Втілення Бога – велика таємниця, абсолютне розуміння якої недоступне жодному смертному. Святе Письмо, Передання, Отці Церкви – в цілому богослов’я – викладає фундаментальні положення щодо цієї таємниці. Якщо цікавитися основами християнської віри, або пройти курс катехизації, або здобути богословську освіту, – тоді можна дізнатися, коли відбулося Втілення Бога. Справді, ця подія має конкретне місце, конкретний час і єдину посередницю – Пресвяту Богородицю, Пречисту Діву Марію.

На жаль, більшість християн в Україні, які мають спадок московського патріархату (тобто не мають релігійної освіти) або традиційного православ’я (тримаються народної інтерпретації християнських подій) – неправильно розуміють подію Втілення Бога, коли Бог став Людиною, “прийняв людську плоть”, “взяв на себе тіло”. Більшість християн в України вважає, що це відбулося під час Народження Ісуса, в Різдво Христове.

Цьому свідчать мої опитування серед християн. Зізнаюся, сама так думала донедавна! Я була сліпою в питанні Втілення Бога, незважаючи на читання Святого Письма, певну теологічну освіту, деяке релігійне виховання…

Взагалі, проблема (для людського розуму це справді проблема) Втілення Бога є “каменем спотикання” для всіх релігій, окрім християнства. Ні іслам, ні юдаїзм (буддизм – радикально інша віра) не визнають Втілення Бога, називаючи Ісуса Христа лише пророком. Багато єресей у самому християнстві постало на ґрунті цього нерозуміння й, відповідно, несприйняття.

Наразі не вдаватимемося до глибоких богословських студій, залишивши це на розгляд справжнім богословам. Натомість вкажемо дві практичні причини неправильного розуміння Втілення Бога: 1) сприйняття людини після її народження (як повноправного члена соціуму); 2) українські традиції (зокрема, колядки, які оспівують Втілення під час приходу в світ, в Різдві Ісуса).

Нова радість стала, яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами в убого повився.

Небо і земля, Небо і земля,
Нині торжествують.
Ангели й люди, Ангели й люди
Весело празнують:

Христос родився, Бог воплотився.

Во Вифлеємі (2) весела новина:

Пречиста Діва (2) породила Сина!

Слово Отчеє (2) взяло на ся тіло:

В темностях земних (2) сонце засвітило.

Перша причина неправильного розуміння – спадок совєтського атеїзму, згідно з яким дитина в лоні матері не вважається людиною. Друга причина – розуміння тілесности що постає після народження. І маємо: Бог став Людиною, коли Народився Ісус. Але це неправда!

Насправді Бог став Людиною під час Благовіщення, коли Пресвята Богородиця відповіла “так”, коли Святий Дух осінив її, і Марія зачала у своєму лоні Сина Божого. Тоді Слово стало Тілом. Бог відновлює всю людську істоту, людську тілесність з моменту зачаття. Ця проста й фундаментальна істина кардинально змінює погляд на цінність людського життя – від зачаття, а не від дня народження.

Тілесність людини, на що вказує нам Благовіщення, формується від моменту зачаття, – зачинається людина (а інакше що? біоматеріал?). Звідси, маємо зробити висновок у правовому полі – від самого зачаття дитина має статус людини й має такі самі права, як і народжені люди, охоронювані Законом. Зокрема, право на життя.

Як на мене, про це треба голосити на всіх майданах.

Подивімося на Благовіщення й Різдво – як їх подає Українська Греко-Католицька Церква. І ми побачимо фундаментальні принципи людського життя.

У день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці в Українській Греко-Католицькій Церкві дякують за Божий дар життя. Церква закликає молитися за збереження кожного зачатого життя, а також за просвітлення і навернення батьків, лікарів, усіх, від кого залежить збереження цінності життя.

Посланий був з Неба Гавриїл Архангел благовістити Діві зачаття і, прийшовши в Назарет, роздумував у собі, чудові дивуючись: О, як Неосяжний, що перебуває в Вишніх, – од Діви народжується? Той, Хто має за престол Небо і за підніжжя землю – в утробі вміщається дівичій? Той, на Кого шестикрилі й многоокі дивитися не можуть – по слову єдиному од Неї воплотитися благоволив; Слово Боже – Той, Хто тут являється! Чого ж я стою і не говорю Діві? – «Радуйся, Благодатная, Господь, з Тобою; радуйся, Чистая Діво; радуйся, Невісто Неневісная; радуйся, Мати Життя, благословен Плід лона Твого!» Стихири вечірні Благовіщення на “Господи, взиваю я”.

Архангел Гавриїл посланий був від Бога з неба до чистої Діви в місто галилейське Назарет, щоб благовістити Їй незвичайний спосіб зачаття. Посланий був слуга безтілесний до духовного Міста і в духовну Браму, щоб сповістити прихід Владики; посланий був небесний воїн до одуховленої славної Палати, щоб незаймане приміщення Творцеві приготувати. Прийшовши, каже до Неї: Радуйся, вівтарю вогненний, славніший від отого чотириликого! Радуйся, престоле Царя небесного! Радуйся, горо неторканна! Радуйся, захисте всечесний, в Тобі бо тілесно поселилась вся повнота Божества – благоволінням споконвічного Отця та співдіянням Всесвятого Духа! Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!

Нехай веселиться небо і земля нехай радіє, бо Син споконвічний, співбезпочатковий і співпрестольний з Отцем, щедрий на чоловіколюбну милість, Отчим благоволінням і задумом прийняв стан приниження та поселився в дівиче лоно, наперед очищене Духом. О, чудо! Бог – у людині! Невмістимий – у лоні, Бездітній – у часі! І ще щось найславніше: бо і зачаття безсіменне, і вивищення невимовне, і таїнство велике. Бог применшується і приймає тіло та розвивається. Ангел, звіщаючи Чистій зачаття, мовив: Радуйся, Благодатна, з Тобою Господь, що має велику милість.

Стихири вечірні Благовіщення на Литії.

Шостого місяця посланий був архангел до Діви Чистої і мовив Їй, щоб радувалася, і благовістив Їй, що від Неї вийде Визволитель. Вона ж, прийнявши це привітання, зачала Тебе предвічного Бога, що невимовно зволив стати людиною, на спасіння душ наших.

Мову незнану почула Богородиця, коли вирік до Неї архангел слова благовіщення. Вона зачала Тебе, споконвічного Бога, як тільки з вірою прийняла привітання. Тому і ми, радіючи, кличемо до Тебе: Незмінний Боже, що з Неї прийняв тіло, подай мир світові, а душам нашим велику милість!

Стихири вечірні Благовіщення на стиховні.

Готуйся, Вифлеєме, добре приберіться ясла!* Вертепе, привітай бо Істина прийшла,* тінь минула і Бог від Діви появився людям,* прийнявши нашу подобу і обожествивши тіло.* Тому Адам відновлюється з Євою, взиваючи:* Боже змилування з’явилось на землі, щоб спасти рід наш. Стихири св. Софронія Єрусалимського на Різво Христове.

Небо і земля сьогодні хай з пророками радіють,* ангели і люди хай духовно торжествують,* Бог бо в тілі появився тим,* що сиділи в темряві і тіні.* Народженого з Діви − вертеп і ясла прийняли;* пастухи проповідують чудо,* мудреці ж зі сходу у Вифлеєм приносять дари,* а ми йому недостойними устами ангельську хвалу заспіваймо: Слава на висотах Богові, і на землі мир!* Прийшла надія народів, щоб визволити нас від ворожої неволі. Стихири Різдва на Литії.

Превічного і неосяжного, єдиносущного невидимому Отцю, плоттю носила Ти, Богородице, єдине і незлитне в Тройці Божество. Засяяла благодать Твоя у світі, Всехвальна; тому безперестанно взиваємо: радуйся, Пречиста Діво Мати. Сідальний Утрені Різдва Христового.

Чудо надприродне росоносна піч прообразувала: як не опалила юнаків, так не опалив Діву вогонь Божества, що ввійшов в її утробу. Тому, оспівуючи, взиваємо: нехай благословляє все творіння Господа і прославляє по всі віки. Канон Утрені Різдва Христового.

Отець благозволив, Слово стало плоттю, і Діва народила Бога воплоченого; зоря сповіщає, волхви поклоняються, пастирі дивуються, і творіння радується. Стихири Різдва Христового на Хвалитних.

Отже, Слово стало Плоттю в лоні Пресвятої Богородиці.

Прочитаймо з Катехизму Української Греко-Католицької Церкви.

183 У воплоченні Христос поєднав божественну і людську природи: “Повчаємо сповідувати одного й того ж самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, єдиносущного Отцеві по божеству, і того ж самого, єдиносущного з нами по людськості, у двох єствах незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного, не на дві особи розсіченого чи розділеного, але одного й того ж Сина і єдинородного Бога-Слова, Господа Ісуса Христа [Халкедонський Собор, Орос]”. Христос – правдивий Бог і правдивий чоловік: “Як людина [Христос] зростав у материнському лоні, – але як Бог вийшов із нього, не пошкодивши дівичості; як людина [Він] був годований материнським молоком, – але як Бог звелів ангелам із пастирями співати «Слава у вишніх Богові»; як людина Він був сповитий пеленами, – але як Бог зіркою вів мудреців; як людина Він лежав у яслах, – але як Богові поклонились Йому рукотворні єгипетські боги [Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать]”.

187 Церква Христова, навчаючи про таїнство воплочення, наголошує на Особі Того, Кого Марія, зачавши, породила. Тому на Ефеському соборі 431 року Марію було торжественно проголошено “Богородицею” (грецькою – Теотокос). “У цьому імені поміщене все таїнство Воплочення [Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ, 12]”. Титул “Богородиця” означає, що від Діви народився в тілі і став людиною Споконвічний Син Божий. “Від Богородиці Ісус прийняв єдиносущну з нами плоть [ Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ, 12]”. Цю єдиносущність церковне Передання виражає, зокрема, на іконі “Умилення” в обіймах Матері і Сина.

190 Церква святкує пришестя Сина Божого у світ празником Різдва Христового. Про народження Христа ангел Господній звіщає пастухам: “Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь” (Лк. 2, 11). Отці Церкви оспівували Різдвяну ніч як день радості та миру: “Сьогодні Багатий збіднів для нашого спасіння… Сьогодні ми сподобились дару, про який не просили… Сьогодні відчинилися небесні брами для наших молитов… Сьогодні Божество вдягнулося в людину, щоб людина прикрасилася Божеством [Ісаак Сирієць, Гомілія на Різдво]”.

191 У воплоченні Син Божий “вийшов з лона Отця і невимовним умаленням нашу нужденність прийняв [Мінея, Неділя перед Різдвом Христовим, Святих Отців, утреня, другий сідальний]”. Він стає Тим, Ким не був, тобто людиною, через Пресвяту Богородицю – “світлу хмару, вагітну дощем небесним, що несеться нині понад землею, щоб її зросити й напоїти [ Мінея, Неділя перед Різдвом Христовим. Святих Отців, утреня, стихира на хвалитних]”.

193   Як співаємо в богослужіннях Різдва Христового, у воплоченні Бог-Слово зволив обмежити Себе в часі: «Безначальне Слово таємничим чином прийняло початок», та в просторі: «Невмістимий обмежується плоттю». Христос прийняв смирення дитинства на противагу обраному Адамом самовивищенню. Коли Діва прийняла у своє лоно Боже Слово, то її лоно стало мисленним раєм – місцем зустрічі Бога і людини. Ягниця виносила великого Пастиря у своєму лоні, а тоді у вертепі від Діви зацвіло «Дерево життя» – Христос. Розділення між людиною і Богом, між землею і небом тепер усунене, про що небо звістило землю «устами зірки» і «собором зірок» – ангелів. Сам вертеп набуває значення царської палати, а ясла – царського престолу. Ісуса пов’язують пеленами для розв’язання людства від узів гріхів. Упалий раніше царський образ людини відновлюється аж до його повноти у воскресінні.

У вищенаведеній, здоровій, християнській антропології бачимо, що Бог ніяким чином не лише не применшує роль тілесности в людині, а навпаки, вивищує її – до рівня божества, оновлює її в своїй божественності. Це відновлення відбувається з моменту безсіменного зачаття від Святого Духа в лоні Пресвятої Богородиці Сина Божого – Ісуса Христа. Його Народження – це появлення тілесности людини світові. Тіло людини – храм Святого Духа. Тілесність людини заборонено руйнувати.

Інша, нехристиянська, антропологія принижує людську гідність через приниження тілесности. Наприклад, в Античності тіло вважалося “плащем, яке людина має скинути”, щоб досягнути щастя в іншому житті (Платон). Або маніхейство: тілесність як матеріальне є злом, з яким потрібно боротися. Або гендерна ідеологія: тіло є несправжнім, вторинним “знаком”, “структурою”, яке може бути змінене або реконструйоване за бажанням особи.

Бог Втілився, прийняв не себе створену Ним людську тілесність, цілковито з моменту зачаття від Святого Духа у лоні Пресвятої Богородиці, Пречистої Діви Марії. Пам’ятаймо цю просту й важливу Істину.

Олеся Горгота, к.філос.н.