreation; to seek to generate new life without running any risks would in practice mean doing nothing to transmit it. It is true that not all the losses of embryos in the process of in vitro fertilization have the same relationship to the will of those involved in the procedure. But it is also true that in many cases the abandonment, destruction and loss of embryos are foreseen and willed.

Embryos produced in vitro which have defects are directly discarded. Cases are becoming ever more prevalent in which couples who have no fertility problems are using artificial means of procreation in order to engage in genetic selection of their offspring. In many countries, it is now common to stimulate ovulation so as to obtain a large number of oocytes which are then fertilized. Of these, some are transferred into the woman’s uterus, while the others are frozen for future use. The reason for multiple transfer is to increase the probability that at least one embryo will implant in the uterus. In this technique, therefore, the number of embryos transferred is greater than the single child desired, in the expectation that some embryos will be lost and multiple pregnancy may not occur. In this way, the practice of multiple embryo transfer implies a purely utilitarian treatment of embryos. One is struck by the fact that, in any other area of medicine, ordinary professional ethics and the healthcare authorities themselves would never allow a medical procedure which involved such a high number of failures and fatalities. In fact, techniques of in vitro fertilization are accepted based on the presupposition that the individual embryo is not deserving of full respect in the presence of the competing desire for offspring which must be satisfied.

This sad reality, which often goes unmentioned, is truly deplorable: the “various techniques of artificial reproduction, which would seem to be at the service of life and which are frequently used with this intention, actually open the door to new threats against life”. [28]

16. The Church moreover holds that it is ethically unacceptable to dissociate procreation from the integrally personal context of the conjugal act: [29]   human procreation is a personal act of a husband and wife, which is not capable of substitution. The blithe acceptance of the enormous number of abortions involved in the process of in vitro fertilization vividly illustrates how the replacement of the conjugal act by a technical procedure – in addition to being in contradiction with the respect that is due to procreation as something that cannot be reduced to mere reproduction – leads to a weakening of the respect owed to every human being. Recognition of such respect is, on the other hand, promoted by the intimacy of husband and wife nourished by married love.

The Church recognizes the legitimacy of the desire for a child and understands the suffering of couples struggling with problems of fertility. Such a desire, however, should not override the dignity of every human life to the point of absolute supremacy. The desire for a child cannot justify the “production” of offspring, just as the desire not to have a child cannot justify the abandonment or destruction of a child once he or she has been conceived.

In reality, it seems that some researchers, lacking any ethical point of reference and aware of the possibilities inherent in technological progress, surrender to the logic of purely subjective desires [30] and to economic pressures which are so strong in this area. In the face of this manipulation of the human being in his or her embryonic state, it needs to be repeated that “God’s love does not differentiate between the newly conceived infant still in his or her mother’s womb and the child or young person, or the adult and the elderly person. God does not distinguish between them because he sees an impression of his own image and likeness (Gen 1:26) in each one… Therefore, the Magisterium of the Church has constantly proclaimed the sacred and inviolable character of every human life from its conception until its natural end”. [31]

Intracytoplasmic sperm injection (ICSI)

17. Among the recent techniques of artificial fertilization which have gradually assumed a particular importance is intracytoplasmic sperm injection. [32]   This technique is used with increasing frequency given its effectiveness in overcoming various forms of male infertility. [33]

Just as in general with in vitro fertilization, of which it is a variety, ICSI is intrinsically illicit:  it causes a complete separation between procreation and the conjugal act. Indeed ICSI takes place “outside the bodies of the couple through actions of third parties whose competence and technical activity determine the success of the procedure. Such fertilization entrusts the life and identity of the embryo into the power of doctors and biologists and establishes the domination of technology over the origin and destiny of the human person. Such a relationship of domination is in itself contrary to the dignity and equality that must be common to parents and children. Conception in vitro is the result of the technical action which presides over fertilization. Such fertilization is neither in fact achieved nor positively willed as the expression and fruit of a specific act of the conjugal union”. [34]

Freezing embryos

18. One of the methods for improving the chances of success in techniques of in vitro fertilization is the multiplication of attempts. In order to avoid repeatedly taking oocytes from the woman’s body, the process involves a single intervention in which multiple oocytes are taken, followed by cryopreservation of a considerable number of the embryos conceived in vitro. [35]   In this way, should the initial attempt at achieving pregnancy not succeed, the procedure can be repeated or additional pregnancies attempted at a later date. In some cases, even the embryos used in the first transfer are frozen because the hormonal ovarian stimulation used to obtain the oocytes has certain effects which lead physicians to wait until the woman’s physiological conditions have returned to normal before attempting to transfer an embryo into her womb.

Cryopreservation is incompatible with the respect owed to human embryos; it presupposes their production in vitro; it exposes them to the serious risk of death or physical harm, since a high percentage does not survive the process of freezing and thawing; it deprives them at least temporarily of maternal reception and gestation; it places them in a situation in which they are susceptible to further offense and manipulation. [36]

The majority of embryos that are not used remain “orphans”. Their parents do not ask for them and at times all trace of the parents is lost. This is why there are thousands upon thousands of frozen embryos in almost all countries where in vitro fertilization takes place.

19. With regard to the large number of frozen embryos already in existence the question becomes: what to do with them?  Some of those who pose this question do not grasp its ethical nature, motivated as they are by laws in some countries that require cryopreservation centers to empty their storage tanks periodically. Others, however, are aware that a grave injustice has been perpetrated and wonder how best to respond to the duty of resolving it.

Proposals to use these embryos for research or for the treatment of disease are obviously unacceptable because they treat the embryos as mere “biological material” and result in their destruction. The proposal to thaw such embryos without reactivating them and use them for research, as if they were normal cadavers, is also unacceptable. [37]

The proposal that these embryos could be put at the disposal of infertile couples as a treatment for infertility is not ethically acceptable for the same reasons which make artificial heterologous procreation illicit as well as any form of surrogate motherhood; [38] this practice would also lead to other problems of a medical, psychological and legal nature.

It has also been proposed, solely in order to allow human beings to be born who are otherwise condemned to destruction, that there could be a form of “prenatal adoption”. This proposal, praiseworthy with regard to the intention of respecting and defending human life, presents however various problems not dissimilar to those mentioned above.

All things considered, it needs to be recognized that the thousands of abandoned embryos represent a situation of injustice which in fact cannot be resolved. Therefore John Paul II made an “appeal to the conscience of the world’s scientific authorities and in particular to doctors, that the production of human embryos be halted, taking into account that there seems to be no morally licit solution regarding the human destiny of the thousands and thousands of ‘frozen’ embryos which are and remain the subjects of essential rights and should therefore be protected by law as human persons”. [39]

The freezing of oocytes

20. In order avoid the serious ethical problems posed by the freezing of embryos, the freezing of oocytes has also been advanced in the area of techniques of in vitro fertilization. [40]   Once a sufficient number of oocytes has been obtained for a series of attempts at artificial procreation, only those which are to be transferred into the mother’s body are fertilized while the others are frozen for future fertilization and transfer should the initial attempts not succeed.

In this regard it needs to be stated that cryopreservation of oocytes for the purpose of being used in artificial procreation is to be considered morally unacceptable.

The reduction of embryos

21. Some techniques used in artificial procreation, above all the transfer of multiple embryos into the mother’s womb, have caused a significant increase in the frequency of multiple pregnancy. This situation gives rise in turn to the practice of so-called embryo reduction, a procedure in which embryos or fetuses in the womb are directly exterminated. The decision to eliminate human lives, given that it was a human life that was desired in the first place, represents a contradiction that can often lead to suffering and feelings of guilt lasting for years.

From the ethical point of view, embryo reduction is an intentional selective abortion. It is in fact the deliberate and direct elimination of one or more innocent human beings in the initial phase of their existence and as such it always constitutes a grave moral disorder. [41]

The ethical justifications proposed for embryo reduction are often based on analogies with natural disasters or emergency situations in which, despite the best intentions of all involved, it is not possible to save everyone. Such analogies cannot in any way be the basis for an action which is directly abortive. At other times, moral principles are invoked, such as those of the lesser evil or double effect, which are likewise inapplicable in this case. It is never permitted to do something which is intrinsically illicit, not even in view of a good result: the end does not justify the means.

Preimplantation diagnosis

22. Preimplantation diagnosis is a form of prenatal diagnosis connected with techniques of artificial fertilization in which embryos formed in vitro undergo genetic diagnosis before being transferred into a woman’s womb. Such diagnosis is done in order to ensure that only embryos free from defects or having the desired  sex or other particular qualities are transferred.

Unlike other forms of prenatal diagnosis, in which the diagnostic phase is clearly separated from any possible later elimination and which provide therefore a period in which a couple would be free to accept a child with medical problems, in this case, the diagnosis before implantation is immediately followed by the elimination of an embryo suspected of having genetic or chromosomal defects, or not having the sex desired, or having other qualities that are not wanted. Preimplantation diagnosis – connected as it is with artificial fertilization, which is itself always intrinsically illicit – is directed toward the qualitative selection and consequent destruction of embryos, which constitutes an act of abortion. Preimplantation diagnosis is therefore the expression of a eugenic mentality that “accepts selective abortion in order to prevent the birth of children affected by various types of anomalies. Such an attitude is shameful and utterly reprehensible, since it presumes to measure the value of a human life only within the parameters of ‘normality’ and physical well-being, thus opening the way to legitimizing infanticide and euthanasia as well”. [42]

By treating the human embryo as mere “laboratory material”, the concept itself of human dignity is also subjected to alteration and discrimination. Dignity belongs equally to every single human being, irrespective of his parents’ desires, his social condition, educational formation or level of physical development. If at other times in history, while the concept and requirements of human dignity were accepted in general, discrimination was practiced on the basis of race, religion or social condition, today there is a no less serious and unjust form of discrimination which leads to the non-recognition of the ethical and legal status of human beings suffering from serious diseases or disabilities. It is forgotten that sick and disabled people are not some separate category of humanity; in fact, sickness and disability are part of the human condition and affect every individual, even when there is no direct experience of it. Such discrimination is immoral and must therefore be considered legally unacceptable, just as there is a duty to eliminate cultural, economic and social barriers which undermine the full recognition and protection of disabled or ill people.

New forms of interception and contragestation

23. Alongside methods of preventing pregnancy which are, properly speaking, contraceptive, that is, which prevent conception following from a sexual act, there are other technical means which act after fertilization, when the embryo is already constituted, either before or after implantation in the uterine wall. Such methods are interceptive if they interfere with the embryo before implantation and contragestative if they cause the elimination of the embryo once implanted.

In order to promote wider use of interceptive methods, [43] it is sometimes stated that the way in which they function is not sufficiently understood. It is true that there is not always complete knowledge of the way that different pharmaceuticals operate, but scientific studies indicate that the effect of inhibiting implantation is certainly present, even if this does not mean that such interceptives cause an abortion every time they are used, also because conception does not occur after every act of sexual intercourse. It must be noted, however, that anyone who seeks to prevent the implantation of an embryo which may possibly have been conceived and who therefore either requests or prescribes such a pharmaceutical, generally intends abortion.

When there is a delay in menstruation, a contragestative is used, [44] usually one or two weeks after the non-occurrence of the monthly period. The stated aim is to re-establish menstruation, but what takes place in reality is the abortion of an embryo which has just implanted.

As is known, abortion is “the deliberate and direct killing, by whatever means it is carried out, of a human being in the initial phase of his or her existence, extending from conception to birth”. [45]   Therefore, the use of means of interception and contragestation fall within the sin of abortion and are gravely immoral. Furthermore, when there is certainty that an abortion has resulted, there are serious penalties in canon law. [46]

Third Part:

New Treatments which Involve the Manipulation of
the Embryo or the Human Genetic Patrimony

24. Knowledge acquired in recent years has opened new perspectives for both regenerative medicine and for the treatment of genetically based diseases. In particular, research on embryonic stem cells and its possible future uses have prompted great interest, even though up to now such research has not produced effective results, as distinct from research on adult stem cells. Because some maintain that the possible medical advances which might result from research on embryonic stem cells could justify various forms of manipulation and destruction of human embryos, a whole range of questions has emerged in the area of gene therapy, from cloning to the use of stem cells, which call for attentive moral discernment.

Gene therapy

25. Gene therapy commonly refers to techniques of genetic engineering applied to human beings for therapeutic purposes, that is to say, with the aim of curing genetically based diseases, although recently gene therapy has been attempted for diseases which are not inherited, for cancer in particular.

In theory, it is possible to use gene therapy on two levels: somatic cell gene therapy and germ line cell therapy. Somatic cell gene therapy seeks to eliminate or reduce genetic defects on the level of somatic cells, that is, cells other than the reproductive cells, but which make up the tissue and organs of the body. It involves procedures aimed at certain individual cells with effects that are limited to a single person. Germ line cell therapy aims instead at correcting genetic defects present in germ line cells with the purpose of transmitting the therapeutic effects to the offspring of the individual. Such methods of gene therapy, whether somatic or germ line cell therapy, can be undertaken on a fetus before his or her birth as gene therapy in the uterus or after birth on a child or adult.

26. For a moral evaluation the following distinctions need to be kept in mind. Procedures used on somatic cells for strictly therapeutic purposes are in principle morally licit. Such actions seek to restore the normal genetic configuration of the patient or to counter damage caused by genetic anomalies or those related to other pathologies. Given that gene therapy can involve significant risks for the patient, the ethical principle must be observed according to which, in order to proceed to a therapeutic intervention, it is necessary to establish beforehand that the person being treated will not be exposed to risks to his health or physical integrity which are excessive or disproportionate to the gravity of the pathology for which a cure is sought. The informed consent of the patient or his legitimate representative is also required.

The moral evaluation of germ line cell therapy is different. Whatever genetic modifications are effected on the germ cells of a person will be transmitted to any potential offspring. Because the risks connected to any genetic manipulation are considerable and as yet not fully controllable, in the present state of research, it is not morally permissible to act in a way that may cause possible harm to the resulting progeny. In the hypothesis of gene therapy on the embryo, it needs to be added that this only takes place in the context of in vitro fertilization and thus runs up against all the ethical objections to such procedures. For these reasons, therefore, it must be stated that, in its current state, germ line cell therapy in all its forms is morally illicit.

27. The question of using genetic engineering for purposes other than medical treatment also calls for consideration. Some have imagined the possibility of using techniques of genetic engineering to introduce alterations with the presumed aim of improving and strengthening the gene pool. Some of these proposals exhibit a certain dissatisfaction or even rejection of the value of the human being as a finite creature and person. Apart from technical difficulties and the real and potential risks involved, such manipulation would promote a eugenic mentality and would lead to indirect social stigma with regard to people who lack certain qualities, while privileging qualities that happen to be appreciated by a certain culture or society; such qualities do not constitute what is specifically human. This would be in contrast with the fundamental truth of the equality of all human beings which is expressed in the principle of justice, the violation of which, in the long run, would harm peaceful coexistence among individuals. Furthermore, one wonders who would be able to establish which modifications were to be held as positive and which not, or what limits should be placed on individual requests for improvement since it would be materially impossible to fulfil the wishes of every single person. Any conceivable response to these questions would, however, derive from arbitrary and questionable criteria. All of this leads to the conclusion that the prospect of such an intervention would end sooner or later by harming the common good, by favouring the will of some over the freedom of others. Finally it must also be noted that in the attempt to create a new type of human being one can recognize an ideological element in which man tries to take the place of his Creator.

In stating the ethical negativity of these kinds of interventions which imply an unjust domination of man over man, the Church also recalls the need to return to an attitude of care for people and of education in accepting human life in its concrete historical finite nature.

Human cloning

28. Human cloning refers to the asexual or agametic reproduction of the entire human organism in order to produce one or more “copies” which, from a genetic perspective, are substantially identical to the single original. [47]

Cloning is proposed for two basic purposes: reproduction, that is, in order to obtain the birth of a baby, and medical therapy or research. In theory, reproductive cloning would be able to satisfy certain specific desires, for example, control over human evolution, selection of human beings with superior qualities, pre-selection of the sex of a child to be born, production of a child who is the “copy” of another, or production of a child for a couple whose infertility cannot be treated in another way. Therapeutic cloning, on the other hand, has been proposed as a way of producing embryonic stem cells with a predetermined genetic patrimony in order to overcome the problem of immune system rejection; this is therefore linked to the issue of the use of stem cells.

Attempts at cloning have given rise to genuine concern throughout the entire world. Various national and international organizations have expressed negative judgments on human cloning and it  has been prohibited in the great majority of nations.

Human cloning is intrinsically illicit in that, by taking the ethical negativity of techniques of artificial fertilization to their extreme, it seeks to give rise to a new human being without a connection to the act of reciprocal self-giving between the spouses and, more radically, without any link to sexuality. This leads to manipulation and abuses gravely injurious to human dignity. [48] 

29. If cloning were to be done for reproduction, this would impose on the resulting individual a predetermined genetic identity, subjecting him – as has been stated – to a form of biological slavery, from which it would be difficult to free himself. The fact that someone would arrogate to himself the right to determine arbitrarily the genetic characteristics of another person represents a grave offense to the dignity of that person as well as to the fundamental equality of all people.

The originality of every person is a consequence of the particular relationship that exists between God and a human being from the first moment of his existence and carries with it the obligation to respect the singularity and integrity of each person, even on the biological and genetic levels. In the encounter with another person, we meet a human being who owes his existence and his proper characteristics to the love of God, and only the love of husband and wife constitutes a mediation of that love in conformity with the plan of the Creator and heavenly Father.

30. From the ethical point of view, so-called therapeutic cloning is even more serious. To create embryos with the intention of destroying them, even with the intention of helping the sick, is completely incompatible with human dignity, because it makes the existence of a human being at the embryonic stage nothing more than a means to be used and destroyed. It is gravely immoral to sacrifice a human life for therapeutic ends.

The ethical objections raised in many quarters to therapeutic cloning and to the use of human embryos formed in vitro have led some researchers to propose new techniques which are presented as capable of producing stem cells of an embryonic type without implying the destruction of true human embryos. [49] These proposals have been met with questions of both a scientific and an ethical nature regarding above all the ontological status of the “product” obtained in this way. Until these doubts have been clarified, the statement of the Encyclical Evangelium vitae needs to be kept in mind: “what is at stake is so important that, from the standpoint of moral obligation, the mere probability that a human person is involved would suffice to justify an absolutely clear prohibition of any intervention aimed at killing a human embryo”. [50]

The therapeutic use of stem cells

31. Stem cells are undifferentiated cells with two basic characteristics: a) the prolonged capability of multiplying themselves while maintaining the undifferentiated state; b) the capability of producing transitory progenitor cells from which fully differentiated cells descend, for example, nerve cells, muscle cells and blood cells.

Once it was experimentally verified that when stem cells are transplanted into damaged tissue they tend to promote cell growth and the regeneration of the tissue, new prospects opened for regenerative medicine, which have been the subject of great interest among researchers throughout the world.

Among the sources for human stem cells which have been identified thus far are: the embryo in the first stages of its existence, the fetus, blood from the umbilical cord and various tissues from adult humans (bone marrow, umbilical cord, brain, mesenchyme from various organs, etc.) and amniotic fluid. At the outset, studies focused on embryonic stem cells, because it was believed that only these had significant capabilities of multiplication and differentiation. Numerous studies, however, show that adult stem cells also have a certain versatility. Even if these cells do not seem to have the same capacity for renewal or the same plasticity as stem cells taken from embryos, advanced scientific studies and experimentation indicate that these cells give more positive results than embryonic stem cells. Therapeutic protocols in force today provide for the use of adult stem cells and many lines of research have been launched, opening new and promising possibilities.

32. With regard to the ethical evaluation, it is necessary to consider the methods of obtaining stem cells as well as the risks connected with their clinical and experimental use.

In these methods, the origin of the stem cells must be taken into consideration. Methods which do not cause serious harm to the subject from whom the stem cells are taken are to be considered licit. This is generally the case when tissues are taken from: a) an adult organism; b) the blood of the umbilical cord at the time of birth; c) fetuses who have died of natural causes. The obtaining of stem cells from a living human embryo, on the other hand, invariably causes the death of the embryo and is consequently gravely illicit: “research, in such cases, irrespective of efficacious therapeutic results, is not truly at the service of humanity. In fact, this research advances through the suppression of human lives that are equal in dignity to the lives of other human individuals and to the lives of the researchers themselves. History itself has condemned such a science in the past and will condemn it in the future, not only because it lacks the light of God but also because it lacks humanity”. [51]

The use of embryonic stem cells or differentiated cells derived from them – even when these are provided by other researchers through the destruction of embryos or when such cells are commercially available – presents serious problems from the standpoint of cooperation in evil and scandal. [52]

There are no moral objections to the clinical use of stem cells that have been obtained licitly; however, the common criteria of medical ethics need to be respected. Such use should be characterized by scientific rigor and prudence, by reducing to the bare minimum any risks to the patient and by facilitating the interchange of information among clinicians and full disclosure to the public at large.

Research initiatives involving the use of adult stem cells, since they do not present ethical problems, should be encouraged and supported. [53]

Attempts at hybridization

33. Recently animal oocytes have been used for reprogramming the nuclei of human somatic cells – this is generally called hybrid cloning – in order to extract embryonic stem cells from the resulting embryos without having to use human oocytes.

From the ethical standpoint, such procedures represent an offense against the dignity of human beings on account of the admixture of human and animal genetic elements capable of disrupting the specific identity of man. The possible use of the stem cells, taken from these embryos, may also involve additional health risks, as yet unknown, due to the presence of animal genetic material in their cytoplasm. To consciously expose a human being to such risks is morally and ethically unacceptable.

The use of human “biological material” of illicit origin

34. For scientific research and for the production of vaccines or other products, cell lines are at times used which are the result of an illicit intervention against the life or physical integrity of a human being. The connection to the unjust act may be either mediate or immediate, since it is generally a question of cells which reproduce easily and abundantly. This “material” is sometimes made available commercially or distributed freely to research centers by governmental agencies having this function under the law. All of this gives rise to various ethical problems with regard to cooperation in evil and with regard to scandal. It is fitting therefore to formulate general principles on the basis of which people of good conscience can evaluate and resolve situations in which they may possibly be involved on account of their professional activity.

It needs to be remembered above all that the category of abortion “is to be applied also to the recent forms of intervention on human embryos which, although carried out for purposes legitimate in themselves, inevitably involve the killing of those embryos. This is the case with experimentation on embryos, which is becoming increasingly widespread in the field of biomedical research and is legally permitted in some countries…  [T]he use of human embryos or fetuses as an object of experimentation constitutes a crime against their dignity as human beings who have a right to the same respect owed to a child once born, just as to every person”. [54]   These forms of experimentation always constitute a grave moral disorder. [55]

35. A different situation is created when researchers use “biological material” of illicit origin which has been produced apart from their research center or which has been obtained commercially. The Instruction Donum vitae formulated the general principle which must be observed in these cases: “The corpses of human embryos and fetuses, whether they have been deliberately aborted or not, must be respected just as the remains of other human beings. In particular, they cannot be subjected to mutilation or to autopsies if their death has not yet been verified and without the consent of the parents or of the mother. Furthermore, the moral requirements must be safeguarded that there be no complicity in deliberate abortion and that the risk of scandal be avoided”. [56]

In this regard, the criterion of independence as it has been formulated by some ethics committees is not sufficient. According to this criterion, the use of “biological material” of illicit origin would be ethically permissible provided there is a clear separation between those who, on the one hand, produce, freeze and cause the death of embryos and, on the other, the researchers involved in scientific experimentation. The criterion of independence is not sufficient to avoid a contradiction in the attitude of the person who says that he does not approve of the injustice perpetrated by others, but at the same time accepts for his own work the “biological material” which the others have obtained by means of that injustice. When the illicit action is endorsed by the laws which regulate healthcare and scientific research, it is necessary to distance oneself from the evil aspects of that system in order not to give the impression of a certain toleration or tacit acceptance of actions which are gravely unjust. [57]   Any appearance of acceptance would in fact contribute to the growing indifference to, if not the approval of, such actions in certain medical and political circles.

At times, the objection is raised that the above-mentioned considerations would mean that people of good conscience involved in research would have the duty to oppose actively all the illicit actions that take place in the field of medicine, thus excessively broadening their ethical responsibility. In reality, the duty to avoid cooperation in evil and scandal relates to their ordinary professional activities, which they must pursue in a just manner and by means of which they must give witness to the value of life by their opposition to gravely unjust laws. Therefore, it needs to be stated that there is a duty to refuse to use such “biological material” even when there is no close connection between the researcher and the actions of those who performed the artificial fertilization or the abortion, or when there was no prior agreement with the centers in which the artificial fertilization took place. This duty springs from the necessity to remove oneself, within the area of one’s own research, from a gravely unjust legal situation and to affirm with clarity the value of human life. Therefore, the above-mentioned criterion of independence is necessary, but may be ethically insufficient.

Of course, within this general picture there exist differing degrees of responsibility. Grave reasons may be morally proportionate to justify the use of such “biological material”. Thus, for example, danger to the health of children could permit parents to use a vaccine which was developed using cell lines of illicit origin, while keeping in mind that everyone has the duty to make known their disagreement and to ask that their healthcare system make other types of vaccines available. Moreover, in organizations where cell lines of illicit origin are being utilized, the responsibility of those who make the decision to use them is not the same as that of those who have no voice in such a decision.

In the context of the urgent need to mobilize consciences in favour of life, people in the field of healthcare need to be reminded that “their responsibility today is greatly increased. Its deepest inspiration and strongest support lie in the intrinsic and undeniable ethical dimension of the health-care profession, something already recognized by the ancient and still relevant Hippocratic Oath, which requires every doctor to commit himself to absolute respect for human life and its sacredness”. [58]

Conclusion

36. There are those who say that the moral teaching of the Church contains too many prohibitions. In reality, however, her teaching is based on the recognition and promotion of all the gifts which the Creator has bestowed on man: such as life, knowledge, freedom and love. Particular appreciation is due not only to man’s intellectual activities, but also to those which are practical, like work and technological activities. By these, in fact, he participates in the creative power of God and is called to transform creation by ordering its many resources toward the dignity and wellbeing of all human beings and of the human person in his entirety. In this way, man acts as the steward of the value and intrinsic beauty of creation.

Human history shows, however, how man has abused and can continue to abuse the power and capabilities which God has entrusted to him, giving rise to various forms of unjust discrimination and oppression of the weakest and most defenseless: the daily attacks on human life; the existence of large regions of poverty where people are dying from hunger and disease, excluded from the intellectual and practical resources available in abundance in many countries; technological and industrial development which is creating the real risk of a collapse of the ecosystem; the use of scientific research in the areas of physics, chemistry and biology for purposes of waging war; the many conflicts which still divide peoples and cultures; these sadly are only some of the most obvious signs of how man can make bad use of his abilities and become his own worst enemy by losing the awareness of his lofty and specific vocation to collaborate in the creative work of God.

At the same time, human history has also shown real progress in the understanding and recognition of the value and dignity of every person as the foundation of the rights and ethical imperatives by which human society has been, and continues to be structured. Precisely in the name of promoting human dignity, therefore, practices and forms of behaviour harmful to that dignity have been prohibited. Thus, for example, there are legal and political – and not just ethical – prohibitions of racism, slavery, unjust discrimination and marginalization of women, children, and ill and disabled people. Such prohibitions bear witness to the inalienable value and intrinsic dignity of every human being and are a sign of genuine progress in human history. In other words, the legitimacy of every prohibition is based on the need to protect an authentic moral good.

37. If initially human and social progress was characterized primarily by industrial development and the production of consumer goods, today it is distinguished by developments in information technologies, research in genetics, medicine and biotechnologies for human benefit, which are areas of great importance for the future of humanity, but in which there are also evident and unacceptable abuses. “Just as a century ago it was the working classes which were oppressed in their fundamental rights, and the Church courageously came to their defense by proclaiming the sacrosanct rights of the worker as person, so now, when another category of persons is being oppressed in the fundamental right to life, the Church feels in duty bound to speak out with the same courage on behalf of those who have no voice. Hers is always the evangelical cry in defense of the world’s poor, those who are threatened and despised and whose human rights are violated”. [59]

In virtue of the Church’s doctrinal and pastoral mission, the Congregation for the Doctrine of the Faith has felt obliged to reiterate both the dignity and the fundamental and inalienable rights of every human being, including those in the initial stages of their existence, and to state explicitly the need for protection and respect which this dignity requires of everyone.

The fulfillment of this duty implies courageous opposition to all those practices which result in grave and unjust discrimination against unborn human beings, who have the dignity of a person, created like others in the image of God. Behind every “no” in the difficult task of discerning between good and evil, there shines a great “yes” to the recognition of the dignity and inalienable value of every single and unique human being called into existence.

The Christian faithful will commit themselves to the energetic promotion of a new culture of life by receiving the contents of this Instruction with the religious assent of their spirit, knowing that God always gives the grace necessary to observe his commandments and that, in every human being, above all in the least among us, one meets Christ himself (cf. Mt 25:40). In addition, all persons of good will, in particular physicians and researchers open to dialogue and desirous of knowing what is true, will understand and agree with these principles and judgments, which seek to safeguard the vulnerable condition of human beings in the first stages of life and to promote a more human civilization.

The Sovereign Pontiff Benedict XVI, in the Audience granted to the undersigned Cardinal Prefect on 20 June 2008, approved the present Instruction, adopted in the Ordinary Session of this Congregation, and ordered its publication.

Rome, from the Offices of the Congregation for the Doctrine of the Faith, 8 September 2008, Feast of the Nativity of the Blessed Virgin Mary.

William Card. Levada
Prefect

+ Luis F. Ladaria, S.I.
Titular Archbishop of Thibica
Secretary     

 

неофіційний переклад

КОНГРЕГАЦІЯ ДОКТРИН ВІРИ

ІНСТРУКЦІЯ DIGNITAS PERSONAE

ЩОДО ДЕЯКИХ БІОЕТИЧНИХ ПИТАНЬ

ВСТУП​

1. Гідність особи має бути визнана в кожній людській істоті від зачаття до природної смерті. Цей фундаментальний принцип виражає велике «так» людському життю і має бути в центрі етичного роздуму над біомедичними дослідженнями, які мають дедалі більше значення в сучасному світі. Учительський Уряд Церкви неодноразово втручався, щоб прояснити та вирішити моральні питання в цій галузі. Особливо важливою була інструкція «Donum vitae» . [1] І тепер, через двадцять років після її публікації, доречно оновити її.

Вчення «Дар життя» залишається повністю чинним, як щодо принципів, на яких воно базується, так і щодо моральних оцінок, які воно виражає. Однак нові біомедичні технології, що були впроваджені в критичній сфері людського життя та сім’ї, породили подальші питання, зокрема в галузі досліджень людських ембріонів, використання стовбурових клітин для терапевтичних цілей, а також в інших галузях експериментальної медицини. Ці нові питання потребують відповідей. Темпи наукового розвитку в цій галузі та розголос, який він отримав, викликали очікування та занепокоєння у широких верствах громадської думки. Законодавчі збори були попрошені прийняти рішення з цих питань, щоб врегулювати їх законодавчо; іноді також відбувалися ширші народні консультації.

Ці події спонукали Конгрегацію доктрини віри підготувати нову доктринальну інструкцію , яка розглядає деякі нещодавні питання у світлі критеріїв, викладених в інструкції «Donum vitae» , а також розглядає деякі питання, що були розглянуті раніше, але потребують додаткових роз’яснень.

2. Під час проведення цього дослідження Конгрегація доктрини віри скористалася аналізом Папської академії життя та проконсультувалася з численними експертами щодо наукових аспектів цих питань, щоб розглянути їх відповідно до принципів християнської антропології. Енцикліки Veritatis splendor [2] та Evangelium vitae [3]  Івана Павла II, а також інші виступи Учительського Уряду, дають чіткі вказівки щодо методу та змісту розгляду проблем, що розглядаються.

У сучасному багатогранному філософському та науковому контексті значна кількість вчених і філософів, у дусі клятви Гіппократа, бачать у медичній науці служіння людській крихкості, спрямоване на лікування хвороб, полегшення страждань та справедливе надання необхідної допомоги всім людям. Водночас, однак, є також люди у світі філософії та науки, які розглядають досягнення біомедичних технологій з по суті євгенічної точки зору.

3. Представляючи принципи та моральні оцінки щодо біомедичних досліджень людського життя, Католицька Церква спирається на світло як розуму, так і віри та прагне викласти цілісне бачення людини та її покликання, здатне враховувати все добре в людській діяльності, а також у різних культурних та релігійних традиціях, які нерідко демонструють велику шану до життя.

Учительський Уряд також прагне запропонувати слово підтримки та заохочення для культурного погляду, який розглядає науку як безцінне служіння цілісному благу життя та гідності кожної людини. Тому Церква дивиться на наукові дослідження з надією та бажає, щоб багато християн присвятили себе прогресу біомедицини та свідчили про свою віру в цій галузі. Вона також сподівається, що результати таких досліджень будуть доступні також у бідних та уражених хворобами регіонах світу, щоб ті, хто найбільше її потребує, отримали гуманітарну допомогу. Нарешті, Церква прагне наблизитися до кожної людини, яка страждає, чи то тілом, чи духом, щоб принести не лише втіху, але й світло та надію. Це надає сенсу моментам хвороби та досвіду смерті, які справді є частиною людського життя та присутні в історії кожної людини, відкриваючи її для таємниці Воскресіння. Воістину, погляд Церкви сповнений довіри, бо «Життя переможе: це певна надія для нас. Так, життя переможе, бо правда, добро, радість і справжній прогрес на боці життя. Бог, який любить життя і щедро його дарує, на боці життя». [4]

Ця Інструкція адресована католицьким вірянам та всім, хто шукає істини. [5]   Вона складається з трьох частин: перша нагадує деякі антропологічні, богословські та етичні елементи фундаментального значення; друга розглядає нові проблеми щодо продовження роду; третя розглядає нові процедури, пов’язані з маніпуляціями з ембріонами та генетичною спадщиною людини.
 

Перша частина:

Антропологічні, теологічні та етичні аспекти
людського життя та продовження роду

4. За останні десятиліття медична наука зробила значний крок у розумінні людського життя на його початкових стадіях. Біологічні структури людини та процес людського народження є більш відомими. Ці досягнення, безумовно, є позитивними та заслуговують на підтримку, коли вони служать подоланню або виправленню патологій та успішному відновленню нормального функціонування людського розмноження. З іншого боку, вони є негативними та не можуть бути використані, коли вони пов’язані зі знищенням людських істот або коли використовують засоби, що суперечать гідності особи, або коли вони використовуються для цілей, що суперечать цілісному благу людини.

Тіло людської істоти, починаючи з перших етапів свого існування, ніколи не може бути зведене до простої групи клітин. Ембріональний людський організм розвивається поступово за чітко визначеною програмою з власною кінцевою метою, що видно з народження кожної дитини.

Доречно нагадати фундаментальний етичний критерій, висловлений в Інструкції Donum vitae , щоб оцінити всі моральні питання, що стосуються процедур, що стосуються людського ембріона: «Таким чином, плід людського покоління, з першого моменту свого існування, тобто з моменту формування зиготи, вимагає безумовної поваги, яка морально належить людській істоті в її тілесній та духовній цілісності. Людину слід поважати та ставитися до неї як до особи з моменту зачаття; і тому з того ж моменту повинні визнаватися її права як особи, серед яких на першому місці є непорушне право кожної невинної людської істоти на життя». [6]

5. Цей етичний принцип, який розум здатний визнати як істинний та такий, що відповідає природному моральному закону, має бути основою для всього законодавства в цій сфері. [7]  Фактично, він передбачає істину онтологічного характеру, як продемонстрував Donum vitae на основі вагомих наукових доказів, щодо безперервності розвитку людської істоти.

Якщо «Donum vitae» , щоб уникнути твердження явно філософського характеру, не визначав ембріон як особу, то він, тим не менш, вказував на наявність внутрішнього зв’язку між онтологічним виміром і специфічною цінністю кожного людського життя. Хоча присутність духовної душі неможливо спостерігати експериментально, висновки науки щодо людського ембріона дають «цінний показник для розпізнавання за допомогою розуму особистої присутності в момент першої появи людського життя: як людська особистість може не бути людською особистістю?». [8]   Дійсно, реальність людської істоти протягом усього життя, як до, так і після народження, не дозволяє нам постулювати ні зміну в природі, ні градацію моральної цінності, оскільки вона має повний антропологічний та етичний статус.  Тому людський ембріон від самого початку має гідність, властиву людині.

6. Повага до цієї гідності належить кожній людині, оскільки кожна людина несе в собі незгладимий власний гідність і цінність.  Походження людського життя має свій справжній контекст у шлюбі та сім’ї, де воно зароджується через акт, що виражає взаємну любов між чоловіком і жінкою. Дітонародження, яке є справді відповідальним щодо дитини, що народжується, «повинно бути плодом шлюбу». [9]

Шлюб, присутній у всі часи та в усіх культурах, «є насправді чимось мудро та провидінням встановленим Богом Творцем для здійснення Його любовного задуму в людях. Таким чином, чоловік і дружина, через взаємний дар себе одному – щось, що є властивим і винятковим для них – здійснюють ту єдність осіб, через яку вони вдосконалюють одне одного, щоб співпрацювати з Богом у породженні та вихованні нового життя». [10]   У плідності подружньої любові чоловік і жінка «дають зрозуміти, що в основі їхнього подружнього життя лежить справжнє «так», яке вимовляється та справді переживається у взаємності, залишаючись завжди відкритими для життя… Природний закон, який лежить в основі визнання справжньої рівності між людьми та народами, заслуговує на визнання джерелом, що надихає стосунки між подружжям у їхній відповідальності за народження нових дітей. Передача життя вписана в природу, а її закони є неписаною нормою, на яку всі повинні посилатися». [11]

7. Церква переконана, що людське не лише приймається та шанується вірою, але й очищується, підноситься та вдосконалюється. Бог, створивши людину за своїм образом і подобою (пор. Бут. 1:26), назвав своє творіння «дуже добрим» ( Бут. 1:31), щоб пізніше прийняти його в Сині (пор. Ів. 1:14). У таїнстві Втілення Син Божий підтвердив гідність тіла і душі, які складають людську істоту. Христос не зневажав людську тілесність, а навпаки, повністю відкрив її значення та цінність: «Насправді лише в таїнстві воплоченого Слова таїнство людини справді стає зрозумілим» [12] .

Ставши одним із нас, Син дає нам можливість стати «синами Божими» ( Ів. 1:12), «учасниками Божої природи» ( 2 Пт. 1:4). Цей новий вимір не суперечить гідності творіння, яку кожен може розпізнати за допомогою розуму, але підносить його до ширшого горизонту життя, властивого Богові, даючи нам здатність глибше розмірковувати над людським життям та над діями, через які воно приходить до існування. [13]

Повага до окремої людської істоти, якої вимагає розум, ще більше посилюється та зміцнюється у світлі цих істин віри: таким чином, ми бачимо, що немає суперечності між твердженням гідності та твердженням святості людського життя. «Різні способи, якими Бог, діючи в історії, піклується про світ і людство, не є взаємовиключними; навпаки, вони підтримують один одного та перетинаються. Вони мають свій початок і мету у вічному, мудрому та люблячому задумі, яким Бог наперед призначає чоловіків і жінок «бути подібними до образу Сина Його» ( Рим. 8, 29)». [14]

8. Беручи за відправну точку взаємозв’язок цих двох вимірів, людського та божественного, краще розумієш, чому людина має незаперечну цінність: вона має вічне покликання і покликана брати участь у триєдиній любові живого Бога.

Ця цінність належить усім без розрізнення. В силу простого факту існування кожна людина повинна бути повністю поважана. Запровадження дискримінації щодо людської гідності на основі біологічного, психологічного чи освітнього розвитку, або на основі критеріїв, пов’язаних зі здоров’ям, має бути виключено. На кожному етапі свого існування людина, створена за образом і подобою Бога, відображає «обличчя Його Єдинородного Сина… Ця безмежна і майже незбагненна любов Бога до людини показує ступінь, до якої людська особистість заслуговує на любов у собі, незалежно від будь-яких інших міркувань – розуму, краси, здоров’я, молодості, цілісності тощо. Коротше кажучи, людське життя завжди є благом, бо воно « є проявом Бога у світі, знаком Його присутності, слідом Його слави » ( Evangelium vitae ,  34)». [15]

9. Ці два виміри життя, природний і надприродний, дозволяють нам краще зрозуміти сенс, у якому дії, що дозволяють новій людській істоті з’явитися на світ, у яких чоловік і жінка віддають себе одне одному, є відображенням тринітарної любові.  «Бог, який є любов’ю і життям, вписав у чоловіка та жінку покликання брати участь особливим чином у Його таїнстві особистого спілкування та в Його ділі як Творця і Отця» [16] .

Християнський шлюб ґрунтується «на природній взаємодоповнюваності, що існує між чоловіком і жінкою, і живиться особистою готовністю подружжя поділитися всім своїм життєвим проектом, тим, що вони мають і ким вони є: саме тому таке сопричастя є плодом і знаком глибокої людської потреби. Але в Христі Господі Бог приймає цю людську потребу, підтверджує її, очищує та підносить, ведучи її до досконалості через таїнство шлюбу: Святий Дух, який виливається в таїнстві, пропонує християнським парам дар нового сопричастя любові, яке є живим і реальним образом тієї унікальної єдності, яка робить Церкву неподільним Містичним Тілом Господа Ісуса». [17]

10. Церква, висловлюючи етичну оцінку деяких досягнень новітніх медичних досліджень, що стосуються людини та її початків, не втручається у сферу, що належить до самої медичної науки, а радше закликає кожного до етичної та соціальної відповідальності за свої дії. Вона нагадує їм, що етична цінність біомедичної науки оцінюється як з точки зору безумовної поваги до кожної людської істоти в кожен момент її існування, так і захисту особливого характеру особистого акту, який передає життя. Втручання Учительського Уряду належить до його місії сприяти формуванню совісті, автентично навчаючи істині, якою є Христос, і водночас авторитетно проголошуючи та стверджуючи принципи морального порядку, що випливають із самої людської природи. [18]
 

Друга частина:

Нові проблеми щодо розмноження

11. У світлі вищезазначених принципів, тепер можна розглянути деякі питання щодо продовження роду, які виникли та стали більш зрозумілими з часів публікації «Дара життя» .

Методи сприяння фертильності

12. Щодо лікування безпліддя, нові медичні методи повинні поважати три фундаментальні блага: а) право на життя та фізичну недоторканність кожної людської істоти від зачаття до природної смерті; б) єдність шлюбу, що означає взаємну повагу до права в шлюбі ставати батьком чи матір’ю лише разом з іншим чоловіком/дружиною; [19] в) специфічні людські цінності сексуальності, які вимагають, «щоб народження людської особи відбувалося як плід подружнього акту, характерного для любові між подружжям». [20]   Методи, що сприяють продовженню роду, «не слід відкидати на тій підставі, що вони є штучними. Як такі, вони свідчать про можливості медичного мистецтва. Але їм необхідно надати моральну оцінку з огляду на гідність людської особи, яка покликана реалізувати своє покликання від Бога до дару любові та дару життя». [21]

У світлі цього принципу, всі методи гетерологічного штучного запліднення [22] , а також ті методи гомологічного штучного запліднення [23] , які замінюють подружній акт, повинні бути виключені. З іншого боку, дозволені методи, які діють як допоміжні засоби для подружнього акту та його фертильності . Інструкція Donum vitae  стверджує: «Лікар служить особам та людському розмноженню. Він не має права розпоряджатися ними або вирішувати їхню долю. Медичне втручання поважає гідність осіб, коли воно прагне допомогти подружньому акту або для того, щоб полегшити його виконання, або для того, щоб дати йому змогу досягти своєї мети після того, як він був виконаний нормальним чином». [24]   А щодо гомологічного штучного запліднення, то стверджується: «Гомологічне штучне запліднення в шлюбі не може бути дозволено, за винятком тих випадків, коли технічний засіб не замінює подружній акт, а служить для полегшення та допомоги, щоб акт досяг своєї природної мети». [25]

13. Безумовно, методи, спрямовані на усунення перешкод для природного запліднення, такі як, наприклад, гормональне лікування безпліддя, хірургічне втручання при ендометріозі, розблокування маткових труб або їх хірургічне відновлення, є законними. Усі ці методи можна вважати справжніми методами лікування , оскільки після усунення проблеми, що спричиняє безпліддя, подружжя може здійснювати подружні акти, що призводять до продовження роду, без безпосереднього втручання лікаря в цей акт. Жоден з цих методів лікування не замінює подружній акт, який єдиний гідний справді відповідального продовження роду.

Щоб допомогти численним безплідним парам, які бажають мати дітей, усиновлення слід заохочувати, просувати та сприяти відповідним законодавством, щоб численні діти, які не мають батьків, могли отримати дім, який сприятиме їхньому людському розвитку. Крім того, заслуговують на заохочення дослідження та інвестиції, спрямовані на запобігання безпліддю .

Екстракорпоральне  запліднення та навмисне знищення ембріонів

14. Той факт, що процес екстракорпорального запліднення дуже часто передбачає навмисне знищення ембріонів, вже зазначався в інструкції Donum vitae . [26]   Дехто стверджував, що це пов’язано з дещо недосконалими методами. Однак подальший досвід показав, що всі методи екстракорпорального запліднення діють так, ніби людський ембріон є просто масою клітин, які потрібно використовувати, відбирати та викидати.

Це правда, що приблизно третина жінок, які вдаються до штучного запліднення, успішно народжують дитину. Однак слід визнати, що враховуючи пропорцію між загальною кількістю вироблених ембріонів і тими, що зрештою народжуються, кількість ембріонів, що приносять у жертву, надзвичайно висока. [27]   Ці втрати сприймаються практиками екстракорпорального запліднення як ціна, яку доводиться платити за позитивні результати. Насправді, глибоко непокоїть те, що дослідження в цій галузі спрямовані головним чином на отримання кращих результатів з точки зору відсотка дітей, народжених жінками, які розпочинають процес, але не виявляють конкретної зацікавленості в праві на життя кожного окремого ембріона.

15. Часто заперечують, що втрата ембріонів у більшості випадків є ненавмисною або що вона відбувається справді проти волі батьків та лікарів. Вони кажуть, що йдеться про ризики, які не так вже й відрізняються від тих, що виникають при природному розмноженні; прагнути створити нове життя без жодного ризику на практиці означало б нічого не робити для його передачі. Це правда, що не всі втрати ембріонів у процесі екстракорпорального запліднення мають однакове відношення до волі тих, хто бере участь у процедурі. Але також правда, що в багатьох випадках залишення, знищення та втрата ембріонів передбачені та бажані.

Ембріони, отримані in vitro , з дефектами, безпосередньо викидаються. Все частіше трапляються випадки, коли пари, які не мають проблем із фертильністю, використовують штучні засоби розмноження для генетичного відбору свого потомства. У багатьох країнах зараз поширеною є стимуляція овуляції, щоб отримати велику кількість ооцитів, які потім запліднюються. Деякі з них переносяться в матку жінки, а інші заморожуються для подальшого використання. Причиною багаторазового перенесення є збільшення ймовірності того, що хоча б один ембріон імплантується в матку. Таким чином, за допомогою цієї методики кількість перенесених ембріонів перевищує бажану кількість однієї дитини, в очікуванні, що деякі ембріони будуть втрачені, і багатоплідна вагітність може не настати. Таким чином, практика багаторазового перенесення ембріонів передбачає суто утилітарне поводження з ембріонами.  Вражає той факт, що в будь-якій іншій галузі медицини звичайна професійна етика та самі органи охорони здоров’я ніколи не дозволили б медичну процедуру, яка пов’язана з такою великою кількістю невдач та смертельних випадків. Фактично, методи екстракорпорального запліднення приймаються на основі припущення, що окремий ембріон не заслуговує на повну повагу за наявності конкуруючого бажання мати потомство, яке має бути задоволене.

Ця сумна реальність, про яку часто не говорять, справді викликає прикрість: «різноманітні методи штучного відтворення, які, здавалося б, служать життю і які часто використовуються з цією метою, насправді відкривають двері новим загрозам для життя». [28]

16. Церква також вважає етично неприйнятним відокремлювати продовження роду від цілісного особистого контексту подружнього акту : [29]   людське продовження роду – це особистий акт чоловіка та дружини, який нічим не замінити. Легковажне прийняття величезної кількості абортів, пов’язаних із процесом екстракорпорального запліднення, яскраво ілюструє, як заміна подружнього акту технічною процедурою – окрім того, що суперечить повазі, яка належить продовженню роду як чомусь, що не може бути зведено до простого відтворення – призводить до послаблення поваги, належної кожній людській істоті. Визнанню такої поваги, з іншого боку, сприяє близькість чоловіка та дружини, що живиться подружньою любов’ю.

Церква визнає законність бажання мати дитину та розуміє страждання пар, які борються з проблемами безпліддя. Однак таке бажання не повинно применшувати гідність кожного людського життя до абсолютної верховенства. Бажання мати дитину не може виправдати «народження» потомства, так само як бажання не мати дитини не може виправдати залишення чи знищення дитини після її зачаття.

Насправді, схоже, що деякі дослідники, не маючи жодної етичної точки зору та усвідомлюючи можливості, властиві технологічному прогресу, піддаються логіці суто суб’єктивних бажань [30] та економічному тиску, який є настільки сильним у цій сфері. Зіткнувшись із цією маніпуляцією людиною в її ембріональному стані, слід повторити, що «Божа любов не розрізняє щойно зачате немовля, яке ще перебуває в утробі матері, та дитину чи молоду людину, або дорослу людину та людину похилого віку. Бог не розрізняє їх, бо бачить у кожному з них відбиток свого образу та подоби ( Бт 1, 26)… Тому Учительський Учитель Церкви постійно проголошує священний і недоторканний характер кожного людського життя від його зачаття до його природного кінця». [31]

Інтрацитоплазматична ін’єкція сперматозоїдів (ІКСІ)

17. Серед новітніх методів штучного запліднення, які поступово набули особливого значення, є інтрацитоплазматична ін’єкція сперматозоїдів. [32]   Цей метод використовується дедалі частіше, враховуючи його ефективність у подоланні різних форм чоловічого безпліддя. [33]

Як і загалом екстракорпоральне запліднення, різновидом якого воно є, ІКСІ є за своєю суттю незаконним: воно спричиняє повне розділення між продовженням роду та подружнім актом.  Дійсно, ІКСІ відбувається «поза тілами пари через дії третіх осіб, чия компетентність та технічна діяльність визначають успіх процедури. Таке запліднення довіряє життя та ідентичність ембріона владі лікарів та біологів і встановлює панування технологій над походженням та долею людської особи. Такі відносини панування самі по собі суперечать гідності та рівності, які мають бути спільними для батьків та дітей. Зачаття in vitro є результатом технічної дії, яка передує заплідненню. Таке запліднення не є ні фактично досягнуте, ні позитивно бажаним як вираз і плід конкретного акту подружнього союзу». [34]

Заморожування ембріонів

18. Одним із методів підвищення шансів на успіх методів екстракорпорального запліднення є збільшення кількості спроб. Щоб уникнути повторного забору ооцитів з організму жінки, процес передбачає одне втручання, під час якого беруться кілька ооцитів, а потім проводиться кріоконсервація значної кількості ембріонів, зачатих in vitro . [35]   Таким чином, якщо початкова спроба досягти вагітності не вдалася, процедуру можна повторити або спробувати додаткові вагітності пізніше. У деяких випадках навіть ембріони, використані під час першого перенесення, заморожують, оскільки гормональна стимуляція яєчників, яка використовується для отримання ооцитів, має певні ефекти, які змушують лікарів чекати, поки фізіологічний стан жінки повернеться до норми, перш ніж намагатися перенести ембріон у її матку.

Кріоконсервація несумісна з повагою до людських ембріонів ; вона передбачає їхнє виробництво in vitro ; вона наражає їх на серйозний ризик смерті або фізичної шкоди, оскільки високий відсоток не переживає процес заморожування та розморожування; вона позбавляє їх, принаймні тимчасово, материнського сприйняття та вагітності; вона ставить їх у ситуацію, в якій вони вразливі до подальших образ та маніпуляцій. [36]

Більшість ембріонів, які не використовуються, залишаються «сиротами». Батьки не просять про них, і часом будь-який слід батьків втрачається. Саме тому майже в усіх країнах, де проводиться екстракорпоральне запліднення, існують тисячі й тисячі заморожених ембріонів.

19. З огляду на велику кількість заморожених ембріонів, що вже існують, виникає питання: що з ними робити? Деякі з тих, хто ставить це питання, не розуміють його етичної природи, мотивовані законами деяких країн, які вимагають від центрів кріоконсервації періодично спорожняти свої резервуари для зберігання. Інші ж, однак, усвідомлюють, що була скоєна серйозна несправедливість, і задаються питанням, як найкраще реагувати на обов’язок її вирішення.

Пропозиції щодо використання цих ембріонів для досліджень або лікування захворювань є очевидно неприйнятними, оскільки вони розглядають ембріони як просто «біологічний матеріал» і призводять до їх знищення. Пропозиція розморожувати такі ембріони без їх реактивації та використовувати їх для досліджень, ніби це звичайні трупи, також є неприйнятною. [37]

Пропозиція про те, що ці ембріони можуть бути надані безплідним парам для лікування безпліддя, є етично неприйнятною з тих самих причин, які роблять штучне гетерологічне розмноження незаконним, як і будь-яку форму сурогатного материнства; [38] ця практика також призведе до інших проблем медичного, психологічного та юридичного характеру.

Також було запропоновано, виключно для того, щоб дозволити народження людей, які в іншому випадку приречені на знищення, запропонувати певну форму «пренатального усиновлення». Ця пропозиція, гідна похвали з огляду на намір поважати та захищати людське життя, однак створює різні проблеми, не відмінні від тих, що згадані вище.

З огляду на все, необхідно визнати, що тисячі покинутих ембріонів являють собою ситуацію несправедливості, яку насправді неможливо вирішити. Тому Іван Павло II звернувся «з закликом до совісті світових наукових авторитетів, і зокрема до лікарів, зупинити виробництво людських ембріонів, враховуючи, що, здається, немає морально законного рішення щодо людської долі тисяч і тисяч «заморожених» ембріонів, які є і залишаються суб’єктами основних прав і тому повинні бути захищені законом як людські особи». [39]

Заморожування ооцитів

20. Щоб уникнути серйозних етичних проблем, що виникають через заморожування ембріонів, заморожування ооцитів також отримало розвиток у сфері методів екстракорпорального запліднення. [40]   Після отримання достатньої кількості ооцитів для серії спроб штучного розмноження запліднюються лише ті, які мають бути перенесені в організм матері, тоді як інші заморожуються для майбутнього запліднення та перенесення, якщо початкові спроби не вдадуться.

У зв’язку з цим слід зазначити, що кріоконсервація ооцитів з метою використання у штучному розмноженні вважається морально неприйнятною.

Зменшення кількості ембріонів

21. Деякі методи, що використовуються в штучному розмноженні, перш за все перенесення кількох ембріонів у утробу матері, призвели до значного збільшення частоти багатоплідної вагітності. Ця ситуація, у свою чергу, породжує практику так званої редукції ембріонів, процедури, під час якої ембріони або плоди в утробі матері безпосередньо знищуються. Рішення про знищення людських життів, враховуючи, що саме людське життя було бажаним у першу чергу, являє собою суперечність, яка часто може призвести до страждань і почуття провини, що тривають роками.

З етичної точки зору, редукція ембріонів – це навмисний селективний аборт.  Фактично це навмисне та пряме знищення однієї або кількох невинних людських істот на початковій стадії їхнього існування, і як таке воно завжди являє собою серйозний моральний розлад. [41]

Етичні обґрунтування, що пропонуються для редукції ембріонів, часто ґрунтуються на аналогіях зі стихійними лихами або надзвичайними ситуаціями, в яких, незважаючи на найкращі наміри всіх учасників, неможливо врятувати всіх. Такі аналогії жодним чином не можуть бути підставою для дії, яка є безпосередньо невдалою. В інших випадках посилаються на моральні принципи, такі як принципи меншого зла або подвійного ефекту, які також не застосовуються в цьому випадку. Ніколи не дозволяється робити щось, що є за своєю суттю незаконним, навіть з огляду на хороший результат : мета не виправдовує засобів.

Передімплантаційна діагностика

22. Передімплантаційна діагностика – це форма пренатальної діагностики, пов’язана з методами штучного запліднення, за якої ембріони, сформовані in vitro, проходять генетичну діагностику перед перенесенням у матку жінки. Така діагностика проводиться для того, щоб гарантувати перенесення лише ембріонів, вільних від дефектів або таких, що мають бажану стать чи інші особливі якості.

На відміну від інших форм пренатальної діагностики, в яких діагностична фаза чітко відокремлена від будь-якого можливого пізнішого вилучення і які таким чином забезпечують період, протягом якого пара може вільно прийняти дитину з медичними проблемами, у цьому випадку діагностика перед імплантацією одразу ж супроводжується вилученням ембріона, підозрюваного в наявності генетичних або хромосомних дефектів, або такого, що не має бажаної статі, або має інші небажані якості. Передімплантаційна діагностика, пов’язана зі штучним заплідненням, яке саме по собі завжди є незаконним, спрямована на якісний відбір та подальше знищення ембріонів, що є актом аборту. Передімплантаційна діагностика, таким чином, є вираженням євгенічного менталітету , який «приймає вибіркові аборти, щоб запобігти народженню дітей, які страждають на різні типи аномалій. Таке ставлення є ганебним і абсолютно осудним, оскільки воно передбачає вимірювання цінності людського життя лише в межах параметрів «нормальності» та фізичного благополуччя, тим самим відкриваючи шлях до легітимізації дітовбивства та евтаназії». [42]

Ставлячись до людського ембріона лише як до «лабораторного матеріалу», саме поняття людської гідності також піддається змінам та дискримінації. Гідність однаково належить кожній людині, незалежно від бажань її батьків, її соціального стану, освіти чи рівня фізичного розвитку. Якщо в інші часи історії, коли поняття та вимоги людської гідності були загальноприйнятими, дискримінація практикувалася за ознакою раси, релігії чи соціального стану, то сьогодні існує не менш серйозна та несправедлива форма дискримінації, яка призводить до невизнання етичного та правового статусу людей, які страждають від серйозних захворювань або інвалідності. Забувається, що хворі та люди з інвалідністю не є якоюсь окремою категорією людства; насправді хвороби та інвалідність є частиною людського стану та впливають на кожну людину, навіть коли немає безпосереднього досвіду з ними. Така дискримінація є аморальною і тому повинна вважатися юридично неприйнятною, так само як існує обов’язок усунути культурні, економічні та соціальні бар’єри, які підривають повне визнання та захист людей з інвалідністю або хворих.

Нові форми перехоплення та контрагестації

23. Поряд із методами запобігання вагітності, які, власне кажучи, є контрацептивними, тобто запобігають зачаттю внаслідок статевого акту, існують інші технічні засоби, що діють після запліднення, коли ембріон вже сформований, або до, або після імплантації в стінку матки. Такі методи є інтерцепційними, якщо вони впливають на ембріон до імплантації, та контрагестативними, якщо вони призводять до знищення ембріона після імплантації.

З метою сприяння ширшому використанню перехоплювальних методів [43] іноді стверджується, що принцип їхнього функціонування недостатньо вивчений. Це правда, що не завжди існує повне уявлення про те, як діють різні фармацевтичні препарати, але наукові дослідження показують, що ефект пригнічення імплантації безумовно присутній, навіть якщо це не означає, що такі перехоплювальні методи викликають аборт щоразу, коли вони використовуються, також тому, що зачаття відбувається не після кожного статевого акту. Слід зазначити, однак, що кожен, хто прагне запобігти імплантації ембріона, який, можливо, був зачатий, і тому або запитує, або призначає такий фармацевтичний препарат, зазвичай має намір зробити аборт.

Коли відбувається затримка менструації, використовується контрацептив, [44] зазвичай через один або два тижні після відсутності місячних. Заявлена ​​мета — відновити менструацію, але насправді відбувається аборт ембріона, який щойно імплантувався.

Як відомо, аборт – це «навмисне та пряме вбивство, будь-якими засобами, людської істоти на початковому етапі її існування, від зачаття до народження». [45]   Таким чином, використання засобів перехоплення та контрацепції належить до гріха аборту та є тяжко аморальним. Крім того, коли є впевненість, що аборт відбувся, канонічне право передбачає серйозні покарання. [46]

Третя частина:

Нові методи лікування, що передбачають маніпуляції з
ембріоном або генетичною спадщиною людини

24. Знання, набуті останніми роками, відкрили нові перспективи як для регенеративної медицини, так і для лікування генетично обумовлених захворювань. Зокрема, дослідження ембріональних стовбурових клітин та їх можливе майбутнє використання викликали великий інтерес, хоча досі такі дослідження не дали ефективних результатів, на відміну від досліджень дорослих стовбурових клітин . Оскільки деякі стверджують, що можливі медичні досягнення, які можуть виникнути в результаті досліджень ембріональних стовбурових клітин, можуть виправдати різні форми маніпуляцій та знищення людських ембріонів, у галузі генної терапії виник цілий ряд питань, від клонування до використання стовбурових клітин, які вимагають уважного морального розсуду.

Генна терапія

25.  Генна терапія зазвичай стосується методів генної інженерії, що застосовуються до людей з терапевтичною метою, тобто з метою лікування генетично обумовлених захворювань, хоча останнім часом генну терапію намагалися застосувати для лікування захворювань, які не передаються у спадок, зокрема раку.

Теоретично, генну терапію можна використовувати на двох рівнях: генна терапія соматичних клітин та терапія клітин зародкової лінії.  Генна терапія соматичних клітин спрямована на усунення або зменшення генетичних дефектів на рівні соматичних клітин, тобто клітин, відмінних від репродуктивних клітин, але з яких складаються тканини та органи тіла. Вона включає процедури, спрямовані на певні окремі клітини, з ефектами, обмеженими однією людиною.  Терапія клітин зародкової лінії спрямована на виправлення генетичних дефектів, присутніх у клітинах зародкової лінії, з метою передачі терапевтичного ефекту потомству особини. Такі методи генної терапії, будь то соматична чи клітинна терапія зародкової лінії, можуть бути застосовані до плода до його народження як генна терапія в матці або після народження дитини чи дорослої людини.

26. Для моральної оцінки необхідно враховувати такі відмінності.  Процедури, що використовуються на соматичних клітинах виключно з терапевтичною метою, є в принципі морально допустимими. Такі дії спрямовані на відновлення нормальної генетичної конфігурації пацієнта або на усунення шкоди, спричиненої генетичними аномаліями чи шкодою, пов’язаною з іншими патологіями. Враховуючи, що генна терапія може містити значні ризики для пацієнта, необхідно дотримуватися етичного принципу, згідно з яким для проведення терапевтичного втручання необхідно заздалегідь встановити, що особа, яка проходить лікування, не буде піддаватися ризикам для свого здоров’я чи фізичної цілісності, які є надмірними або непропорційними тяжкості патології, від якої шукають лікування. Також потрібна інформована згода пацієнта або його законного представника.

Моральна оцінка терапії клітинами зародкової лінії є іншою. Будь-які генетичні модифікації, що вносяться до статевих клітин людини, будуть передані будь-якому потенційному потомству. Оскільки ризики, пов’язані з будь-якими генетичними маніпуляціями, є значними та ще не повністю контрольованими, на сучасному рівні досліджень морально неприпустимо діяти таким чином, щоб це могло завдати можливої ​​шкоди отриманому потомству. Щодо гіпотези генної терапії ембріона, слід додати, що це відбувається лише в контексті екстракорпорального запліднення і, таким чином, суперечить усім етичним запереченням проти таких процедур. З цих причин слід заявити, що на сучасному етапі терапія клітинами зародкової лінії у всіх її формах є морально незаконною.

27.  Також вимагає розгляду питання використання генної інженерії для цілей, відмінних від медичного лікування.  Дехто уявляв собі можливість використання методів генної інженерії для внесення змін з метою покращення та зміцнення генофонду. Деякі з цих пропозицій демонструють певне невдоволення або навіть відкидання цінності людини як скінченної істоти та особистості. Окрім технічних труднощів та реальних і потенційних ризиків, такі маніпуляції сприятимуть євгенічному менталітету та призведуть до непрямої соціальної стигми щодо людей, яким бракує певних якостей, водночас надаючи перевагу якостям, які цінуються певною культурою чи суспільством; такі якості не становлять специфічно людського. Це суперечило б фундаментальній істині рівності всіх людей, яка виражається в принципі справедливості, порушення якого зрештою зашкодить мирному співіснуванню між людьми. Крім того, виникає питання, хто зможе встановити, які зміни слід вважати позитивними, а які ні, або які обмеження слід встановити на індивідуальні прохання про покращення, оскільки було б практично неможливо виконати бажання кожної окремої людини. Однак будь-яка можлива відповідь на ці питання випливатиме з довільних та сумнівних критеріїв. Усе це призводить до висновку, що перспектива такого втручання рано чи пізно призведе до шкоди для спільного блага, надаючи перевагу волі одних над свободою інших. Зрештою, слід також зазначити, що у спробі створити новий тип людини можна розпізнати ідеологічний елемент, у якому людина намагається зайняти місце свого Творця.

Констатуючи етичну негативність такого роду втручань, які передбачають несправедливе панування людини над людиною, Церква також нагадує про необхідність повернення до турботи про людей та виховання у прийнятті людського життя в його конкретно-історичному, скінченному характері.

Клонування людини

28. Клонування людини стосується безстатевого або агаметного розмноження всього людського організму з метою отримання однієї або кількох «копій», які з генетичної точки зору є суттєво ідентичними єдиному оригіналу. [47]

Клонування пропонується для двох основних цілей: розмноження , тобто для народження дитини, та медична терапія або дослідження. Теоретично, репродуктивне клонування могло б задовольнити певні конкретні потреби, наприклад, контроль над еволюцією людини, відбір людей з вищими якостями, попередній вибір статі дитини, яка народиться, народження дитини, яка є «копією» іншої, або народження дитини для пари, чиє безпліддя не можна лікувати іншим способом. Терапевтичне клонування, з іншого боку, було запропоновано як спосіб отримання ембріональних стовбурових клітин із заздалегідь визначеним генетичним надбанням, щоб подолати проблему відторгнення імунною системою; таким чином, це пов’язано з питанням використання стовбурових клітин.

Спроби клонування викликали справжнє занепокоєння в усьому світі. Різні національні та міжнародні організації висловили негативні судження щодо клонування людини, і воно було заборонено в переважній більшості країн.

Клонування людини є за своєю суттю незаконним, оскільки, доводячи етичну негативність методів штучного запліднення до крайності, воно прагне породити нову людську істоту без зв’язку з актом взаємного самовіддачі між подружжям і, що більш радикально, без будь-якого зв’язку з сексуальністю.  Це призводить до маніпуляцій та зловживань, які серйозно шкодять людській гідності. [48] 

29. Якби клонування проводилося з метою розмноження, це нав’язало б отриманій особині заздалегідь визначену генетичну ідентичність, піддаючи її – як уже зазначалося – формі біологічного рабства, від якого було б важко звільнитися. Той факт, що хтось привласнює собі право довільно визначати генетичні характеристики іншої людини, є тяжкою образою гідності цієї особи, а також фундаментальної рівності всіх людей.

Оригінальність кожної людини є наслідком особливих стосунків, що існують між Богом і людиною з першого моменту її існування, і несе в собі обов’язок поважати унікальність та цілісність кожної людини, навіть на біологічному та генетичному рівнях. У зустрічі з іншою людиною ми зустрічаємо людину, яка завдячує своїм існуванням та властивими їй рисами любові Бога, і лише любов чоловіка та дружини є посередництвом цієї любові відповідно до задуму Творця та Небесного Отця.

30. З етичної точки зору, так зване терапевтичне клонування є ще серйознішим. Створення ембріонів з метою їх знищення, навіть з метою допомоги хворим, абсолютно несумісне з людською гідністю, оскільки це робить існування людини на ембріональній стадії не більш ніж засобом для використання та знищення. Жертвувати людським життям заради терапевтичних цілей є вкрай аморальним.

Етичні заперечення, що висуваються в багатьох колах проти терапевтичного клонування та використання людських ембріонів, сформованих in vitro, спонукали деяких дослідників запропонувати нові методи, які нібито здатні виробляти стовбурові клітини ембріонального типу без знищення справжніх людських ембріонів. [49] Ці пропозиції зустріли питання як наукового, так і етичного характеру, що стосуються, перш за все, онтологічного статусу «продукту», отриманого таким чином. Доки ці сумніви не будуть з’ясовані, слід пам’ятати про твердження енцикліки Evangelium vitae : «те, що стоїть на кону, настільки важливе, що з точки зору морального обов’язку, сама ймовірність того, що йдеться про людську особу, була б достатньою для виправдання абсолютно чіткої заборони будь-якого втручання, спрямованого на вбивство людського ембріона». [50]

Терапевтичне використання стовбурових клітин

31. Стовбурові клітини – це недиференційовані клітини з двома основними характеристиками: а) тривала здатність до саморозмноження, зберігаючи при цьому недиференційований стан; б) здатність продукувати тимчасові клітини-попередники, з яких походять повністю диференційовані клітини, наприклад, нервові клітини, м’язові клітини та клітини крові.

Після того, як було експериментально підтверджено, що стовбурові клітини, пересаджені в пошкоджену тканину, мають тенденцію сприяти росту клітин та регенерації тканини, відкрилися нові перспективи для регенеративної медицини, які стали предметом великого інтересу дослідників у всьому світі.

Серед джерел стовбурових клітин людини, які були ідентифіковані досі, є: ембріон на перших стадіях його існування, плід, кров з пуповини та різні тканини дорослої людини (кістковий мозок, пуповина, головний мозок, мезенхіма з різних органів тощо) та амніотична рідина. Спочатку дослідження зосереджувалися на ембріональних стовбурових клітинах, оскільки вважалося, що лише вони мають значні можливості розмноження та диференціації. Однак численні дослідження показують, що дорослі стовбурові клітини також мають певну універсальність. Навіть якщо ці клітини, здається, не мають такої ж здатності до оновлення або такої ж пластичності, як стовбурові клітини, взяті з ембріонів, передові наукові дослідження та експерименти показують, що ці клітини дають більш позитивні результати, ніж ембріональні стовбурові клітини. Чинні сьогодні терапевтичні протоколи передбачають використання дорослих стовбурових клітин, і було розпочато багато напрямків досліджень, що відкривають нові та перспективні можливості.

32. Щодо етичної оцінки, необхідно враховувати методи отримання стовбурових клітин , а також ризики, пов’язані з їх клінічним та експериментальним використанням.

У цих методах необхідно враховувати походження стовбурових клітин. Методи, які не завдають серйозної шкоди суб’єкту, у якого беруться стовбурові клітини, вважаються законними. Зазвичай це стосується випадків, коли тканини беруться з: а) дорослого організму; б) крові пуповини під час народження; в) плодів, які померли природними причинами. Отримання стовбурових клітин з живого людського ембріона, з іншого боку, незмінно призводить до смерті ембріона і, отже, є серйозно незаконним: «дослідження в таких випадках, незалежно від ефективних терапевтичних результатів, насправді не служать людству. Фактично, ці дослідження просуваються шляхом придушення людських життів, які за гідністю рівні життю інших людей та життю самих дослідників. Сама історія засуджувала таку науку в минулому і засудить її в майбутньому не лише тому, що їй бракує світла Бога, але й тому, що їй бракує людяності». [51]

Використання ембріональних стовбурових клітин або диференційованих клітин, отриманих з них, – навіть коли вони надаються іншими дослідниками шляхом знищення ембріонів або коли такі клітини є комерційно доступними – створює серйозні проблеми з точки зору співпраці у злі та скандалі. [52]

Немає моральних заперечень проти клінічного використання стовбурових клітин, отриманих законним шляхом; проте необхідно дотримуватися загальних критеріїв медичної етики. Таке використання повинно характеризуватися науковою точністю та розсудливістю, зводячи до мінімуму будь-які ризики для пацієнта та сприяючи обміну інформацією між клініцистами та повному розкриттю інформації для широкої громадськості.

Дослідницькі ініціативи, що передбачають використання дорослих стовбурових клітин, оскільки вони не створюють етичних проблем, слід заохочувати та підтримувати. [53]

Спроби гібридизації

33. Нещодавно ооцити тварин використовуються для перепрограмування ядер соматичних клітин людини – це зазвичай називають гібридним клонуванням – з метою вилучення ембріональних стовбурових клітин з отриманих ембріонів без використання людських ооцитів.

З етичної точки зору, такі процедури є образою людської гідності через змішування людських та тваринних генетичних елементів, здатних порушити специфічну ідентичність людини.  Можливе використання стовбурових клітин, взятих з цих ембріонів, також може пов’язувати з додатковими ризиками для здоров’я, які поки що невідомі, через наявність тваринного генетичного матеріалу в їхній цитоплазмі. Свідомо наражати людину на такі ризики є морально та етично неприйнятним.

Використання людського «біологічного матеріалу» незаконного походження

34. Для наукових досліджень та виробництва вакцин чи інших продуктів іноді використовуються клітинні лінії, що є результатом незаконного втручання в життя або фізичну цілісність людини. Зв’язок з несправедливим діянням може бути як опосередкованим, так і безпосереднім, оскільки зазвичай йдеться про клітини, які легко та рясно розмножуються. Цей «матеріал» іноді надається комерційно або вільно розповсюджується дослідницьким центрам урядовими установами, які мають цю функцію згідно із законом. Все це породжує різні етичні проблеми щодо співпраці у злі та щодо скандалу.  Тому доречно сформулювати загальні принципи, на основі яких люди з доброю совістю можуть оцінювати та вирішувати ситуації, в які вони можуть бути залучені через свою професійну діяльність.

Перш за все, слід пам’ятати, що категорія аборту «слід застосовуватися також до новітніх форм втручання в людські ембріони , які, хоча й здійснюються з метою, законною само по собі, неминуче передбачають убивство цих ембріонів. Це стосується експериментів над ембріонами, які стають дедалі поширенішими в галузі біомедичних досліджень і дозволені законодавчо в деяких країнах… [В]икористання людських ембріонів або плодів як об’єкта експериментів є злочином проти їхньої гідності як людських істот, які мають право на таку ж повагу, як і до дитини після народження, як і до кожної людини». [54]   Ці форми експериментів завжди являють собою тяжкий моральний розлад. [55]

35. Інша ситуація створюється, коли дослідники використовують «біологічний матеріал» незаконного походження, який був вироблений окремо від їхнього дослідницького центру або отриманий комерційним шляхом. Інструкція Donum vitae сформулювала загальний принцип, якого слід дотримуватися в цих випадках: «Трупи людських ембріонів та плодів, незалежно від того, чи були вони навмисно абортовані чи ні, повинні поважатися так само, як і останки інших людей. Зокрема, їх не можна піддавати каліцтву чи розтину, якщо їхня смерть ще не підтверджена та без згоди батьків або матері. Крім того, необхідно забезпечити моральні вимоги, щоб не було співучасті в навмисному аборті та щоб уникнути ризику скандалу». [56]

У цьому відношенні критерій незалежності, сформульований деякими етичними комітетами, є недостатнім . Згідно з цим критерієм, використання «біологічного матеріалу» незаконного походження було б етично допустимим за умови чіткого розмежування між тими, хто, з одного боку, виробляє, заморожує та спричиняє смерть ембріонів, та, з іншого боку, дослідниками, які беруть участь у наукових експериментах. Критерію незалежності недостатньо, щоб уникнути суперечності у ставленні особи, яка каже, що не схвалює несправедливість, скоєну іншими, але водночас приймає для своєї роботи «біологічний матеріал», який інші отримали за допомогою цієї несправедливості. Коли незаконні дії схвалюються законами, що регулюють охорону здоров’я та наукові дослідження, необхідно дистанціюватися від злих аспектів цієї системи, щоб не створювати враження певної толерантності або мовчазного прийняття дій, які є вкрай несправедливими. [57]   Будь-яка видимість прийняття фактично сприятиме зростаючій байдужості до таких дій, якщо не схваленню, у певних медичних та політичних колах.

Часом висувається заперечення, що вищезгадані міркування означатимуть, що люди з доброю совістю, які беруть участь у дослідженнях, будуть зобов’язані активно протистояти всім незаконним діям, що відбуваються в галузі медицини, тим самим надмірно розширюючи свою етичну відповідальність. Насправді, обов’язок уникати співпраці у злі та скандалі стосується їхньої звичайної професійної діяльності, яку вони повинні здійснювати справедливо та за допомогою якої вони повинні свідчити про цінність життя, виступаючи проти вкрай несправедливих законів. Тому необхідно зазначити, що існує обов’язок відмовитися від використання такого «біологічного матеріалу», навіть коли немає тісного зв’язку між дослідником та діями тих, хто проводив штучне запліднення чи аборт, або коли не було попередньої домовленості з центрами, в яких відбувалося штучне запліднення. Цей обов’язок випливає з необхідності вивести себе, в межах власного дослідження, з вкрай несправедливої ​​правової ситуації та чітко стверджувати цінність людського життя. Тому вищезгаданий критерій незалежності є необхідним, але може бути етично недостатнім.

Звичайно, в рамках цієї загальної картини існують різні ступені відповідальності . Серйозні причини можуть бути морально пропорційними для виправдання використання такого «біологічного матеріалу». Так, наприклад, небезпека для здоров’я дітей може дозволити батькам використовувати вакцину, розроблену з використанням клітинних ліній незаконного походження, пам’ятаючи при цьому, що кожен має обов’язок висловити свою незгоду та попросити систему охорони здоров’я забезпечити доступність інших типів вакцин. Більше того, в організаціях, де використовуються клітинні лінії незаконного походження, відповідальність тих, хто приймає рішення про їх використання, не така, як відповідальність тих, хто не має права голосу в такому рішенні.

У контексті нагальної потреби мобілізації совісті на користь життя, людям, які працюють у сфері охорони здоров’я, слід нагадати, що «їхня відповідальність сьогодні значно зростає. Її найглибше натхнення та найсильніша підтримка полягають у внутрішньому та незаперечному етичному вимірі професії охорони здоров’я, що вже визнано давньою та досі актуальною клятвою Гіппократа, яка вимагає від кожного лікаря зобов’язатися абсолютно поважати людське життя та його священність». [58]

Висновок

36. Дехто каже, що моральне вчення Церкви містить забагато заборон. Однак насправді її вчення ґрунтується на визнанні та просуванні всіх дарів, якими Творець обдарував людину: таких як життя, знання, свобода та любов. Особливої ​​оцінки заслуговує не лише інтелектуальна діяльність людини, а й практична, як-от робота та технологічна діяльність. Завдяки їм вона бере участь у творчій силі Бога та покликана перетворювати творіння, спрямовуючи його численні ресурси на гідність та благополуччя всіх людей та людської особистості в цілому. Таким чином, людина діє як розпорядник цінності та внутрішньої краси творіння.

Однак історія людства показує, як людина зловживала і може продовжувати зловживати владою та можливостями, які їй довірив Бог, породжуючи різні форми несправедливої ​​дискримінації та гноблення найслабших та найбеззахисніших: щоденні напади на людське життя; існування великих регіонів бідності, де люди помирають від голоду та хвороб, позбавлені доступу до інтелектуальних та практичних ресурсів, що є вдосталь у багатьох країнах; технологічний та промисловий розвиток, який створює реальну загрозу колапсу екосистеми; використання наукових досліджень у галузі фізики, хімії та біології для ведення війни; численні конфлікти, які досі розділяють народи та культури; це, на жаль, лише деякі з найочевидніших ознак того, як людина може неправильно використовувати свої здібності та стати своїм найгіршим ворогом, втрачаючи усвідомлення свого високого та особливого покликання співпрацювати у творчій справі Бога.

Водночас, історія людства також продемонструвала реальний прогрес у розумінні та визнанні цінності й гідності кожної людини як основи прав та етичних імперативів, на яких було і продовжує будуватися людське суспільство. Саме в ім’я сприяння людській гідності, таким чином, забороняються практики та форми поведінки, що шкодять цій гідності. Так, наприклад, існують правові та політичні – а не лише етичні – заборони расизму, рабства, несправедливої ​​дискримінації та маргіналізації жінок, дітей, хворих та людей з інвалідністю. Такі заборони свідчать про невід’ємну цінність та внутрішню гідність кожної людської істоти та є ознакою справжнього прогресу в історії людства. Іншими словами, легітимність кожної заборони ґрунтується на необхідності захисту справжнього морального блага.

37. Якщо спочатку людський та соціальний прогрес характеризувався переважно промисловим розвитком та виробництвом споживчих товарів, то сьогодні він вирізняється розвитком інформаційних технологій, дослідженнями в галузі генетики, медицини та біотехнологій на благо людини, що є сферами великого значення для майбутнього людства, але в яких також відбуваються очевидні та неприйнятні зловживання. «Так само, як століття тому саме робітничі класи були пригноблені у своїх основних правах, і Церква мужньо стала на їхній захист, проголосивши священні права робітника як особи, так і зараз, коли інша категорія осіб пригноблюється в основному праві на життя, Церква відчуває обов’язок висловитися з такою ж мужністю від імені тих, хто не має голосу. Її завжди євангельський крик на захист бідних світу, тих, кому загрожують небезпеки та хто зневажається, і чиї права людини порушуються». [59]

В силу доктринальної та пастирської місії Церкви, Конгрегація доктрини віри відчула себе зобов’язаною ще раз наголосити як на гідності, так і на фундаментальних і невід’ємних правах кожної людини, включаючи тих, хто перебуває на початкових етапах свого існування, та чітко заявити про необхідність захисту та поваги, яких ця гідність вимагає від кожного.

Виконання цього обов’язку передбачає мужній опір усім тим практикам, які призводять до серйозної та несправедливої ​​дискримінації щодо ненароджених людських істот, які мають гідність особи, створені, як і інші, за образом Божим. За кожним «ні» у складному завданні розрізнення добра і зла сяє велике «так» визнанню гідності та невід’ємної цінності кожної окремої та унікальної людської істоти, покликаної до існування.

Вірні християни зобов’яжуться енергійно просувати нову культуру життя, приймаючи зміст цього Посібника з релігійною згодою свого духу, знаючи, що Бог завжди дає благодать, необхідну для дотримання Його заповідей, і що в кожній людині, перш за все в найменшому серед нас, зустрічається сам Христос (пор. Мт. 25, 40). Крім того, всі люди доброї волі, зокрема лікарі та дослідники, відкриті до діалогу та прагнучі пізнати істину, зрозуміють і погодяться з цими принципами та судженнями, які прагнуть захистити вразливий стан людей на перших етапах життя та сприяти більш людяній цивілізації.

Верховний Понтифік Бенедикт XVI на аудієнції, наданій нижчепідписаному кардиналу-префекту 20 червня 2008 року, схвалив цю Інструкцію, прийняту на Звичайній сесії цієї Конгрегації, та наказав її опублікувати.

Рим, з офісів Конгрегації доктрини віри, 8 вересня 2008 року, свято Різдва Пресвятої Діви Марії.

Кардинал Вільям,
префект Левади

+ Луїс Ф. Ладарія, SI
Титулярний архієпископ Тібіки
Секретар