До дня боротьби з гомофобією

17 травня в країнах ЄС відзначали «день проти гомофобії» (17 травня 1990 року ВООЗ виключила гомосексуальність зі свого класифікатора діагнозів). В Україні він ще не такий популярний. Але, з огляду на шалений політичний тиск Європарламенту, Ради Європи та мережі Сороса, скоро ми будемо змушені прийняти той факт, що 99,9% українців – гомофоби, і з нами потрібно боротися усіма силами. Що потребує адміністративного тиску, зміни законодавства на користь ЛГБТ-структур та додаткових фінансових вливань.

Європейський «день проти гомофобії» проголошений Євросоюзом за ініціативи ILGA Europe (Ю.К. фон Кремпах, інсайдер ЄС, автор численних статей на тему прав людини в ЄС, пише про парасолькову організацію ILGA: «міжнародний лобіст ЛГБТ-руху, що має екстремістську програму впровадження»: повне визнання одностатевих шлюбів у всіх країнах світу та права гомосексуалістів на усиновлення дітей; встановлення соціальних привілеїв, за яких вигідно бути гомосексуалістом; впровадження «антидискримінаційних законів», згідно з якими позбавляються свободи слова та думки християни, мусульмани, інші, хто не приймає гомосексуалізм за норму). Економічна і Соціальна рада ООН відмовляє наданню консультативного статусу цій «групі з лобіювання прав людини», оскільки багато хто з її членів виступає за легалізацію педофілії. 70% ILGA фінансує Євросоюз, решту покриває фонд «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса.

Гомофобія – це неологізм, який наприкінці 60-х років сформулював психоаналітик та гомосексуальний активіст Джордж Вайнберґ і вперше вжив у своїй книзі «Суспільство і здоровий гомосексуал» (1972), називаючи нервово хворими людей, які засуджують гомосексуальність. Вайнберґ писав: «Я ніколи не визнав би пацієнта здоровим, якщо тому не вдається подолати свої упередження проти гомосексуальності».

Німецький науковець Габріела Кубі відмічає: «Фобія – це невротична боязнь, яку лікують терапевтично, як от боязнь павуків, закритих приміщень тощо. Вайнберґ вважав, що він як психоаналітик дослідив, нібито люди, які відчувають емоційну відразу до гомосексуалістів, насправді лише бояться власних гомосексуальних нахилів» («Глобальна сексуальна революція»).

Поняття “гомофобія” не має наукового підґрунтя, а, як і будь-яке інше поняття ґендерної ідеології, містить суто політичну мету – боротьбу з інакшодумцями. Найперше ведеться боротьба з людьми, які сповідують традиційні певній культурі чи певній релігії ідеї. В Україні феміністичний рух та ЛГБТ-організації активно дискредитують християн і Церкву.

«Європарламент і Рада Європи регулярно ухвалюють резолюції та закони, спрямовані на утвердження нової етики у сфері сексуальності й сім’ї. Парламент не уповноважений, тобто не має права видавати державам-членам інструкції у питаннях подружжя, сім’ї, прав ЛГБТІ, абортів і сексуального виховання. Однак він ухвалює нові й нові постанови на ці теми, щоб таким чином змінити суспільну свідомість, усвідомлюючи, що такий алгоритм дій підхоплять мас-медіа. Магічним словом, на яке гарантовано купується більшість, є “гомофобія”. Всякий, хто голосує проти, є гомофобом, расистом, сексистом і взагалі ворогом прав людини. Який політик захоче носити таке тавро?» (Г. Кубі, «Глобальна сексуальна революція»).

Resolution on homophobia in Europe («Резолюція про гомофобію в Європі», 18.01.2006) закликає до кримінального переслідування «гомофобії» та контролю над державами-учасницями ЄС щодо прийняття й дотримання «антидискримінаційних» законів. «Гомофобія» визначається як «ірраціональний страх і неприйняття лесбійок, геїв, бісексуалів і транссексуалів». Таким чином Європарламент вимагає введення кримінальної відповідальності за «ірраціональний страх».

Resolution on the increase in racist and homophobic violence in Europe («Резолюція про зростання расистського і гомофобного насильства в Європі», 15.06.2006).

Resolution on fight against homophobia in Europe («Резолюція про боротьбу з гомофобією в Європі», 24.05.2012) прирівнює «гомофобію» до фашизму, ксенофобії та антисемітизму, закликаючи Єврокомісію боротися з нею. Резолюція чинить тиск на держави-учасниці ЄС з вимогою легалізувати одностатеві «шлюби».

Resolution on discrimination on the basis of sexual orientation («Резолюція про дискримінацію на підставі сексуальної орієнтації», 2010) Ради Європи містить такі ж як і Європарламенту вимоги боротьби з гомофобією.

Цікаво, що в 2012 році одне з найбільших інформаційно-новинних агентств світу Associated Press заборонило своїм журналістам використати слово «гомофобія» відносно супротивників гомосексуального стилю життя і рекомендувало замість нього використовувати слово «антигомосексуальний».

 «Осмислене заперечення гомосексуального стилю життя з антропологічних, психологічних, медичних, соціальних і релігійних підстав несправедливо назвали “гомофобією”, тобто невротичною боязню. На це можна відповісти так: звісно, що образливі чи насильницькі форми несприйняття у людських взаєминах заборонені; також і щодо людей, які відчувають гомосексуальні нахили» (Г. Кубі, «Глобальна сексуальна революція»).

Церква, «якщо хоче зберегти доручений їй скарб віри, змушена чинити опір ліквідації християнської антропології та базованої на ній сексуальної моралі; при  тому вона вимагає від вірних “сприймати людей, які мають такі об’єктивно невпорядковані нахили, з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації” (ККЦ, 2358)» (Г. Кубі, «Глобальна сексуальна революція»).

Ми не визнаємо поняття «гомофобія» всезагально значущим й об’єктивно науковим, а лише таким, що відображає політичні інтереси певного суспільно-політичного руху (феміністичного, ЛГБТ) та агресивно впроваджується в суспільний устрій України, порушуючи право громадян на свободу думки і слова.

Олеся Горгота, кандидат філософських наук, правознавець