Трагічні історії трьох жінок, які жили як “транс-чоловіки”

Сем, Нелі, Елі

Вони жили як “транс-чоловіки”, female to transgender, тобто транси жіночої статі, але одного разу зрозуміли, що прийняте ними рішення було неправильним. Тепер Сем (29 років), Нелі (23 роки) й Елі (21 рік) знову живуть як жінки.

Вони дали інтерв’ю, щоб застерегти інших молодих жінок і допомогти їм уникнути того, з чим були змушені стикнутися ці три жінки.

  • Коли і чому ви визначили себе як трансів?

Сем: я ніколи не була особливо “жіночою”. Я коротко стрижу волосся з 10-річного віку і завжди носила широкий, просторий одяг. Мені постійно говорили: “Ти маєш вигляд хлопчика!” Через це мене часто цькували. Мені часто повторювали, що мій зовнішні вигляд і моя поведінка є неправильними. Зі мною ніхто не хотів дружити, і я себе зненавиділа.

Одного разу моя знайома female to transgender розповіла мені про те, що я можу здійснити транс-перехід. Вона порадила мені звернутися до терапевта, який розбирається в цій темі. Я просто хотіла поговорити з фахівцем, щоб для себе зрозуміти, що зі мною, щоб набути ясність. Я не була впевнена в тому, що я дійсно транс. Я лише подумала – можливо, це допоможе мені почувати себе краще.

Терапевт, до якого я звернулася, впевнено поставив мені діагноз “транс” після півгодинної бесіди. І переконав мене в тому, що транс-перехід допоможе мені.

  • Діагноз після півгодинної бесіди? Скільки років тобі тоді було?

С.: Мені було 22 роки. Терапевт одразу дав мені телефонний номер ендокринолога, який підтвердив діагноз. Цього ж дня він виписав мені рецепт на тестостерон. І я подумала – оскільки лікарі з такою впевненістю стверджують, що я транс, значить, це дійсно так.

– І що було далі?

С.: Все розгорталось доволі швидко. У березні 2013 року відбулась моя перша бесіда з терапевтом, у квітні я подала заяву на зміну імені. Для цього мені були потрібні дві експертизи, обидві були позитивними. Автор однієї з експертиз сказав мені, що підтримує моє рішення здійснити транс-перехід, оскільки я лесбійка й після переходу стану гетеро.

Зміна імені відбулася в жовтні того ж року. Після цього я подала заяву на операції зі “зміни статі”. Для цього мені потрібні були дві нові експертизи, але моя медична страховка задовольнилася двома старими й дала дозвіл на операції. І в січні 2015 року, десять місяців після встановлення діагнозу, мені зробили мастектомію (видалення грудей), а в травні – гістеректомію (видалення матки і ячників).

  • Як ти почувала себе після операцій?

С.: Погано. З одного боку, це здавалося гарною можливістю перестати бути жертвою, здійснивши перехід “на іншу сторону”. З іншого боку, я запитувала себе: Чому я роблю це? Чи дійсно це допоможе мені? У мене було відчуття, що все розгортається надто швидко. Я почала сумніватися вже перед мастектомією, але все таки зробила її. Перед гістеректомією мої сумніви стали ще сильнішими. Я поступово почала розуміти, що джерелом моїх проблем гендерні стереотипи. І що коротке волосся й відсутність “жіночих” захоплень не означає, що я – не жінка. Я не була впевнена, що гістеректомія була мені потрібна. Але я боялась, що мене змусять платити за операцію, якщо я відмовлюсь.

– Це ж була операція з далекосяжними й незворотніми наслідками.

С.: Так, але мені це не розтлумачили. Вже потім я сама шукала інформацію в інтернеті про те, що це значить – позбавитися матки і ячників до клімаксу.

– Чи хтось висловив свої сумніви в твоєму діагнозі – батьки, вчителі?

С.: Ні. Але моя мама сказала, що підтримає мене і в тому випадку, якщо я коли-небудь зміню позицію.

– Яким було твоє життя як female to transgender?

С.: Люди поводилися зі мною, коли сприймали мене за чоловіка. Наприклад, до транс-переходу я працювала вантажницею і постійно чула: “Це тобі не під силу! Для тебе це надто важко! У тебе надто маленький зріст!” Після транс-переходу я працювала вантажницею в іншому місці й ніхто не казав мені нічого подібного, хоча в мене був той самий зріст і та сама фігура, що й до переходу. Це було приємно – але я все рівно відчувала, що це неправильно.

– А як все було в тебе, Елі?

Елі: Мене також цькували через мої зовнішність і поведінку, діти дражнили мене “гермафродитом”. Я завжди була високою й з широкими плечима. Я багато років грала в баскетбол й постійно була змушена вислуховувати, що це “хлопчачий” спорт. У 15 років я розповіла батькам, що я лесбійка. Мені завжди здавалося, що я не така, як інші дівчата, і зрештою я прийшла до висновку, що бути хлопчиком було би для мене простіше.

  • І що ти зробила?

Е.: Я пошукала інформацію в інтернеті і знайшла одну транс-організацію в Брюсселі. Я пішла туди, й терапевт, який працював у цій організації, розповів мені про те, що я можу починати приймати тестостерон і зробити операції зі “зміни статі”. Коли я вийшла звідти, я була зовсім розгубленою, мені здавалось, що я не була готова до цього. Але бесіда з терапевтом все таки вплинула на мене й поступово мені стала подобатися ідея “стати чоловіком”. Я подивилась на тубі чисельні відео, зроблені female to transgender, які розповідали про свій транс-перехід і про те, як після нього вони стали краще виглядати і як люди стале краще ставитися до них. Я почала ненавидіти своє жіноче тіло. Коли мені виповнилось 16 років, я оголосила батькам, що хочу мати чоловіче тіло і для цього мені потрібно приймати тестостерон.

– Як на це відреагували твої батьки?

Е.: Моя мама сказала, що подібне рішення в 16 років здається їй надто раннім. Я страшно розізлилась і звинуватила її у “трансфобії”. Я не розуміла, що вона просто хвилювалась за мене. Я тиснула на своїх батьків до тих пір, поки вони не пішли зі мною в гендерну клініку. Терапевт, який там працював, сказав мені, що я не транс, а жертва транс-хайпу в ЗМІ. Мені вдалося переконати батьків піти зі мною до терапевта, який працював у транс-організації, і він впевнено заявив, що я, звісно, транс.

Мої батьки дуже хвилювались через далекосяжні наслідки прийому гормонів для мого здоров’я. Але гінеколог, якого порадила транс-організація, сказав, що немає ніяких причин відкладати гормональну терапію – чим раніше я почну, тим кращим буде результат. І він стверджував, що наслідки прийому тестостерону є зворотніми.

  • Але це не так.

Е.: Справді, це не так. Він обманув, і я знала, що це була омана. Але я просто хотіла, щоб мої батьки погодилися – і вони це зробили. У 17 років мені зробили мастектомію. Я – громадянка Бельгії, а в Бельгії немає вікових обмежень для операцій зі “зміни статі” (!) Потрібно лише знайти лікаря, який зробить ці операції.

– І якими були наслідки?

Е.: Спочатку я була щасливою. Мені здавалось, що я відмінно виглядаю в чоловічому тілі, мені часто робили компліменти. Але в глибині душі я почувала себе неприродно, мені здавалось, що я граю якусь роль.

– А як все було в тебе, Нелі?

Нелі: У мене дуже рано почалось статеве дозрівання. Вже в 9 років у мене, однієї з перших у класі, почали рости груди. На вулиці хлопчаки приставали до мене, свистіли мені в слід. Моєю першою реакцією на моє тіло, що дорослішало, було відторгнення. Водночас я була дуже гендерно конформною, мені здавалось, що моя цінність як людини залежить від того, наскільки я подобаюсь чоловікам.

  • Чому ж у тебе одного разу з’явилось бажання “стати чоловіком”?

Н.: Спочатку я дуже хотіла бути худою. Я хотіла скинути вагу, щоб мої груди й стегна не були такими круглими. Поступово у мене розвинувся розлад харчової поведінки, я хотіла голодуванням довести своє тіло до виснаження. Водночас я помітила, що мене тягне до жінок. У мене розвинулась депресія. Мені все більше здавалося, що я не можу ідентифікувати себе як жінку. Сьогодні я знаю, що причиною цього були стереотипи про те, якою повинна бути жінка.

– І що було потім?

Н.: Я почала збирати в інтернеті інформацію про видалення грудей – я ненавиділа свої груди і хотіла позбутися їх. Під час цих пошуків я натикнулася на інформацію про трансгендеризм. Я стала розмірковувати про те, чи я транс. Спочатку я сумнівалася в цьому через мою фемінну зовнішність, але мене переконали в тому, що всі транс-люди є різними.

Коли мені виповнилося 20 років, я здійснила камін-аут як транс і почала приймати гормони.

  • Як на це відреагувало твоє оточення?

Н.: Мої батьки сказали, що для них важливіше за все моє благополуччя. Вони все одно не могли заборонити мені транс-терапію і не хотіли псувати зі мною відносини. Терапевт виписав мені рецепт на тестостерон за три місяці після нашої першої бесіди. Він сказав, що зазвичай він не робить цього так швидко, але в моєму випадку він був таким впевненим, як ні з однією іншою пацієнткою до цього. Я й сама хотіла здійснити транс-перехід якомога швидше. Я думала: “Все життя я ненавиділа своє тіло і тепер нарешті знайшла спосіб це змінити! Навіщо чекати ще довше?”

– Чи питав тебе терапевт про твій внутрішній конфлікт, пов’язаний з гендерними стереотипами?

Н.: Ні. Для нього причиною моєї депресії і розладу харчової поведінки було те, що я народилась трансгендером.

– Народилась трансгендером?

Н.: Так. І під час терапії він постійно ставив мені питання типу “Як ти почувала себе, коли вчора тебе знову місгендерили (тобто, звертались в жіночому роді – прим.ред)? Чому ти одягнув цю футболку, в ній ти виглядаєш як жінка!” Одного разу він сказав мені: “Якщо ти хочеш, щоб тебе сприймали як чоловіка, тобі потрібно коротко підстригти волосся”. Уся класика гендерних стереотипів.

– Вам ніхто ніколи не говорив, що можливо бути жінкою і при цьому виглядати й вести себе гендерно неконформно?

Е.: Мої батьки говорили мені, що я не зобов’язана відповідати гендерним стереотипам і що мені непотрібно приймати гормони. Але тоді я цього не розуміла. Я була підлітком і часто конфліктувала з батьками. А на них, в свою чергу, дуже тиснули лікарі й транс-організація.

С.: Це “натягування” на себе “транс-ідентичності” відбувається дуже швидко. Транс-спільнота переконує тебе, що якщо хтось ставить під сумнів твою “транс-ідентичність” – це “транс-фобно”. Тому багато батьків просто не наважуються щось сказати проти.

– Чи проінформували вас про всі наслідки і ризики гормональної терапії й операцій зі “зміни статі”?

Н.: Мій гінеколог розповів мені лише про позитивні наслідки – низький голос, густіший волосяний покрив, це було те, що я тоді хотіла.

С.: Перед гістеректомією ніхто не проінформував мене про те, що може відбутися, якщо я з якихось причин не зможу приймати тестостерон. Коли я три роки потому перестала його приймати, я звернулась до ендокринолога, тому що мій організм не виробляв взагалі ніяких статевих гормонів. Це був той самий ендокринолог, який до цього прописав мені тестостерон. І він сказав мені, що сам не знає, що в цьому випадку можна зробити. Лише близько семи місяців потому я знайшла гінекологиню, яка змогла мені допомогти. Зараз я приймаю естрогенові препарати; на жаль, вони дуже шкідливі для моєї печінки.

Е.: У мене були сильні болі в матці. Коли я звернулась з цією проблемою до гінеколога, який до цього виписав мені тестостерон, він сказав лише: “Що поробиш, матка – хворобливий орган”. І тепер я знаю: твердження багатьох лікарів – що жіноче тіло може повністю стати чоловічим, якщо приймати тестостерон – неправильні.

– Чи проінформували вас про підвищений ризик захворіти на рак?

Е.: Я запитала свого гінеколога, чи збільшує прийом тестостерону ризик захворіти на рак. Він сказав, що було одне дослідження, що привело до такого висновку, але його не слід сприймати серйозно. Інший лікар розповів мені про те, що транс-перехід скорочує моє життя, але тоді мені було байдуже до цього – мені було 16 і я не особливо задумувалась про своє здоров’я. Подібні тривоги з’явились у мене вже пізніше.

Н.: Мій ендокринолог сказав мені: “Припускається, що прийом тестостерону збільшує ризик захворіти на рак, але це неправда”. Але я повинна зауважити, що навіть якби він стверджував зворотнє, тоді це не мало для мене значення. Мій розлад харчової поведінки довів мене до такого стану, що я не могла ходити на навчання, не могла підтримувати свої соціальні зв’язки. Мені здавалось, що в мене є лише дві альтернативи – транс-перехід чи самогубство. І в цьому й міститься проблема. Терапевти, лікарі дозволяють тобі приймати гормони, хоча бачать перед собою людину з розладом харчової поведінки, яка ненавидить своє тіло й займається само ушкодженням. Вони повинні були розуміти, що в такому стані людина не може приймати здорові рішення. Особливо з такими далекими наслідками.

– Сьогодні перероблюються правила лікування дітей і підлітків. Обговорюється, зокрема, правило, згідно з яким лікарі й терапевти зобов’язані працювати лише за так званим транс-афірмативним методом, тобто повинні безумовно погоджуватися з бажанням пацієнтки/а здійснити транс-перехід. Це відбулося і з вами, чи не так?

С.: Так. Але якщо терапевт/ка не має права ставити щось під сумнів – втрачається сам сенс терапії. Бо ж, її сенс не в тому, щоб ти просто отримував те, що хочеш, а в тому, щоб тобі була надана допомога!

Н.: У транс-терапії є дуже серйозні наслідки, багато з яких є незворотніми. Лікарі зобов’язані знати про ці проблеми й інформувати людей.

Е.: До того ж, часто все відбувається так швидко, що в тебе практично немає часу все обміркувати.

Джерело: німецький феміністичний журнал “Емма”, 2 випуск, 2020 рік.

Переклад з німецької: Поліна Любіна.