ДЕКОНСТРУКЦІЯ ШЛЮБУ

Деніел Грінфілд (Daniel Greenfield)

Аналітика Ordo Iuris «Цивілізація»

Єдине питання, яке варто поставити в контексті гомосексуальних «шлюбів», — це чи переймався б хтось із лівиці цією круціятою (хрестовим походом), якби з нею не був пов’язаний привілей руйнування чергової цивілізаційної інституції.

У гомосексуальному «шлюбі» йдеться не про можливість одруження чоловіка з іншим чоловіком або жінки з іншою жінкою. Йдеться про деконструкцію шлюбу між чоловіком і жінкою. Це розуміють багато чоловіків і жінок, але їм важко донести це до покоління, в якому деконструкція шлюбу вже значною мірою відбулася. Статистика щодо падіння рівня укладання шлюбів говорить сама за себе. Шлюб — це зникаюча інституція. Сім’я — це вогник, що мерехтить у темряві, яка огортає Захід.

Ця деконструкція — це деструкція (руйнування). Зникають цілі країни, а їхнє населення заміщують іммігранти з більш традиційних куточків світу, які відзначаються навіть реакційним розумінням відносин між чоловіком і жінкою. Хоча вони не мають доступу до технологій чи здобутків цивілізації, а їхнє поняття шлюбу нагадує радше рабство, ніж будь-який модерний ідеал, воно виконує основну мету кожної групи, племені чи країни — забезпечує наступне покоління.

Деконструкція шлюбу — це не лише фотографії чоловіків, які цілуються, на перших шпальтах газет. Вона почалася з деконструкції сім’ї. Гомосексуальні «шлюби» — це лише одна із зупинок у цій подорожі, поряд із підвищенням рівня розлучень, падінням народжуваності та відмовою від відповідальності серед двадцяти- і навіть тридцятирічних.

Кожен наступний етап цієї подорожі — це прогресуючий демонтаж визначення та структури шлюбу, який відбуватиметься доти, доки від нього нічого не залишиться. Гомосексуальні шлюби — це не інклюзивність, це чергова спроба ліквідації шлюбу як соціального інституту шляхом його деконструювання доти, доки він не перестане існувати.

Є два способи руйнування: можна кинутися на щось, розмахуючи молотом у руці, або ж можна атакувати його структуру, аж поки воно не перестане будь-що означати.

Лівиця не пішла напролом і не заборонила шлюб. Натомість вона його деконструювала, демонтуючи всі його засади: від економічних, через ті, що стосуються співжиття, до емоційних і соціальних — аж поки він узагалі перестав будь-що означати. Доки вже неможливо відрізнити шлюб від тимчасового союзу між особами будь-якої статі, що укладається з настільки неясних причин, що їм неможливо приписати жодного піднесеного чи істотного сенсу.

Можна скасувати демократію, заборонивши голосування; а можна зробити це, дозволивши людям голосувати стільки разів, скільки вони хочуть, дозволивши голосувати маленьким дітям і іноземцям, аж поки зрештою ніхто не бачитиме сенсу в підрахунку голосів чи серйозному ставленні до всього процесу. Те саме стосується шлюбу чи будь-якої іншої інституції. Їх можна знищити, заборонивши, або ж позбавивши їх сенсу, аж поки вони стануть настільки відкритими, що перетворяться на абсурд.

Кожен аспект шлюбу підлягає деконструкції, а потім ліквідації, аж поки не перестане будь-що означати. І коли шлюб більше не буде довічним зобов’язанням між чоловіком і жінкою, а лише церемонією із настільки ж мілкою суттю, як і більшість сучасних церемоній, тоді його деконструкція та деструкція стануть повними.

Деконструкція шлюбу полягала спочатку в підриві його ознаки тривалості, потім — ознаки виключності, і зрештою — як інституції, що має хоч якесь значення. Люди, які слідують моді й стверджують, що утримуються від шлюбу доти, доки не будуть легалізовані гомосексуальні «шлюби», не борються за рівноправність шлюбів; для них це привід, щоб уперто відкидати шлюб.

Ніколи не йшлося про гомосексуальний «шлюб». Завжди йшлося про шлюб як такий.

У світі, який намагаються побудувати деконструктивісти, шлюб існуватиме, але він нічого не означатиме. Подібно до комерціалізованих свят, він буде подією, але не інституцією; давнім ритуалом без глибокого змісту; егоїстичною спробою привернути до себе увагу та автоцелебрацією (самосвяткуванням), позбавленою глибокого сенсу. Це буде видовище настільки ж порожнє, як і храми, в яких воно відбуватиметься.

Деконструкція шлюбу — це лише фрагмент ширшої деконструкції статі, яка перетворює її зі стану буття на стан розуму. Руйнуванню шлюбу передувала деконструкція гендерних ролей, а за гомосексуальними «шлюбами» слідує деструкція статі, яка відтепер визнається лише добровільною ідентичністю — костюмом, який одягають і знімають. Знищення гендерних ролей було передумовою знищення статі. Кожна деконструкція природним чином веде до наступної; цей процес не має жодної кінцевої мети, окрім тотальної деконструкції.

Гомосексуальний «шлюб» не є кінцевою точкою, так само як кінцевою точкою не є чоловіки в жіночому одязі, які користуються жіночим туалетом. Кінцевої точки взагалі немає.

Ліва деконструкція соціальних інститутів прагне не рівності, а руйнування. Доки існують інституції, які передували лівиці, вона буде деконструювати їх, поки не залишиться нічого, крім порожнього полотна, бездумної анархії, в якій вона зможе нав’язати своє досконале й ідеальне бачення того, як усі повинні жити.

Рівність — це лише привід для деконструкції. Якщо змінити параметри певної речі, вона перестає функціонувати. Перевизначення та розтягування її значення призводить до того, що вона перестає будь-що означати. Троянда під будь-якою іншою назвою може пахнути так само солодко, але якщо змінити значення слова «троянда» на будь-що, що стирчить із землі, то зникає сама концепція та поняття того, про що йдеться, і його неможливо повернути без повернення мови.

Ліва програма соціальної деконструкції — це війна за ідеї та поняття. Гасла рівності використовуються для того, щоб розтягувати значення інституцій та способів життя доти, доки вони стають настільки широкими, що охоплюють усе і нічого. А коли щось охоплює все, коли «троянда» означає все, що росте з землі, тоді вона перестає означати будь-що.

Деконструкція — це війна проти визначень, кордонів та параметрів. Це війна проти визначення, що ведеться шляхом криміналізації обмежень самого визначення. Коли інклюзивність стає наказом, ексклюзивність у шлюбі чи в будь-якій іншій сфері швидко стикається із суспільним осудом, а згодом стає злочином на ґрунті ненависті. Якщо суспільне благо досягається лише через максимальну інклюзивність та безмежну толерантність, то будь-яка форма ексклюзивності — від власності, через особистість, до ідей — стає особистісною позицією, яка противиться колективному імпульсу робити все спільною власністю, позбавленою тривалого значення чи цінності.

Як показує «1984», Орвелл розумів, що тиранія по суті полягає у визначеннях. Важко боротися за свободу, якщо бракує слова для її окреслення. Важко зберегти шлюб, якщо це поняття перестало існувати. В орвеллівській Океанії базові людські поняття замінили на їхні протилежності. Ліва деконструкція суспільних цінностей робить те саме з такими важливими інституціями, як шлюб, який стає чимось важливим лише на мить, позбавленим незмінної природи та цінності.

Найбільший підступ лівиці — це надання речам протилежних значень. Крадіжка має бути діленням. Злочин — це справедливість. Власність — це крадіжка. Кожну деконструкцію супроводжує перевертання. Як наслідок, річ, що піддалася йому, починає здаватися своєю протилежністю і втрачає колишню, невід’ємну цінність, набуваючи натомість нової, «просвітленої».

Щоб деконструювати людину, потрібно деконструювати її переконання, а потім — спосіб життя. Деконструюється свобода, аж поки не починає означати рабство. Деконструюється мир, аж поки не починає означати війну. Деконструюється власність, аж поки не починає означати крадіжку. Деконструюється і шлюб, аж поки не починає означати фізичний союз між будь-якою групою осіб на будь-який час. А це є протилежністю того, чим є шлюб.

Деконструкція шлюбу відбувається в межах деконструкції статі та сім’ї, а вона, своєю чергою, є частиною довгострокової програми деконструкції людини. Коли кожна базова цінність анулюється, перевертається та викривається як випадкова і позбавлена сенсу, тоді й людина виявляється випадковою і позбавленою сенсу істотою, чиє існування мають формувати ті, хто розумніший.

Остаточна деконструкція ліквідує націю, релігію, сім’ю і навіть стать. Метою є перетворення душі людини на чисту дошку (tabula rasa), на яку можна записати все що завгодно.

Ось за що йде війна. Йдеться не про боротьбу за право на рівність, а про право на визначення. Не про те, чи зможуть чоловіки одружуватися, а про те, чи матиме шлюб взагалі якесь значення. Йдеться про збереження форми та структури базових соціальних понять, які визначають нашу ідентичність, щоб урятувати ці поняття, а не погоджуватися на їхню деконструкцію та анулювання.

Питання, яке стоїть перед нами, звучить так: чи зможуть інституції, які надають нам сенс, зберегти свій сенс? І це питання є питанням виживання. Суспільства не можуть вижити без визначень. Нації не тривають лише завдяки самому факту зайняття простору. Деконструкція ідентичності — це також деструкція людей.

Це те, проти чого ми насправді воюємо.

Читати текст польською мовою: 

dekonstrukcja_malzenstwa DANIEL GREENFIELD. ORDO IURIS. Cywilizacja