Пост-фемінізм: еволюція поняття “ґендер”

Ніколи раніше в історії владні еліти не присвоювали собі право змінювати свою статеву ідентичність чоловіка та жінки за допомогою політичних стратегій і законодавчих заходів. Стратегія ґендерного мейнстримінгу – ноу-хау соціальної інженерії.

Ґабріела Кубі, «Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи»

ПОСТ-ФЕМІНІЗМ: ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ “ҐЕНДЕР”

Теоретичне дослідження “політик нерівності” – основна інтенція феміністичних, а потім і ґендерних, студій – потрапили в сприятливий ґрунт, визначивши теоретичну привабливість та евристичність теорій ґендеру. Їх активне вивчення, адаптація та застосування для аналізу української ґендерної ситуації, що здійснювалися у вітчизняній гуманітарній та суспільствознавчій думці в останнє десятиріччя, перетворили ґендерні дослідження з локальної галузі соціального знання на чільний напрямок соціогуманітарної думки.

Діяльність ґендерних дослідницьких центрів – недержавних організацій, створених, як правило, при вищих навчальних закладах України, спрямовувалась на розроблення й упровадження ґендеру та ґендерної проблематики в навчальний процес.

Слово “ґендер” стало творити нову суспільно-політичну реальність, замінивши слово “стать”. «Треба було замінити старе слово “стать” на нове, адже досі при запитанні “Якої ви статі?” людині спадали на думку лише дві відповіді: чоловік або жінка» (Габріела Кубі, с. 64).

Ґендерні студії призвели до введення в науковий обіг нового дискурсу: вивчення нового кола явищ, пов’язаних із проблематикою статі, сформульована відмова від “ґендерно нейтральної” методології, відстоювання ґендерно чутливої термінології у наукових дослідженнях, обґрунтування актуальності та популяризація ґендерної проблематики та її вихід за стіни наукових лабораторій.

За останні роки ґендерні підходи укоренились та розвинулись майже у всіх гуманітарних і соціальних галузях вітчизняних наук: від соціології, психології, педагогіки, історії, філософії, релігієзнавства, літературознавства та мистецтвознавства до політичних наук, права, наук про державне управління, економіки й статистики. У наслідку, під загальною назвою “ґендерних досліджень” в українському науковому та освітньому полі функціонують одночасно майже всі теоретичні пропозиції, так чи інакше заангажовані на висвітлення жінок і чоловіків та їхніх суспільних ролей: від “філософії статі” і до соціо-конструктивістських підходів.

«Безсумнівно, існують культурні й історичні варіації соціальної постаті статевого портрету чоловіка і жінки. Цим займаються соціологи й етнологи. Однак ці варіації не відміняють двостатевості, так само як мінлива погода не відміняє існування дня та ночі. Однак саме з цією метою ввели поняття ґендер, щоби засобами політичної боротьби зробити статеву полярність “неоднозначною”, “дестабілізувати”, “реконструювати”. Це повинно було стати мейнстримом, духом часу, над яким не замислюються» (Г. Кубі, с. 64-65).

Навчальний посібник “Основи теорії ґендеру” (2004) розглядає ґендерні дослідження як уже усталену теоретичну перспективу, сформовану останніми десятиріччями ХХ століття. Посібник містить виклад основних напрямків і течій розвитку ґендерних та феміністичних досліджень, їх генезу в межах низки галузей гуманітарного й суспільного знання, теоретичні прояви ґендерної проблематики в різних суспільних, суспільно-політичних та власне теоретичних контекстах.

Підручники, навчальні посібники, публіцистичні статті зарубіжних і вітчизняних авторів (Кіммел Майкл С., О.Кісь, М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г.Ярманова, О. Семиколєнова, Т.Марценюк, інші) в Україні дають часткове бачення ґендерної проблематики, виходячи з існування бінарного (чоловік-жінка) ґендеру.

Натомість, розвиток ґендерної теорії у Європі та США ще в 80-90-х роках ХХ століття спричинив вихід за межі бінарних визначень, до «різноманіття ґендерних ідентичностей». Про що свідчать праці Джудіт Батлер, Монік Віттіг, Жаклін Роуз, Люс Іриґарей, інших представниць руху фемінізму та ЛГБТ-організацій, які впроваджують ґендерну політику у філософії, психології, біології та інших науках.

Поняття «ґендеру», визначене у філології як «рід» (чоловічий, жіночий, середній), закорінене у психології як «соціо-культурні ролі» чоловіка/жінки, набуло широкого застосування у феміністській літературі як заміна поняттю «стать». У новітній постмодерній філософії «ґендер» вже не має біологічних характеристик, не пов’язаний із сутностями «чоловіка» чи «жінки». Така категоріальна трансформація є наслідком зміни політичних поглядів у феміністському русі, і аж ніяк не наукових відкриттів.

Про це варто знати сучасним дослідникам ґендеру в Україні, які претендують на наукову загальну значимість та безапеляційне сприйняття.

«Яка затія! Яким же сильним має бути страждання і туга за нормальністю, щоби забажати підкорити людському свавіллю незмінні норми природи! Тепер постав проект, що відкрив для не-гетеросексуалів можливість витіснити свої проблеми ідентичності активістською діяльністю. У “спільноті” активістів схвалювали не лише будь-яку сексуальну орієнтацію та практику, там треба було мати гроші і владу: гроші з ООН і ЄС мільйонами течуть до організацій ЛГБТІ, які пришвидшують ґендерний мейнстримінг… Кмітливі, з академічною освітою, вони добилися влади в міжнародних організаціях, університетах, мас-медіа і в судах» (Габріела Кубі, с. 65).

Як зазначає Габріела Кубі, головним ідеологом ґендерної теорії є Джудіт Батлер (народилася 1954 року). Виросла в США в сім’ї єврейських академіків російсько-угорського походження. Доктор наук Єльського університету. Професор риторики університету Берклі. З 2006 року керує кафедрою філософії ім. Ганни Арендт у Швейцарії.

З 1999 року Батлер є стипендіаткою Фонду Гуґґенгаймера, з 2001 року – стипендіатка фонду Рокфеллера, у 2004 році отримала в Єльському університеті премію Браднера за “дослідження лесбійок і геїв”, у 2008 році її відзначили премією Ендрю В. Меллона, на яку виділяють 1,5 мільйони доларів, щоб “дати можливість лауератам навчати і здійснювати дослідження в особливо сприятливих умовах”. Із 2012 року Батлер є гостьовим професором Колумбійського університету. 11 вересня 2012 року вона отримала премію Теодора В. Адорно у розмірі 50 тисяч євро. У 2015 році швейцарський Фрайбурзький університет надав їй титул почесного доктора.

Джудіт Батлер (квір-феміністка, лесбійка), автор нової ґендерної теорії, сама підтверджує, що її теорія є витвором «на перетині суспільних течій», до яких вона належить, «у контексті гей- та лесбі-громади на східному узбережжі Сполучених Штатів», де вона жила та відвідувала «багато зустрічей, барів і демонстрацій і бачила чимало різновидів гендеру».

Відомо, що «Квір-нація» (Queer Nation, створена в Нью-Йорку 1999 року анархічна організація прямої дії, котра діяла шляхом вуличних маніфестацій, блокування транспорту, нападів на реакційних політиків та прилюдного визнання власної раніше прихованої гомосексуальності) активно перейняла теорію Д. Батлер. А деякі з її міркувань щодо театральності квір-самопредставлення перегукувались із тактиками «Ект-Ап» (ACT-UP, AIDS Coalition to Unleash Power, створена в Нью-Йорку у 1988 році ліворадикальна організація, яка вимагала прискорення перевірки та впровадження нових ліків, анонімного тестування на ВІЛ та участі самих ВІЛ-інфікованих у створенні відповідної соціальної політики).

Політичний тиск феміністок та ЛГБТ-лобі призвів до того, що у 1970-х роках члени Американської Психоаналітичної Асоціації й Американської Психологічної Асоціації шляхом простого голосування, з перевагою в декілька голосів, виключили гомосексуальність з переліку психологічних хвороб.

Через таку авторитарну діяльність феміністичний та ЛГБТ-рух маніфестують свої політичні завдання: через тотальне впровадження ґендеру в усі сфери суспільного життя докорінно змінити його порядок.

«Називайте це підривом чи якось інакше. Хоча розуміння цього саме по собі не складає політичної  революції, жодна політична революція неможлива без радикального зсуву в уявленні про можливе та справжнє» (Джудіт Батлер).

За вищевказаним задумом, усі тексти про ґендер мають сприяти політичному сходженню фемінізму, геїв, лесбійок, трансгендерів.

Цьому сприяє сучасна політика неомарксизму («культурний марксизм»), що прагне «соціологізувати» науку, розглядати її як продукт певних соціально-історичних умов. Недаремно Карл Маркс є високошанованим та часто згадуваним авторитетом у феміністських наративах: ґендерна теорія виходить із марксового діалектичного й історичного матеріалізму та концепції «звільнення жінки від сімейного рабства».

Разом з тим, відома праця «Гендерний клопіт. Фемінізм. Підрив тожсамості» Джудіт Батлер є, за визначенням самої авторки, «провокуючим “втручанням” у феміністську теорію», містить «вороже й опозиційне ставлення до деяких форм фемінізму», хоча текст є «частиною того ж фемінізму». Деякі положення з «Гендерного клопоту» були переглянуті через власні політичні переконання феміністки. Працюючи з групою політичних активістів (спочатку як член правління, а в 1994-97-ому роках – як голова правління «Міжнародної комісії з прав геїв та лесбійок» – International Gay and Lesbian Human Rights Commission, організації, яка представляє інтереси сексуальних меншин у широкому колі питань прав людини), Батлер переглядає суб’єкт феміністичного руху, надаючи «ґендеру» статус універсальної категорії у своїй «політиці звільнення» («суб’єкт фемінізму дискурсивно створений самою політичною системою, яка має сприяти його визволенню»).

У пошуках фундаменту сучасного фемінізму Джудіт Батлер приходить до критики патріархату як механізму ґендерного пригноблення у певних культурних контекстах, які слугували для віднайдення «прикладів» та «ілюстрацій» універсального принципу, що припускався від початку феміністичного руху. Проте «цей різновид феміністських роздумів зазнав критики за свої намагання колонізувати і пристосувати не-західні культури, аби обґрунтувати гранично західні поняття пригноблення… Нагальна потреба фемінізму встановити всезагальність патріархату задля підкріплення власних претензій на спроможність до представництва інколи спричиняла спрощений розгляд категоріальної або удаваної універсальності структури панування, придатної до створення спільного для всіх жінок досвіду пригноблення» (Джудіт Батлер). У зв’язку з цим спостерігається розкол всередині фемінізму й опір фемінізмові з боку жінок, на представлення яких претендує феміністський рух.

За словами Джудіт Батлер, «це має іронічний наслідок – феміністським цілям загрожує провал у випадку відмови враховувати установчі сили власних представницьких заяв… Задовольняючи вимогу представницької політики визначити сталий суб’єкт, фемінізм ризикує вдатися до цілком хибної репрезентації жінок» («Гендерний клопіт»).

Звідси, політичним завданням феміністського руху стає не відмова від представницької політики, а перегляд правових структур мови і політики. «По суті, вирішальною точкою відліку, за виразом Маркса, є історичне теперішнє. А завдання ж полягає у тому, щоб всередині цієї заданої структури сформулювати критичний аналіз категорій тожсамості, що їх сучасні правові структури породжують, оприроднюють і непорушно закріплюють» (Джудіт Батлер). Такою категорією нової тожсамості стає «ґендер», що, згідно зі стратегією фемінізму, має бути оприродненим політично й непорушно закріпленим у правовому полі.

Сучасний фемінізм країн ЄС та США ставить і вирішує політичну проблему визначення терміну «жінка» (феміністичний рух в Україні поки що не виводить це питання на порядок денний, але рухається в цьому напрямку). «“Жінки”, навіть у множині, це не стале позначувальне, схвалене тими, кого намагається описувати і представляти, а радше поняття неоднозначне, місце суперечок, причина занепокоєння» (Джудіт Батлер).

Перегляд категорії «жіноцтво» у феміністському аналізі зосереджує увагу на ґендері та відносному аналізові, який він передбачає. Для того, щоб вирішувати політичні завдання, феміністська теорія підриває (поняття «ґендер» є субверсивним, «підривним») сталість первинної тожсамості, аналізуючи політичні можливості як наслідок такої радикальної критики.

Для такого радикального перегляду феміністська теорія потребує розвитку такої мови, яка по-новому представляє «жінок». «Сама тема жінок більше не розглядається у стійких або незмінних поняттях» (Джудіт Батлер). Сфери політичного і мовного «представлення» встановлюють критерій, відповідно до якого формується суб’єкт. Даний критерій визначається як «дискримінація за ґендерною ознакою», що не пов’язано з означеннями статевої ідентичності «чоловік»/«жінка». Останніх більше не існує в новому дискурсивному полі.

Визначаючи що є «ґендером», виходимо з розколу суб’єкту фемінізму, з розрізнення між статтю і ґендером: «ґендер не є  причиновим наслідком статі або ж закріпленим на вигляд, як стать» (Джудіт Батлер). «Доведене до логічної межі, розрізнення стать/гендер передбачає цілковитий розрив між статево означеними тілами та культурно побудованими ґендерами. Навіть на мить припустивши постійність статевої бінарності, не можна стверджувати, що конструкт “чоловіки” буде стосуватися винятково чоловічих тіл, або конструкт “жінки” – витлумачувати тіла винятково жіночі. Більше того, навіть якщо за своєю морфологією і будовою статі виявляться бінарними (у подальшому з’ясується, що і це небезсумнівно), нема причини припускати, що такими ж бінарними мають лишатися і ґендери… Коли теорія розглядає побудованість ґендеру як цілковито незалежного від статі, сам ґендер стає безпричинною вигадкою, з тим наслідком, що як чоловік і чоловіче/маскулінне, так і жінка і жіноче/фемінне можуть позначати жіноче тіло так само легко, як і чоловіче» (Д.Батлер).

Із появою ґендеру розпочинається період, який Джудіт Батлер називає «постфеміністським», в якому відбувається «докорінне переосмислення онтологічних конструктів тожсамості всередині політичної практики фемінізму, аби розробити представницьку політику, яка змогла б відродити фемінізм на інших засадах. З іншого боку, можливо, настав час звернутися до радикального критичного аналізу, який намагається звільнити феміністську теорію від необхідності вибудовувати єдину або незмінну основу» («Гендерний клопіт»).

Для набуття універсальності суб’єкта пост-фемінізм (квір-фемінізм) закликає до знищення категорії «стать», до руйнування логіки та психологічних категорій, заснованих на цій логіці. Усі психологічні поняття – «его», «індивід», «особистість», тощо – проголошуються ілюзією, що породжує забобон. «Суб’єкт, самість, індивід – всього лише численні хибні поняття, оскільки вони перетворюють уявні єдності на сутності, маючи на початку тільки мовну дійсність» (Джудіт Батлер).

“Якщо статі нема, то у феміністок, які борються за панівне становище жінки, виникає проблема. Треба або розширити владу жінки за рахунок чоловіка, або повністю ліквідувати статеву полярність і віддати все на вільний вибір індивіда” (Габріела Кубі. Глобальна сексуальна революція. Руйнування свободи в ім’я свободи. С. 67).

Поняття ґендеру формує новий вид феміністської політики, «який заперечив би саме уречевлення гендеру та тожсамості, такого виду, який прийматиме мінливу модель тожсамості за одночасно методологічну і нормативну передумову, якщо не за політичну мету» (Д. Батлер). Таким чином категорія «ґендеру» позбавляється сталих, однозначно, раз і назавжди визначених характеристик, набуває атрибутів процесу, стану, почувань особи протягом життя, а також стає політичною маніфестацією осіб з ґендерною дисфункцією (порушення статевої ідентичності). Власне, сама ґендерна дисфункція перестає бути хворобою, стає політичною претензією рівності прав, політичним тиском у різних наукових дослідженнях.

Таким чином, Джудіт Батлер «розробила складну теорію, яка, запакована у штучну філософську мову, має розхитати фундамент людського укладу через “субверсивне збентеження і урізноманітнення сексуальних ідентичностей”. Якби вона виклала свої погляди простими словами, то кожен би зрозумів, що вона розпрощалася з реальністю, але оскільки її деструктивна розумова споруда загорнута у високофілософську важкозрозумілу термінологію, то читачі й слухачі шанобливо схиляють голови» (Г.Кубі, с. 66).

Основною метою ґендерної ідеології є “знищення статевої ідентичності, бо відразу після цього індивідум емансипується від диктатури природи, здійснить повну свободу вибору і практикуватиме постійно мінливе відкриття самого себе. Та лише доки існують жінки, доти вони можуть бути пригнобленими; доки існує “примусова гетеросексуальність”, можна відокремлювати “інші форми пожадання” (Г.Кубі, с.67).

Батлер критикує “фундаменталістську аргументацію політики ідентичності” про первинність ідентичності, з якої випрацьовуються політичні інтереси і політична дія. На думку філософині, “не виконавець стоїть за вчинком, а щойно у вчинку і через вчинок у непостійній та мінливій формі постає виконавець” (Г.Кубі, с.67).

Статі визначають сексуальні орієнтації: ідентичність визначає не буття чоловіком чи жінкою, а сексуальна орієнтація; ідентичність людини утворюється під впливом багатьох чинників – стать, сім’я, культура, релігія. Сексуальну орієнтацію, яка визначає людину, можна міняти і вільно обирати.

Сім’я формується не на основі шлюбу і походження від батьків, а через довільні акти тимчасової приналежності. У батлерівському світі дітей не зачинають (звісно, тому що вона зі своєю партнеркою не можуть народити дитину), а “проектують” і вирощують, вдаючись до допомоги всіх технічних засобів, таких як донорство сперми, донорське материнство, штучна матка та генні маніпуляції.

“Теорія визволення Джудіт Батлер”: «біологічна стать як чоловіча, так і жінки не має значення для людської ідентичності, а є лиш “диктатурою природи” над вільним самовизначенням людини, від якої треба визволитися. На визначення ідентичності радше впливає її довільна сексуальна орієнтація, тому ідентичність є гнучкою, мінливою та різноманітною. Ілюзію, “фантазму” двостатевості створюють заборона на інцест в сім’ї та мовні предикати, такі як чоловік і жінка, батько і мати, яких треба позбутися задля вільного винайдення самого себе. Треба викоренити зі всіх сфер гетеросексуальні суспільні “ярлики”. Чоловік і жінка, шлюб і сім’я, батько і мати, сексуальність і плідність не мають права претендувати на природність, навпаки, вони обґрунтовують гегемонію чоловіка над жінкою та гетеросексуальності над усіма іншими формами сексуальності. Це треба в корені знищити» (Г.Кубі, с. 68).

Як бачимо, інтерес новітнього феміністського руху (пост-фемінізму) та ЛГБТ-організацій має суто політичний характер. Тотальне, часто агресивне, безапеляційне просування ґендеру в усі сфери життя суспільства можна сміливо називати політичною ідеологією. Це дає можливість побачити справжні інтенції боротьби за «ґендерну рівність», проти «ґендерної дискримінації». А також відкриває широке поле для дискусій щодо наукової необхідності й правомірності просування теорії ґендеру в Україні.

“Субверсія” – “підрив, знищення, злам, погибель”. “За два десятиліття ґендер перетворився на панівну ідеологію. Фінансова державою «центри ґендерних компетенцій» дбають про політичне втілення. В університетах утвердився новий напрямок «ґендерні студії чи квір-студії», кількість посад на якому постійно збільшується. Поколінню молодих студентів подають ґендерну ідеологію як досягнення сучасного мислення. Персонал державних установ, наукових і виховних закладів муштрують на ґендері. І це все відбувається без будь-якого громадського дискурсу: ні в парламенті, ні в медіа. Мало хто знає, що таке ґендер, але ґендер став мейнстримом – примарний процес…” (Г.Кубі, с.69).

“Активісти ЛГБТІ полюбляють казати, що їх цікавлять тільки рівні права і в жодному разі не йдеться про розпад сім’ї. Журналіст і активіст гомосексуального руху Мікеланджело Сіньйоріле говорить відкритим текстом: метою гомосексуального руху є «боротися за одностатеві подружжя і їхні права, а коли це буде досягнуто, дати цілком нове визначення інституту подружжя не для того, щоб вимагати права на шлюб для узгодження із суспільною мораллю, а щоб позбавити німба міф і перевернути догори дриґом найдавніший інститут… Підривний акт, що його можуть здійснити геї та лесбійки… це – повністю змінити саму ідею сім’ї” (Г.Кубі, с.213).

Літературні джерела:

  1. Кубі Габріела. Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи / пер. з нім. О. Коцюби. Тернопіль: мандрівець, 2018. 328с.
  2. Кубі Габріела. Гендер: виклики та загрози / пер. з нім. О. Степанишин, С. Матіяш, О. Джумало. Тернопіль: Мандрівець, 2017. 136с.
  3. Кубі Габріела. Гендерна революція: релятивізм в дії / пер. з нім. О. Степанишин, С. Матіяш. Львів, 2012.
  4. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. К.: КІС, 2004. 536с.
  5. Сімона де Бовуар. Друга стать. У 2х томах. К.: Основи, 1994.
  6. Батлер Джудіт. Гендерний клопіт – Фемінізм та підрив Тожсамості / http://1576.ua/books/7370
  7. Wittig, M. The mark of gender. Feminist Issues 5, 3–12 (1985) / https://ru.qaz.wiki/wiki/Monique_Wittig
  8. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні// Незалежний культурологічний часопис «Ї», 2003, № 27.
  9. Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних  спеціальностей/ За редакцією Марії Маєрчик (голова редколегії), Ольги Плахотнік, Галини Ярманової.  К.: Критика, 2017.
  10. Марценюк Т. Гендерна рівність і недискримінація: посібник для експертів і експерток аналітичних центрів. К., 2014. – 65 c.

Олеся Горгота, кандидат філософських наук, правознавець