«8 березня» та фемінізм (частина ІІ: фемінізм у сучасній Україні)

У першій частині статті ми поверхнево дослідили витоки міжнародного жіночого дня, яке за совєцькою традицією і досі святкується щорічно 8 березня. Українська державність не мала свого ліберального та консервативного політичних періодів. З абсолютизму російського царизму українці одразу потрапили до комуністичного тоталітарного режиму, а тому для суспільства була доступна лише одна візія на міжнародний жіночий день – соціалістична і це факт.

Еволюція феміністичної ідеології породила різні за ступенями радикальності ідеї. Деякі з них досить помірковані, інші – надзвичайно деструктивні. Коротко розглянемо історію фемінізму та основні ідеологічні напрямки, а потім перейдемо до українських реалій.

Але для початку, що ж таке фемінізм? Читаємо:

«Фемінізм (від лат. femina «жінка») — низка політичних суспільних рухів, ідеологій та теоретичних парадигм, спрямованих на збереження політичної, економічної, культурної та соціальної статевої рівності шляхом захисту прав та інтересів жінок.» [1]

Отже, можливо для когось буде новиною, але будь-який фемінізм – це політика та ідеологія. Завжди і без варіантів. Тому коли кажуть що права жінок завжди на часі то так, але є нюанси і нюанси ці мають дуже конкретні засади. До «еволюції» фемінізму теоретичною базою руху був соціалізм, пізніше внаслідок різноманітних економічних та суспільно-політичних обставин теорія фемінізму набула різноманітних форм.

Прийнято вважати, що фемінізм видозмінювався у чотири хвилі.

Перша хвиля: суфражизм ХІХ століття та початок ХХ століття (суфражистки) – присвячений досягненню загального виборчого права.

Друга хвиля: середина ХХ століття – мета досягнення тотальної рівності у всіх аспектах культурного, соціального та політичного життя.

Третя хвиля: 1990-ті роки ХХ століття. У цей період у феміністичному русі надзвичайно яскраво починає відігравати постмодерністська ідеологія і акценти з досягнення рівності можливостей переводяться на досягнення рівності фактичної. Тобто ліберальний принцип рівності можливостей, який діяв на Заході поступається революційному гаслу: «рівності результатів»! Якщо будь-який парламент складається зі 100 депутатів – 50 з них мають бути жінки і не важливо чи були вони найкращими представницями своїх виборців, всі раціональні міркування відходять на другий план. Фемінізм третьої хвилі максимально просякнутий емоційністю, так 1992 році на призначення у Верховний суд США Кларенса Томаса відреагувала одна із засновниць третьої хвилі Ребекка Вокер (Льовенталь):

«Тому я пишу це, благаючи всіх жінок, особливо жінок мого покоління: нехай призначення Томаса нагадує вам, як воно нагадує мені, що боротьба ще далеко не закінчена. Нехай це заперечення досвіду жінки розгніває вас. Перетворіть це обурення на політичну владу. Не голосувати за них, якщо вони не працюють для нас. Не займайтеся сексом з ними, не діліть з ними хліб, не турбуйтеся про них, якщо вони не ставлять на перше місце нашу свободу контролювати свої тіла та своє життя. Я не феміністка постфемінізму. Я третя хвиля.» [1.1.]

До речі національне законодавство України закріплює статеву квоту, відповідно до якої при формуванні партійних виборчих списків до Верховної Ради України у кожній п’ятірці має бути присутня кандидат жінка. [2] Для розуміння, феміністки 3-ї хвилі не зупиняються навіть тоді, коли досягають фактичної рівності, але як правило переходять у наступ, що за їх логікою мало б означати перехід до дискримінації чоловіків: «У 2018 році міська влада Парижа призначила 16 директорів і помічників директорів на нові посади. З них одинадцять були жінками і лише п’ятеро – чоловіками.» [3]. Тобто в теорії мало бути по 8 представників кожної статі, що і закріплюється законодавством у Франції, але коли ідеологічні наративи стають національними – 11 жінок до 5 чоловіків – це теж рівність, але не просто рівність, а справедлива рівність. Коли партія потребує то і «2+2=5». Революційна необхідність так би мовити.

Четверта хвиля: 2010-ті роки ХХ століття. Четверта хвиля фемінізму не дуже відрізняється від третьої, головна відмінність – технологічна. У своїй політичній боротьбі феміністки 4-ї хвилі максимально активно використовують технології, зокрема соціальні медіа: фейсбук, твіттер/Х; інстаграм, ютуб, тощо. Деякі феміністичні компанії стали популярними у соціальних мережах: #MeToo, український аналог – #ЯНЕбоюсьСказати, Проєкт Щоденний Сексизм, Звільни сосок, #YesAllWomen, HeForShe, тощо.

Існує у всесвітньому масштабі і таке явище, як постфемінізм. Як правило це жінки, які стверджують, що цілей другої хвилі досягнуто одночасно критикуючи дискримінаційні та соціально-революційні вимоги третьої хвилі. На думку постфеміністок, фемінізм як такий більше не актуальний і рівності можливостей – досягнуто.

Протягом існування та видозмінення чотирьох хвиль, фемінізм набув величезної кількості ідеологічних різновидів, які відрізняються як теорією так і практикою. Коротко пройдемось по основним, але перед тим зауважимо, що згідно зі статтею 15 Конституції України, жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова [4].

Отже, серед різновидів феміністичної ідеології виділяють: ранні, радикальні, матеріалістичні, ліберальні (мейнстрімі), етнічні та релігійні. За популярністю до так званої «Великої трійки» шкіл феміністичної думки входять: радикальний фемінізм, матеріалістичний фемінізм та ліберальний (мейнстримний) фемінізм.

Радикальний фемінізм – виник у 1960 у межах другої хвилі та критикує патріархат, стать, мізогонію (ненависть до жінок) [5]. Суть радикального фемінізму можна умістити у двох абзацах:

«Радикальні феміністки прагнуть ліквідувати патріархат, щоб «звільнити всіх від несправедливого суспільства, кидаючи виклик існуючим соціальним нормам та інститутам».

…

Радикальний фемінізм доводить, що суспільство — це патріархат, в якому клас чоловіків пригноблює (утискає) клас жінок (та недомінуючих чоловіків).»

У межах радикального фемінізму на Заході популярними є лесбійський фемінізм (заперечення нормальності гетеросексуальності та просування гомосексуальності, як логічного продовження фемінізму [6]), амазонський фемінізм (пропагується здобуття цілей і влади фізичною силою [7]), анархофемінізм (боротьба з патріархатом, як важлива частина класової боротьби [8]).

Розрізнення радикального та матеріалістичного (лівого) фемінізмів дуже умовне, бо важко не помітити головного пригноблювача патріархат (капіталізм) та класи, які знаходяться у боротьбі (чоловіки та жінки/капіталісти і пролетарі).

Матеріалістичний фемінізм – виділяє капіталізм та патріархат, як центральні явища, що утискають жінок [9]. Саме матеріалістичні феміністки почали розуміти стать, як соціальну конструкцію і разом і постмодерністами розпочали деконструкцію статі через теоретизування над природою «гендерів» (трансгендер, агендер, інтерсекс, гендерфлюїд, бігендер, тощо [10]).

Коротко позицію матеріалістичних феміністок викладають француженки, зокрема Крістін Дельфі, яка писала, що:

«… в нашому суспільстві існують два способи виробництва: промисловий і побутовий. Перший спосіб допускає капіталістичну експлуатацію, а другий — сімейну та патріархальну експлуатацію.»

Соціалістичні феміністки вбачають проблему у проституції, хатній роботі, доглядом за дітьми і шлюбі – чим дуже схожі з іншими типами феміністок. Цікаво що для всіх типів феміністок одним з головних ворогів є шлюб і діти [11].

Ліберальний фемінізм – намагаються досягти рівності без зміни структури суспільства [12]. У межах ліберального фемінізму також помітні:

– секс-позитивний фемінізм (сексуальна свобода жінок, захист порнографії, проституції та БДСМ, частково сексу з неповнолітніми [13]);

– трансфемінізм (боротьба за права чоловіків, які вважають себе жінками [14]);

– фетфемінізм (боротьба за права жінок, що мають велику вагу тіла, бодіпозитив, боротьба з так званою фетфобією, тощо [15]).

Підсумовуючи бачимо, що від боротьби за виборче право феміністки перейшли до встановлення дискримінаційних законів, які просувають їх привілеї у політиці. Часто різні феміністичні політичні ідеології суперечать одна одній. Більшість феміністичних течій виступають проти проституції та порнографії, у той час ліберальні феміністки і зокрема секс-позитивні боряться за підтримку цих явищ. Те саме стосується питання з трансфемінізмом, який захищає права чоловіків спортсменів, які вважають себе жінками. Наприклад права боксерів чи бійців змішаних стилів MMA, які в силу своєї біологічної переваги просто знущаються у ринзі з біологічних жінок, що слушно викликає гнів і розчарування деяких феміністичних течій.

Фемінізм в Україні.

Що таке фемінізм в Україні? Чим він здається на перший погляд і чим є насправді? Заради правди варто сказати, що більшість населення в Україні не знає, що таке фемінізм. Люди старшого покоління, які формувались у совку вважають фемінізм частиною жіночої емансипації, їх набутих у соціалістичному суспільстві прав. І направду совок був дуже прогресивним у питанні труду і знищення традиційної сім’ї. Дітей від садочку, через жовтенят, піонерів та комсомол виховувала держава, а не сім’я. І темі свободи жінок у совку приділялось достатньо уваги. Після падіння комунізму це покоління десятиліттями вдивлялось у телевізори, на яких показували кінострічки та серіали про боротьбу і системне пригноблення на Заході, яке ніколи не закінчується, а розпалюється все сильніше з кожною новою хвилею фемінізму. Тому для цих людей перехід від системи де жінка «була вільною» до системи де жінка постійно тримає фронт боротьби за власні права вийшов досттатньо органічним. У розмові з нашими батьками можна спокійно почути про те, що жінки дискримінуються, а тому боротьба за права жінок це дуже добре. Правда на питання про наведення конкретних прикладів виникають проблеми, бо власного досвіду пригноблення жінок, як правило вони не мають. Таке «знання» та відчуття від батьків передається далі і суспільство зі своїм досвідом і незнанням сприймає фемінізм достатньо поблажливим. Дається у знаки соціалістична культура.

Перейдемо до український реалій. За інформацією з відкритих джерел [16]:

«З кінцях 2001 років в Україні майже щороку 8 березня проходять феміністичні марші. Перший відбувся 2008 року в Києві з ініціативи анархо-феміністичного колективу «Свободна». З міркувань безпеки учасниць і учасників маршу, про нього публічно не повідомляли напередодні. 2009 року різні за формою акції відбулися в Харкові, Львові та Чернівцях. 2011 року в Києві відбувся перший відкритий феміністичний марш, з ініціативи лівих організацій «Феміністичної Офензиви», ГО «Інсайт», Центру візуальної культури та інших.»

Але що представляють собою ці феміністичні організації? Можливо виключно рух за права жінок? Для прикладу анархо-феміністичний колектив «Свободна» ставили собі за мету:

– поширювати феміністично-емансипативне знання та несексистську мову;

– підтримувати ініціативи і запроваджувати сексуальну освіту в школах та інших навчальних закладах, а також гендерно-чутливу освіту на всіх рівнях;

– протидіяти обов’язковій гетеросексуальності, гетеронормативності й гетеросексизму;

– розвінчувати та піддавати критиці патріархатний інститут сім’ї, пропагувати рівноправність і рівноцінність різних типів добровільних приватних стосунків.

Переважна більшість перших українських активісток анархо-феміністок були російськомовними [17]. Цікавою є і інша ліва феміністична організація «Феміністична Офензива» [18]. Для прикладу ця організація у 2013 року була однією з організаторів проведення Маршу жінок на 8 березня. Серед її союзників також були:

– Ритми Спротиву;

– Студентська профспілка “Пряма дія” https://www.priama-diia.org/ ;

– Автономна Спілка Трудящих http://avtonomia.net/ ;

– Лібертарна Координація ;

– Ліва Опозиція (16 червня 2022 року восьмий апеляційний суд Львова заборонив партію “Ліва Опозиція”, 20 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони (РНБО) про призупинення діяльності низки політичних партій. До списку потрапила і “Ліва Опозиція”.);

– ГО «Інсайт» https://www.insight-ukraine.org/uk/ .

Як ви бачите фемінізм в Україні дуже тісно пов’язаний саме з лівим і навіть ліворадикальним активізмом.

Отже, поширення ідеології, боротьба з традиційною нормативністю, боротьба з інститутом сім’ї. Тобто мова не стільки про рівність, скільки при зміну соціально-суспільних конструкцій та інституцій. Можна зробити висновки, що мова не про ліберальний фемінізм, а саме про радикальний та матеріалістичний, бо тільки перші не ставлять за мету зміну суспільно-політичних конструкцій. ГО «Інсайт» має схожі пріоритети, але має набагато більший функціонал, з певним фокусом на лгбт-спільноту.

Мета ГО «Інсайт» [19]:

– Допомога ЛГБТКІ+ людям

– Підтримка ініціативних груп й окремих активісток_ів

– Впровадження інформаційно-освітніх програм для фахівчинь_ців у різних сферах;

– Реалізація різноманітних програм для забезпечення потреб цільових груп.

Для розуміння можливостей цієї трансекційної постмодерністської організації в Україні: «Ми – єдина ЛГБТІ+ організація, яка:

– має у партнерстві репродуктивну клініку;

– надає безперервну комплексну допомогу трансспільноті (медичну, психологічну та юридичну);

– співпрацює з психіатричним відділенням;

– допомагає інтерсекс-людям (надаємо юридичні консультації, психологічні консультації, адвокатський супровід).»

Фінансування та можливості ГО «Інсайт» забезпечують гранти та партнери, серед яких тільки 12 офіційних [20] розміщених на сайті:

– Психіатрична клініка Unity (м. Київ);

– іLGA World (Міжнародна асоціація лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсекс-людей – це всесвітня федерація, що об’єднує понад 2 000 організацій з понад 170 країн та територій, які борються за права людини лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсекс-людей);

– ГС «Національна Молодіжна Рада України» (більше 150 молодіжних ГО; більше 2 000 членів; 14 відокремлених підрозділів);

– Український жіночий фонд (основна місія: Підтримувати жіночі/феміністичні організації, сприяти їхній участі в розвитку потужного, ефективного і масового жіночого/феміністичного руху, що здатний захищати права жінок і просувати ґендерну рівність в усіх сферах);

– Міжнародне неурядове громадське об’єднання «Amnesty International» (це всесвітній рух, що об’єднує понад 9 мільйонів людей, які вважають боротьбу з несправедливістю своєю особистою справою. Ми боремося за світ, у якому права людини є доступними для всіх без винятку);

– тощо.

Таким чином бачимо міцний тріумвірат, який складається з феміністичних, ліворадикальних та постмодерністських рухів та організацій, які діють інтерсекційно і солідарно підтримують одна одну під час проведення публічних акцій або медійних компаній. Ця тенденція не є унікальною, але навпаки характерною для країн заходу. Там так само всі перелічені рухи разом виходять на марші жінок, гідності або антифашистські акції. Більше того, Україна настільки частина заходу, що у нас існує навіть рух чоловіків-феміністок [21].

Мова про рух «HeForShe» в Україні, який підтримали Євген Галич (гурт O.Torvald), Дмитро Кулєба (колишній представник України у Раді Європи), Марк Лівін (журналіст і письменник), Іван Фролов (дизайнер), Майкл Щур (телеведучий та амбасадор руху HeForShe в Україні) – всі вони пояснили, як вони особисто прийшли до фемінізму та навели приклади з власного життя.

Отже, фемінізм – це перед усім політичний рух та ідеологія направлена досягнення цілей, які часто суперечать одна одній. Оцінюючи тверезо можна стверджувати, що цілі другої хвилі фемінізму в Україні досягнуті – жінки мають рівні права та рівні можливості з чоловіками. Чи варто намагатись досягати рівності результатів чи давати жінкам привілеї – вирішувати українському суспільству.

___________________

[1] https://uk.wikipedia.org/wiki/Фемінізм

[1.1.] https://uk.wikipedia.org/wiki/Фемінізм

[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20/print

[3] https://www.unian.ua/world/genderna-rivnist-meriyu-parizha-oshtrafuvali-za-diskriminaciyu-cholovikiv-novini-svitu-11256908.html

[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

[5] https://uk.wikipedia.org/wiki/Радикальний_фемінізм

[6] https://uk.wikipedia.org/wiki/Лесбійський_фемінізм

[7] https://uk.wikipedia.org/wiki/Амазонський_фемінізм

[8] https://uk.wikipedia.org/wiki/Анархо-фемінізм

[9] https://uk.wikipedia.org/wiki/Матеріалістичний_фемінізм

[10] https://termin.in.ua/hender/