Поняття «гендер» в правовому застосуванні України

Наразі в українському законодавстві поняття про «гендер» розкрито лише в ст.1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок», де зазначено: «ґендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Однак, органи центральної влади та місцеві адміністрації в провадженні гендерної політики, керуються рядом рекомендаційних документів Ради Європи, що не являються частиною національного законодавства України.

Отже, згідно діючої правової норми поняття «гендер» застосовується для врегулювання рівних прав і можливостей лише чоловіків і жінок в українському суспільстві, які за звичаєм ідентифікуються за ознаками їх фізіологічної статі.

Проте, дійсне поняття «гендер» в міжнародному праві має більш широке застосування і не обмежується в ідентифікації особистості лише ознаками фізіологічної статі. Дане поняття характеризується соціальною конструкцією ролі, яку обирає особа, не обмежуючись статтю і включає в себе десятки ролей статевої поведінки, в т.ч. трансгендери, бісексуали, транссексуали, гомосексуалісти, тощо.

Наразі, у зв’язку з поспішним і необдуманим виконанням вимог Міжнародних фінансових інституцій та деяких Європейських інституцій, Україна, на шкоду власним національним інтересам (п.п.6, 9, 10 ст.1 Закону України «Про національну безпеку України», ст.2, ч.1 ст.6, ч.1 ст.8, ч.1 ст.10, ч.2 ст.12 Закону України «Про основні засади внутрішньої і зовнішньої політики»), намагається розширити правове застосування поняття «гендер», під видом захисту прав людини, зокрема через ратифікацію так званої Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами). Власне, від ратифікації якої відмовилось ряд Європейських країн.

Насправді легалізація поняття «гендер», в широкому його застосуванні, призведе до унормування і популяризації будь-якої девіантної (не природної) статевої поведінки та руйнування цінностей українського інституту сім’ї, невілювання батьківства і материнства, суспільної моралі та культурно-духовної спадщини Українського народу.

Проте, дані елементи являються основними об’єктами ідентичності і самобутності України, як держави, а їх реалізація забезпечує державний суверенітет і цілісність.

Адже, згідно п.2 розділу 3 Доктрини інформаційної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017: «Національними інтересами України в інформаційній сфері є: 2) життєво важливі інтереси суспільства і держави:  … збереження і примноження духовних, культурних і моральних цінностей Українського народу».

Голова ГО «Місія Милосердя й Справедливості»,

правозахисник  Олександр Храпач