Дитина в Україні потребує особливої опіки. У психологічній і медичній сферах важливо залишати граничний вік повноліття як мінімальний для отримання всебічної батьківської підтримки.

Вважаємо небезпечними спроби знизити вік дитини для можливості самостійного вирішення щодо надання психологічної та медичної допомоги без згоди батьків чи законних представників.

Так, у червні 2026 року на сайті українського фонду комплексної психологічної допомоги дітям з досвідом війни “Голоси дітей” був опублікований матеріал про необхідність знизити вік доступу до психологічної допомоги. Наталя Сосновенко, психологиня фонду, зазначила, що “більшість дітей приходять до неї без жодних серйозних розладів. Вони просто прагнуть, щоб їх почули — щоб зрозуміти власні емоції й реакції та дізнатися, чому з ними відбувається те чи інше. Часто достатньо вже самого факту, що поруч є безпечний дорослий, який уважно слухає й не засуджує”.

Згідно з Законом України “Про психіатричну допомогу”методи діагностики та лікування і лікарські засоби, що становлять підвищений ризик для здоров’я особи, якій надається психіатрична допомога, застосовуються за призначенням і під контролем комісії лікарів-психіатрів: за усвідомленою письмовою згодою особи, яка досягла 14 років; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) – за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, якщо така особа за своїм станом здоров’я не здатна надати усвідомлену письмову згоду, – за письмовою згодою її законного представника (Стаття 7). Психіатричний огляд проводиться з метою з’ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром: особи, яка досягла 14 років, на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою; особі віком до 14 років (малолітній особі) – на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника; особі, визнаній у встановленому законом порядку недієздатною, якщо така особа за своїм станом здоров’я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, – на прохання або за письмовою згодою її законного представника (Стаття 11).

Щодо медичного втручання, частина 3 статті 284 чинного Цивільного кодексу України визначає, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Право самостійно давати згоду на лікування чи медичне втручання виникає у пацієнта з 14 років. Лікарі не мають права лікувати підлітка віком від 14 років без його особистої згоди, навіть за нагоди дозволу від батьків чи опікунів.

28 квітня 2026 року Верховна Рада на пленарному засіданні прийняла у першому читанні за основу проєкт Цивільного кодексу України,  реєстр. № 15150. У проєкті закріплюється право неповнолітньої дитини (з 14 років) на конфіденційність медичних даних, що обмежує право батьків чи опікунів дізнаватися деталі лікування без згоди самої дитини: Стаття 329. Право на медичну інформацію. 2. Малолітня дитина має право на отримання медичної інформації у формі, доступній для її віку і можливості сприйняття, з урахуванням психофізіологічної зрілості та емоційного стану дитини. Батьки або інші законні представники мають право на медичну інформацію про свою малолітню дитину (підопічного) до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.

12 лютого 2019 року відбулося засідання Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ, на якому, завдяки мобілізації громадськості, депутати прийняли рішення відправити на доопрацювання законопроект №2684 щодо реалізації прав підлітків у сфері охорони здоров’я, який передбачав надання права дітям з 14 років самостійно укладати та виконувати правочини, що пов’язані із наданням послуг з медичного обслуговування, а також вносив інші зміни в законодавство щодо підлітків, які могли мати негативні наслідки.

У 2016 році Медична колегія затвердила УНІФІКОВАНИЙ КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ ПЕРВИННОЇ, ВТОРИННОЇ (СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ) ТА ТРЕТИННОЇ (ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ) МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ГЕНДЕРНА ДИСФОРІЯ, затверджений Наказом МОЗ України №972 від 15.09.2016.

Згідно з даним протоколом, замісна гормональна терапія (ЗГТ) вважається необхідним медичним втручанням при зміні (корекції) статевої належності. Фемінізуюча / маскулінізуюча гормональна терапія викликає фізичні зміни, втрату репродуктивної функції організму. У даний момент не існує наукових доказів, що реакція організму людини на гормональну терапію може бути достовірно передбаченою. Проте в Україні вже підготовлена до застосування “схема лікування” ґендерної дисфункції: зокрема, естрадіол, у поєднанні з аналогом ГнРГ та антиандрогенами, з додатковим застосуванням спіронолактону, медрксипрогестерону або дидрогестерону, фінастериду; хірургічні втручання, зміна статі; застосування “допоміжної репродуктивної технології”.

Надавати медичну допомогу дітям із ґендерною дисфорією МОЗ України пропонує з 2-х років. Визначаючи “розвиток статевої ідентичності змінною величиною”, медична комісія МОЗ пропонує, “щоб підліток самостійно задавав темп самопізнання при обстеженні і терапії”. “Підліток у віці старше 14 років може самостійно звернутися до лікаря загальної практики-сімейного лікаря”. А сімейний лікар має зберігати конфіденційність підлітка, навіть стосовно його сім’ї, аби уникнути “потенційних ризиків для підлітків передчасного розголошення їх сексуальної орієнтації”.

З приводу цього ГО “Варта життя” написала звернення, вимагаючи внесення змін до Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Гендерна дисфорія. Затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України 15.09.2016 №972 – підвищити вік медичного втручання, починаючи з вживання гормональних перехресних блокаторів, – від 21 року.

Це є вкрай загрозливі тенденції, негативні наслідки яких ми можемо спостерігати в країнах західного світу, зокрема США, Канада, Велика Британія, Австралія – психологи та медики б’ють на сполох щодо великої кількості необґрунтованих операцій зі зміни статі серед підлітків.

Так, 3 лютого 2026 року Американське товариство пластичних хірургів (ASPS) опублікувало офіційну заяву , в якій рекомендувало відкласти ключовий етап “гендерно-підтверджувальної” допомоги — хірургічне втручання — до досягнення пацієнтом “принаймні 19 років”. Рекомендація не проводити гендерно-підтверджуючі процедури неповнолітнім поширюється на всі види гендерно-підтверджувальних операцій, включаючи операції на грудях/грудній клітці, геніталіях та обличчі. Однак заява ASPS виходить набагато далі, ніж просто порада хірургам відкласти операцію. Вона викликає серйозні доказові та етичні занепокоєння щодо всього шляху гендерно-підтверджувальної терапії для молоді, включаючи соціальний перехід, блокатори статевого дозрівання та гормони протилежної статі.

Наразі у Сполучених Штатах щорічно проводиться близько 1000 або більше мастектомій неповнолітнім, які повідомляють про гендерну дисфорію. Заява ASPS, ймовірно, переверне цю практику. ASPS – це велика медична організація, яка представляє понад 90% усіх пластичних хірургів у США, і є основною спеціалізацією, що виконує мастектомії. Однак, ширший висновок ASPS про те, що всі втручання зі зміни статі у неповнолітніх мають однаково проблематичні профілі ризику та користі, ймовірно, матиме ще більш вагоме значення для її здатності впливати на клінічну практику та політику в цій галузі в найближчі місяці та роки.

Позиційна заява ASPS 2026 року вимагає уважного ознайомлення клініцистами, дослідниками, політиками та іншими особами, що займаються педіатричною допомогою та доказовою медициною.

Баронеса Діана Гейтер (Велика Британія) – член Палати лордів, входила до правління Національного агентства з безпеки пацієнтів і була директором з корпоративних питань у Welcome Trust – виступила з вітальним словом на ІІ Міжнародній конференції з питань гендерної охорони здоров’я молоді (Лондон, 5 липня 2026 року):

“Я згадую, як мені було 12, 13, 14, 15, 16. Я дивлюся на себе у 40 років і досі задаюся питанням, чи маю я здатність приймати обґрунтовані рішення. Звичайно, є думка, що люди можуть прийняти обґрунтоване рішення про аборт, не маючи повного уявлення про наслідки для їхнього репродуктивного, сексуальне або, власне, майбутнє розвитку… незважаючи на все, що ми знаємо про іншу проблему, яка мене дуже шокує: Національна служба охорони здоров’я (NHS), до речі, проводить сотні таких процедур на рік для жінок віком 25 років”.

Поріг у 18 років є критично важливим, оскільки він базується на перетині фізіології, психології та юридичної відповідальності.

Медичні рішення часто пов’язані з вибором між короткостроковим дискомфортом та довгостроковою вигодою. Нейробіологія зазначає, що до 18 років (і навіть трохи пізніше) ділянки мозку, що відповідають за прогнозування віддалених наслідків, ще перебувають у стадії формування. Підлітки частіше схильні обирати варіант, який дає швидке полегшення, нехтуючи ризиками, що можуть проявитися через 10–20 років. Важливо не забувати про емоційний вплив: підлітки більш вразливі до зовнішнього тиску — друзів, трендів у соцмережах або тимчасових суб’єктивних страхів. Повноліття є певним буфером, який гарантує, що рішення є зрілим і зваженим.

Існує також складність інформованої згоди. Прийняття медичного рішення — це не просто слово “так”, це процес інформованої згоди, який включає: розуміння суті діагнозу, оцінку ймовірності ускладнень, порівняння альтернативних методів лікування. Для багатьох складних маніпуляцій (наприклад, генетичне тестування, серйозні хірургічні втручання чи експериментальна терапія) потрібен життєвий досвід і рівень критичного мислення, який зазвичай приходить з повноліттям.

Як мінімум до 18 років формується репродуктивна система організму. Багато медичних рішень стосуються незворотних змін в організмі. Зниження віку для прийняття рішень, наприклад, у сфері пластичної хірургії чи естетичної медицини, може призвести до втручань у тіло, яке ще росте. Медичні стандарти часто вимагають завершення гормонального та кісткового формування перед певними операціями, щоб уникнути деформацій у майбутньому.

Існує також принцип “свободи відмови” як найвищий ризик – це найважливіший юридично-медичний аспект. До 18 років якщо дитина відмовляється від лікування, яке врятує їй життя, батьки та лікарі мають законний механізм через суд або органи опіки це рішення подолати. Держава діє в найкращих інтересах дитини (Parens Patriae). Після 18 років особа отримує право на смертельну відмову. Тобто доросла людина може відмовитися від переливання крові чи операції, навіть якщо вона помре. Зниження віку повноліття означало б надання підліткам права на фатальну помилку, до якої вони психологічно не готові.

Право на таємницю проти права на підтримку: хоча приватність — це добре, у медицині вона має зворотний бік. До 18 років батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини. Якщо вік знизиться, батьки можуть бути законно відсторонені від інформації про хворобу дитини. Це позбавляє підлітка не лише “контролю” батьків, а й їхньої фінансової та емоційної підтримки у критичні моменти, оскільки вони юридично більше не будуть стороною процесу лікування.

Отже, вік 18 років у медицині — це не просто цифра в паспорті, а встановлена суспільством межа, яка захищає дитину від передчасних, незворотних або нав’язаних рішень у той час, коли її психіка та тіло ще не досягли повної стабільності.

Позиція громадської організації “Варта Життя” має серйозне обґрунтування, яке часто підтримується і медиками, і юристами. Відмова від зниження віку для прийняття медичних рішень базується на принципі “випереджального захисту” (protection over autonomy). Ми усвідомлюємо, що  надмірний захист (over-protection) може призвести до втрати гідності, тоді як недостатній захист (under-protection) — до реальної фізичної чи ментальної шкоди. Залишаючи за неповнолітньою дитиною автономію прийняття рішень, ми наголошуємо на необхідності її супроводу дорослими.

Підсумовуючи, можна виділити ключові аргументи, чому 18 років є необхідною межею для прийняття рішень щодо власного здоров’я і життя.

1. Незворотність наслідків. У медицині багато рішень мають “точку неповернення”. Це стосується не лише хірургії, а й гормональної терапії чи видалення органів при зміні статі. Підліток може змінити свої переконання, стиль життя чи навіть ідентичність через кілька років. Якщо право дозволить йому прийняти радикальне медичне рішення у 14 років, він може стати заручником свого підліткового вибору на все життя. Сьогодні маємо багато випадків судових позовів дорослих людей проти медичних клінік і департаментів країн ЄС, США, Канади, які дозволили їм змінити стать у підлітковому віці.
2. Емоційний інтелект проти раціонального. Медичне рішення – це завжди стрес. Під тиском болю або страху неповнолітні частіше демонструють “тунельне бачення” (концентрація уваги на одному), відкидають логіку альтернативних можливостей. Доросла людина має більше механізмів психологічного захисту, щоб відділити миттєве емоційне бажання від об’єктивної потреби. Батьки в цьому процесі допомагають підліткам збалансувати емоції логікою.
3. Соціальна відповідальність держави. Держава бере на себе роль опікуна (Parens Patriae), коли йдеться про дітей. Якщо дозволити дітям самостійно вирішувати долю свого здоров’я, держава фактично самоусувається від обов’язку захищати тих, хто ще не має життєвого досвіду. Збереження межі у 18 років дозволяє дитині не залишиться сам-на-сам із важким медичним вибором без підтримки дорослих та правових гарантій.

Позиція громадської організації “Варта Життя” узгоджується з принципом Primum non nocere (“Найперше – не зашкодь”). Це реалізується таким чином, щоб дати підлітку час на дорослішання, дозрівання до прийняття життєво важливого рішення, за яким він не буде шкодувати потім все життя. Це особливо важливо в епоху швидких технологічних змін та популярності трансгендерних переходів, де розмиваються межі між медичною необхідністю і суб’єктивним бажанням.